Найкращі учнівські твори

Твір - Образи кріпаків у творах М. Вовчка і Т. Шевченка - МАРКО ВОВЧОК - 9 клас

Україна... Як багато почуттів викликає це слово! Яка вона велична, неповторна у своїй мальовничій красі! Та краса і велич нашої землі повиті смутком трагічної її історії. Доля України склалася так, що весь час її шматували на частини, і не знала вона спокою від лютих ворогів. Наш народ пройшов через жорстокі битви з татаро-монголами, криваві бої зі шляхетською Польщею, зазнав свавілля російського царя. Україна гідно винесла всі випробування.

Яскравим прикладом нерозривної єдності Батьківщини й її синів є життєвий і творчий шлях славнозвісного Кобзаря. Незважаючи на важкі випробування, що випали на долю Т. Шевченка, він залишив нам незабутні слова:

   Я так її, я так люблю

   Мою Україну убогу,

   Що прокляну святого Бога,

   За неї душу погублю.

Болем за свою понівечену землю напоєний кожний рядок його пристрасних поезій. У тяжких злиднях кріпацького життя минуло дитинство Тараса. З малих років відчув він усю тяжкість становища закріпаченого селянства. Тому у ліриці Т. Г. Шевченка часто звучать мотиви самотності і сирітства, туги і страждання, викликані сумними згадками про поневіряння покріпаченого народу. Любов до рідного краю викликала у поета сум з приводу того, що батьківщина

   ... Обідрана, сиротою

   Понад Дніпром плаче;

   Тяжко-важко сиротині;

   І ніхто не бачить.

Страждання українського народу у ярмі кріпацтва показує поет у віршах „Мені тринадцятий минало...”, „Тяжко-важко в світі жити...”, „Якби ви знали, паничі...”, „Сон”, „Катерина” та інших.

З них постає перед нами Україна, славна і безталанна, що плаче сиротою понад Дніпром, бо її „у ярма запрягли пани лукаві”. Постає в спогадах Тараса про своє жахливе дитинство, нещасну долю своїх рідних:

   ...Матір добрую мою,

   Ще молодую у могилу

   Нужда та праця положила.

   ...Батько, плачучи з дітьми,

   (А ми малі були і голі),

   Не витерпів лихої долі,

   Умер на панщині.

Постає доля України в образах бідних кріпаків, з яких „латану свитину... знімають, — бо нічим обуть княжат недорослих”, „розпинають за подушне”; в образі „опухлої дитини”, що мре під тином, а мати в цей час працює на панському полі; в образі покритки Катерини, яка не змогла вижити в світі насильства, де „того в'яжуть, того ріжуть, той сам себе губить”.

Але Шевченко не тільки тужить над нещасною долею України та її синів, у своїх творах він закликає народ здобувати волю, зазирає у майбутнє, накреслює образи нового життя.

Справу свого творчого наставника Т. Г. Шевченка продовжила видатна українська письменниця Марко Вовчок, яка почала свою письменницьку діяльність у середині 50-х років ХІХ століття. Вона створила реалістичні оповідання і повісті, які правдиво зображують дійсність, переконливо змальовують образи кріпаків. Великою подією в літературному житті стало видання першої та другої книг „Народних оповідань”, де письменниця змальовує народне життя, долю покріпачених селян, їх пекучі болі і бажання визволитися від кріпосників. Найяскравішими картинами народного життя стали оповідання „Козачка”, „Горпина”, „Одарка”, „Сестра”, які увійшли до першої збірки „Народних оповідань”. Центральним образом цих оповідань є жінка, яку гнітить тягар кріпацтва. Козачка Олеся, Горпина, Одарка, Настя з оповідання „Ледащиця” — жінки-страдниці, що прагнули звичайного людського щастя, права бути дружиною, матір'ю, дочкою, права самим будувати своє життя. Повість „Інститутка” продовжує тему, розпочату в „Народних оповіданнях”. В цьому творі Марко Вовчок не тільки розкриває характери кріпаків, зображує їх тяжке становище, а й показує перші прояви непокірності кріпаків, їх небажання миритися зі своїм підневільним становищем, прагнення здобути волю. Про це свідчать слова Прокопа, який каже про свою вдачу: „Я так: або врятуйся, або пропади”. Назар, чоловік Катрі, заспокоюючи Устину, каже: „...чого плачеш. Гірше не буде. От чи буде краще — не знаю”, — розуміючи, що гірше під'яремного, кріпацького життя нічого не може бути.

Як і Т. Шевченко, Марко Вовчок в своїх творах однією з перших в українській літературі заговорила про повсякденні турботи кріпака, його злигодні, його нестримне бажання волі, чим підносила свідомість народу, упевнювала в неминучості боротьби проти кріпосництва.

У наш час нарешті здійснилася мрія Т. Шевченка та інших письменників про незалежну Україну. Сьогодні, пройшовши через величезні випробування, воскресає українська нація, оновлюється і впевнено входить до світової спільноти народів. І ми повинні працювати на благо Вітчизни, відбудовуючи справедливу державу, очищену від гріхів самолюбства і знущання над слабшим. Тільки так ми зможемо довести справжню любов до рідної землі.