Всі публікації щодо:
Зарубіжна література
Найкращі учнівські твори
Що мені дороге в ліриці О. С. Пушкіна - ОЛЕКСАНДР ПУШКІН
Пушкин для меня не застывший
эталон, не догма, это и жизнь,
и слезы, и любовь — целыи мир,
богатства которого неисчерпаемы.
С. Гейченко
Художній світ Пушкіна. Часто незбагненний за об'ємом, при видимій структурній простоті він повторює натуральний світ природи. Усе тут взаємозалежно і відповідно: однаково гармонійно поєднуються схожі і контрастні відтінки почуттів, пристрастей, думок, ситуацій, подібно до того, як у тому самому пейзажі органічно сполучаються подібні і контрастні відтінки кольору. Вважаю, що той, хто позбавлений відчуття пушкінського світу, настільки ущербний духовно, як і той, хто позбавлений почуття рідної природи.
Ще і ще раз звертаюся до його творчості, перечитую незабутні вірші великого поета.
Поет вчить відчувати запах і смак поезії природи, поезії рідного російського народу: „Там руський дух... там Руссю пахне”.
Добрий і розумний, Пушкін нагадує про великі багатства російської душі, про її волелюбність, шляхетність, про мужню боротьбу за щастя, мир і справедливість. Все це знаходиш у пушкінських віршах, якщо замислюєшся над тим, які думки і почуття володіли поетом, коли він створював свої твори. Пушкін писав тільки про те, що його хвилювало, на що він не міг не відгукнутися своєю чуйною і всеосяжною душею.
Його поезія вся дзвенить від слів „друг”, „брат”, „товариш”, „дружба”, „приятельство”. Вона звернена до друзів, дружба переповнює її. От палке звертання: „о друзі”, „мій перший друг, мій друг неоціненний”, „ліцейського життя милий брат”, „товариш милий, друг прямий”...
Головна турбота Пушкіна — вірна і навіть вічна дружба:
Друзья мои, прекрасен наш союз!
Он как душа неразделим и вечен...
Поет гордий тим, що, пишучи вірші, він „дружбі плів вінок”. Сам поет признається: „Щастя моїх друзів мені було солодкою утіхою”. Зрада дружбі — для Пушкіна злочин.
У волелюбному вірші „Деревня”, забороненому при житті поета, читаю:
Друг человечества печально замечает
Везде невежества губительный позор.
Друг людства, що ненавидить рабство, що мріє „про часи прийдешні, коли народи, чвари позабувши, у велику сім'ю з'єднаються”, — такий Пушкін. І яка шкода, що ми власними руками дуже легко зруйнували цю мрію поета!
Дивує, що поет немов задався ціллю подружити усе на світі: праця в нього стала „другом Аврори златої”, калмик — „другом степів”, лучина в селянській хаті — „зимових друг ночей”, „вигодуваний у неволі орел молодий” — вірний товариш в'язня, а морський прибій звучить, „як друга ремство тужливе”. „Прощайте, друзі!” — звернувся до книг у своєму кабінеті вмираючий Пушкін. Поет мріяв про те, що його власні рядки — ці його друзі — у віддаленому майбутньому нагадають про нього, про Пушкіна, „як вірний друг, нагадає хоч єдиний звук”.
І от уже майже 200 років нагадують його вірші про великого, мудрого друга всіх — Пушкіна.
Перший наш поет був найосвіченішою людиною свого часу. Пізнання його в області історії, філософії, політичної економії, літератури різних країн і епох не перестають нас дивувати і сьогодні. Його твори вбирають у себе всю цю інформацію, висловлюючи її ненастирливо, із звичайним для поета почуттям міри і добірністю.
Будь-який твір поета — це шедевр. От переді мною вірш „До моря” (1824 р). „Прощай, свободная стихия...” Свобода насамперед приваблює поета. У виразі „вільна стихія” поняття свободи ще посилене тим, що епітет „вільна” віднесений до слова „стихія”, яке в собі самому вже несе зміст нестримної, вільної сили.
Образ моря тут дається як образ якогось живого богатиря, і не випадково епітет „нескоримий” поставлений у чоловічому роді. Тут і краса моря, і його міць. Поет любить і його „тишу у вечірній час і норовливі пориви”, говорить про „урочисту красу” моря. З любов'ю обіцяє пам'ятати його
... скалы... заливы
И блеск, и тень, и говор волн.
Таке море — тільки в Пушкіна. І хіба це не викликає замилування?
Прикладів картин природи в поезії Пушкіна багато. І всі вони чудові, всі прекрасні, і всі хвилюють душу.
А скільки прекрасних слів про кохання написано поетом! От незабутній вірш „К ***” („Я помню чудное мгновенье...”). Це шедевр світової любовної лірики. У ньому на високому рівні поетично і щиро виражене кохання. Це почуття сповнене високої красоти, гуманності, шляхетності.
Хвилює в поезії Пушкіна і те, що він постійно піклується про те, що потрібно жити так, щоб нащадкам було що пригадати.
Пройдет он мимо вас
во мраке ночи
И обо мне вспомянет.
Треба думати не тільки про себе, підтверджує поет, але і про інших, про прийдешні покоління. Треба, як говорять, „лишити по собі гарну пам'ять”. Ця думка звучить у вірші „Вновь я посетил” (1835 p.).
Близькі до цих думок і вірші з елегії „Брожу ли я вдоль улиц шумных...”.
... Я говорю: промчатся годы,
И сколько здесь ни видно нас,
Мы все сойдем под вечны своды —
И чей-нибудь уж близок час.
... И пусть у гробового входа
Младая будет жизнь играть...
Автор підводить до думки про необхідність доброго діючого зв'язку між поколіннями, про те, щоб жити заради майбутнього, а не тільки заради себе.
Чудовий у поезії Пушкіна й образ поета. Це мудрий гуманіст, що роздумує над плином часу, дійшовши думки про закономірність усього, що відбувається. Він любить життя і людей, у сумі прийшовши до світлого погляду на майбутнє. „Загальний колорит поезії Пушкіна, і особливо ліричної, — внутрішня красота людини і гуманність, що пестить душу”, — писав В. Г. Бєлінський.
Поезія Пушкіна — це невичерпне джерело, що, як у казці, напуває живою водою усіх, хто доторкається до нього.
Крім радості спілкування з людиною глибокого і палкого розуму, шляхетного серця, вона дарує нам „нез'ясовану насолоду”, виховує в нас „почуття добрі”, вчить любити і розуміти „геній чистої краси”.
Вірші Пушкіна — це і живопис, і музика. Вони супроводжують нас з раннього дитинства. І щоразу, повертаючись до них, знаходиш у них щось нове.
Я цілком згодна з Володимиром Гоцуленко, який у книзі „Стежка до Пушкіна” говорить:
И пушкинским стихам
звучать на свете белом,
Покуда в нас самих,
как радостная весть,
Живут наперекор
Случающимся бедам
надежда и любовь,
достоинство и честь.
И если можно жить
с оглядкою, иначе,
заботясь лишь о том,
чтоб дать душе покой, —
скажите, отчего
украдкою мы плачем
над пушкинской строкой,
над пушкинской строкой?