Що мені дороге в ліриці О. С. Пушкіна - ОЛЕКСАНДР ПУШКІН - 9 клас - ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ - Найкращі учнівські твори - Твір

Найкращі учнівські твори

Що мені дороге в ліриці О. С. Пушкіна - ОЛЕКСАНДР ПУШКІН - 9 клас - ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ - Найкращі учнівські твори - Твір

   Пушкин для меня не застывший

   эталон, не догма, это и жизнь,

   и слезы, и любовь — целыи мир,

   богатства которого неисчерпаемы.

   С. Гейченко

Художній світ Пушкіна. Часто незбагненний за об'ємом, при видимій структурній простоті він повторює натуральний світ природи. Усе тут взаємозалежно і відповідно: однаково гармонійно поєднуються схожі і контрастні відтінки почуттів, пристрастей, думок, ситуацій, подібно до того, як у тому самому пейзажі органічно сполучаються подібні і контрастні відтінки кольору. Вважаю, що той, хто позбавлений відчуття пушкінського світу, настільки ущербний духовно, як і той, хто позбавлений почуття рідної природи.

Ще і ще раз звертаюся до його творчості, перечитую незабутні вірші великого поета.

Поет вчить відчувати запах і смак поезії природи, поезії рідного російського народу: „Там руський дух... там Руссю пахне”.

Добрий і розумний, Пушкін нагадує про великі багатства російської душі, про її волелюбність, шляхетність, про мужню боротьбу за щастя, мир і справедливість. Все це знаходиш у пушкінських віршах, якщо замислюєшся над тим, які думки і почуття володіли поетом, коли він створював свої твори. Пушкін писав тільки про те, що його хвилювало, на що він не міг не відгукнутися своєю чуйною і всеосяжною душею.

Його поезія вся дзвенить від слів „друг”, „брат”, „товариш”, „дружба”, „приятельство”. Вона звернена до друзів, дружба переповнює її. От палке звертання: „о друзі”, „мій перший друг, мій друг неоціненний”, „ліцейського життя милий брат”, „товариш милий, друг прямий”...

Головна турбота Пушкіна — вірна і навіть вічна дружба:

   Друзья мои, прекрасен наш союз!

   Он как душа неразделим и вечен...

Поет гордий тим, що, пишучи вірші, він „дружбі плів вінок”. Сам поет признається: „Щастя моїх друзів мені було солодкою утіхою”. Зрада дружбі — для Пушкіна злочин.

У волелюбному вірші „Деревня”, забороненому при житті поета, читаю:

   Друг человечества печально замечает

   Везде невежества губительный позор.

Друг людства, що ненавидить рабство, що мріє „про часи прийдешні, коли народи, чвари позабувши, у велику сім'ю з'єднаються”, — такий Пушкін. І яка шкода, що ми власними руками дуже легко зруйнували цю мрію поета!

Дивує, що поет немов задався ціллю подружити усе на світі: праця в нього стала „другом Аврори златої”, калмик — „другом степів”, лучина в селянській хаті — „зимових друг ночей”, „вигодуваний у неволі орел молодий” — вірний товариш в'язня, а морський прибій звучить, „як друга ремство тужливе”. „Прощайте, друзі!” — звернувся до книг у своєму кабінеті вмираючий Пушкін. Поет мріяв про те, що його власні рядки — ці його друзі — у віддаленому майбутньому нагадають про нього, про Пушкіна, „як вірний друг, нагадає хоч єдиний звук”.

І от уже майже 200 років нагадують його вірші про великого, мудрого друга всіх — Пушкіна.

Перший наш поет був найосвіченішою людиною свого часу. Пізнання його в області історії, філософії, політичної економії, літератури різних країн і епох не перестають нас дивувати і сьогодні. Його твори вбирають у себе всю цю інформацію, висловлюючи її ненастирливо, із звичайним для поета почуттям міри і добірністю.

Будь-який твір поета — це шедевр. От переді мною вірш „До моря” (1824 р). „Прощай, свободная стихия...” Свобода насамперед приваблює поета. У виразі „вільна стихія” поняття свободи ще посилене тим, що епітет „вільна” віднесений до слова „стихія”, яке в собі самому вже несе зміст нестримної, вільної сили.

Образ моря тут дається як образ якогось живого богатиря, і не випадково епітет „нескоримий” поставлений у чоловічому роді. Тут і краса моря, і його міць. Поет любить і його „тишу у вечірній час і норовливі пориви”, говорить про „урочисту красу” моря. З любов'ю обіцяє пам'ятати його

   ... скалы... заливы

   И блеск, и тень, и говор волн.

Таке море — тільки в Пушкіна. І хіба це не викликає замилування?

Прикладів картин природи в поезії Пушкіна багато. І всі вони чудові, всі прекрасні, і всі хвилюють душу.

А скільки прекрасних слів про кохання написано поетом! От незабутній вірш „К ***” („Я помню чудное мгновенье...”). Це шедевр світової любовної лірики. У ньому на високому рівні поетично і щиро виражене кохання. Це почуття сповнене високої красоти, гуманності, шляхетності.

Хвилює в поезії Пушкіна і те, що він постійно піклується про те, що потрібно жити так, щоб нащадкам було що пригадати.

   Пройдет он мимо вас

   во мраке ночи

   И обо мне вспомянет.

Треба думати не тільки про себе, підтверджує поет, але і про інших, про прийдешні покоління. Треба, як говорять, „лишити по собі гарну пам'ять”. Ця думка звучить у вірші „Вновь я посетил” (1835 p.).

Близькі до цих думок і вірші з елегії „Брожу ли я вдоль улиц шумных...”.

   ... Я говорю: промчатся годы,

   И сколько здесь ни видно нас,

   Мы все сойдем под вечны своды —

   И чей-нибудь уж близок час.

   ... И пусть у гробового входа

   Младая будет жизнь играть...

Автор підводить до думки про необхідність доброго діючого зв'язку між поколіннями, про те, щоб жити заради майбутнього, а не тільки заради себе.

Чудовий у поезії Пушкіна й образ поета. Це мудрий гуманіст, що роздумує над плином часу, дійшовши думки про закономірність усього, що відбувається. Він любить життя і людей, у сумі прийшовши до світлого погляду на майбутнє. „Загальний колорит поезії Пушкіна, і особливо ліричної, — внутрішня красота людини і гуманність, що пестить душу”, — писав В. Г. Бєлінський.

Поезія Пушкіна — це невичерпне джерело, що, як у казці, напуває живою водою усіх, хто доторкається до нього.

Крім радості спілкування з людиною глибокого і палкого розуму, шляхетного серця, вона дарує нам „нез'ясовану насолоду”, виховує в нас „почуття добрі”, вчить любити і розуміти „геній чистої краси”.

Вірші Пушкіна — це і живопис, і музика. Вони супроводжують нас з раннього дитинства. І щоразу, повертаючись до них, знаходиш у них щось нове.

Я цілком згодна з Володимиром Гоцуленко, який у книзі „Стежка до Пушкіна” говорить:

   И пушкинским стихам

   звучать на свете белом,

   Покуда в нас самих,

   как радостная весть,

   Живут наперекор

   Случающимся бедам

   надежда и любовь,

   достоинство и честь.

   И если можно жить

   с оглядкою, иначе,

   заботясь лишь о том,

   чтоб дать душе покой, —

   скажите, отчего

   украдкою мы плачем

   над пушкинской строкой,

   над пушкинской строкой?





Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.