„И скучно и грустно, и некому руку подать...” (за творами М. Ю. Лєрмонтова) - МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ - 9 клас - ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ - Найкращі учнівські твори - Твір

Найкращі учнівські твори

„И скучно и грустно, и некому руку подать...” (за творами М. Ю. Лєрмонтова) - МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ - 9 клас - ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ - Найкращі учнівські твори - Твір

Характерною темою для всієї творчості М. Ю. Лєрмонтова є тема самотності. Напевно, тому в багатьох його віршах зустрічаються такі слова, як „один”, „самотній” („Белеет парус одинокий...”, „Выхожу один я на дорогу...”, „На севере диком стоит одиноко...”). Ми знаємо, що поет і в житті був самотній. Його зреченість, віддаленість від людей відбилася майже у всіх його творах: „И скучно и грустно, и некому руку подать в минуту душевной невзгоды”.

Ліричний герой Лєрмонтова страждає від усвідомлення неможливості що-небудь змінити в цьому житті, і наступає розчарування:

   Уж не жду от жизни ничего я,

   И не жаль мне прошлого ничуть.

Поет розумів, що втеча від суспільства нереальна і позбавлена змісту. Чим пильніше він вдивлявся в життя, тим ясніше ставало, що особисто він не може бути байдужим до бід людських. Зі злом треба боротися, а не утікати від нього. Бездіяльність примиряє з існуючою несправедливістю, вона обумовлює самотність і прагнення жити в замкненому світі власного „я”. І саме страшне — породжує байдужість до світу і людей. Тільки в боротьбі особистість знаходить себе. У „Думі” поет ясно говорить про те, що саме бездіяльність погубила його сучасників.

   Печально я гляжу на наше поколенье!

   Его грядущее — иль пусто, иль темно...

Автор думає, хоча і трохи інакше, про долю свого покоління й у „Герої нашого часу”.

Наприклад, Грушницький належить до світського товариства, характерною рисою якого є бездуховність. Печорін же, приймаючи умови гри, знаходиться ніби над суспільством, розуміючи, що там „миготять образи бездушних людей, пристойністю стягнуті маски”. І Печорін, на думку автора, зібрав у собі всі вади „нашого покоління”. Він — не тільки докір кращим людям епохи, але і заклик до громадянського подвигу.

Лєрмонтов своєю поезією відповідав на запити часу. В образі Мцирі він показав нового героя, що одержимий ідеєю свободи і мужньо бореться за здійснення свого ідеалу:

   Я мало жил, и жил в плену.

   Таких две жизни за одну,

   Но только полную тревог,

   Я променял бы, если б мог.

Боротьба — ось той моральний заповіт, що повинен визначати життя, поведінку, вчинки і думки його як поета і як людини.

Ми не схибимо, якщо скажемо, що „Парус” у Лєрмонтова символізує сильну і незалежну особистість, її самотність і трудність шляху, невпинні пошуки цілі і сенсу життя. Самотній парус стає перед нами як утілення абсолютної свободи:

   Увы! — он счастия не ищет

   И не от счастия бежит!

Тема самотності в Лєрмонтова стикається і з темою кохання. Ось і у вірші „Я не унижусь пред тобою...” він говорить:

   Начну обманывать безбожно,

   Чтоб не любить, как я любил,

   Иль женщин уважать возможно,

   Когда мне ангел изменил?

Чи не те саме трапилося колись з Печоріним, зробило його жорстоким і по відношенню до княжни Мері, і до Бели?

І ліричний герой поета, і Печорін у своїй самотності тягнуться до природи, уміють бачити її красу. Але і тут тема самотності звучить із незвичайною силою:

   Выхожу один я на дорогу;

   Сквозь туман кремнистый путь блестит;

   Ночь тиха. Пустыня внемлет Богу,

   И звезда с звездою говорит.

Щораз, читаючи твори Лєрмонтова, я знову і знову замислююся про його долю. Мені стає дуже смутно від того, що ще в юності поет немов пророкував свою долю в одному з віршів, який, по суті, став програмним:

   Нет, я не Байрон, я другой

   Еще неведомый избранник,

   Как он, гонимый миром странник,

   Но только с русскою душой.