П'єса „Хазяїн” — видатне досягнення української драматургії XIX століття - І варіант - 10 клас - ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

Найкращі учнівські твори

П'єса „Хазяїн” — видатне досягнення української драматургії XIX століття - І варіант - 10 клас - ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

Іван Карпенко-Карий—одна з визначних постатей в українській дожовтневій літературі, українській драматургії. Продовжуючи традиції Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка, він з великою викривальною силою показує типові явища доби розвитку капіталізму в Україні, викриває хижацьку суть сільської буржуазії.

В основу п'єси „Хазяїн” (1900 р.) покладені реальні факти капіталістичної дійсності.

І. Карпенко-Карий показав хижацьке обличчя українського капіталіста-землевласника, його нестримну жадобу до наживи, що робить з людини моральну потвору. „Стяжання для стяжання!” — так визначив свій задум сам автор.

Образи п'єси „Хазяїн” можна поділити на три групи: хижаки-експлуататори (Пузир, його управителі), ліберали (Золотницький, Соня, Калинович), трудовий народ (робітники-наймити).

Драматична дія твору зосереджена на центральній постаті комедії — Пузиреві.

Пузир — це багатий капіталіст-землевласник, який виріс із звичайного глитая до мільйонера. Але здобувши „мільйони”, хазяїн не зупиняється. Жадоба до наживи штовхає його на нові злочини, шахрайство. Основна риса характеру Пузиря — ненаситна жадоба до збагачення, якій підпорядковані всі його інтереси. Для чого потрібні ці прибутки, Пузир не замислюється: „Шукаю, де б більше купити землі, бо скільки б чоловік її не мав — усе бракує”. Гонитва за наживою робить його безчесним, жорстоким, бездушним, деспотичним, скупим.

Жадоба до збагачення спонукає Пузиря до хитрощів і махінацій. Він годує робітників глевким хлібом, лає управителів, що вони платять робітникам не по 25, а по 35 копійок за день, сам біжить проганяти гусей від пшениці. Він навіть іде на авантюру — переховує на своїх полях отари овець збанкрутілого поміщика. Жорстокість і бездушність Пузиря проявляються не лише у взаєминах із селянами, а й у родинному побуті, зокрема, у ставленні до рідної дочки.

Скупість і шахрайство Пузиря І. Карпенко-Карий передає й через його мову, де переважають такі слова, як: „взять, зробіть голод, шквар, загнуздать мужиків” тощо.

Серед майстерно змальованих підручних хазяїна — Феноген, майбутній хазяїн. Феногенові притаманні і лакейство, бажання прислужитися, лицемір

ство. Він плазує перед хазяїном і з презирством ставиться до нижчих від себе.

Інший підручний хазяїна—Ліхтаренко. На відміну від Феногена, він не плазує перед хазяїном, тримається з гідністю. Це дуже хитрий чоловік, який керується такими принципами: „не ти візьмеш, у тебе візьмуть”, „кради уміючи”, „кради сам і не заважай другому”, „не лови гав, а лови гроші”.

Феноген і Ліхтаренко грабують для хазяїна й одночасно крадуть у нього.

Пузиреві та управителям автор протиставляє ліберала-поміщика Золотницького, вчителя Калиновича та дочку Пузиря — Соню. Усі вони не поділяють хижацьких поглядів Пузиря, засуджують його методи, але нічого не роблять, щоб протистояти йому.

Образи Калиновича і Соні, наділені багатьма позитивними рисами, у пасивності своїй свідчать про те, що ліберальна інтелігенція безсила перед хижаками-капіталістами. Реальною загрозою для визискувачів є робітники, які вже здатні виступити на захист своїх прав.

„Хазяїн” — це твір, спрямований проти потворних моральних принципів капіталізму. Драматургові вдалося створити яскраві індивідуальні характери землевласника-визискувача та його помічників. Tому п'єса „Хазяїн” справедливо вважається видатним досягненням драматургії XIX століття.