Всі публікації щодо:
Грабовський Павло
Твір з української літератури
Поетичне вираження одвічного прагнення українського народу до волі в поезії П.А. Грабовського
Важкий хрест недолі випало нести Павлу Арсеновичу Грабовському. Його ім'я зорею сяє в ряді інших поетів-мучеників, слово яких громом лунало і кликало на боротьбу за найсвітліші ідеали людства. Вражає мужність поетова, його душевна чистота і ласкава добрість до людей, пригнутих до землі ярмом праці та духом незломлених...
Поетичні ідеали Павла Грабовського формувалися під впливом тогочасної дійсності, української народної творчості і великого письменника - Тараса Шевченка.
Однією з провідних поетичних тем у творчості П.Грабовського стала проблема одвічного прагнення українського народу до волі, вирішення якої вбачав у розв'язанні іншої проблеми “митець і суспільство“, роль та значення художнього слова, визначення завдань поезії. Він написав ряд віршів, у яких звертався до своїх товаришів по перу, закликав писати не “про квіти та милування Дніпром“, а стати на захист гнобленого люду, “спинить навколо голос стонів“. На думку Павла Арсеновича, не до спокою повинен кликати поет, а будити народ до життя, до боротьби за волю:
Не додавай знесиллям журби,
Не добивай зневір'ям підупалих,
А розбуди на діло боротьби...
Поет розуміє, що шлях народу до волі важкий, але боротися необхідно, запевняє він, як за своє визволення, так і за свободу країни:
Хай важка дорога,
Хай похмурі днини,
Все зроби, що мога,
На користь країни!
У захисті скривджених Павло Грабовський бачив смисл кожного прожитого дня. Мужній, несхитний характер ліричного героя бачимо у вірші “Справжні герої“. Поет славить всіх, що мають сили йти без стогону тернистим шляхом життя:
Моя хвала живим, як і померлим,
Отим борцям за будуче Русі...
Туга і розпач поетового серця за Україною, за далекими друзями, за втраченою, зів'ялою у казематах молодістю зрозумілі нам. Хвилини розпуки митця не вбивають його надії. Поет бачить ясну зірку - зірку сподівань, бо віра не втрачена:
Мало нас, та се - дарма;
Міцна віра рушить скали...
Тим загибелі нема;
Кому світять ідеали.
Митець переконаний, що “за годиною прокляття“ йде “панство волі“. Саме тому його поезія “Уперед“ сприймається як революційний гімн. Це заклик до сучасників скинути “кормигу гидливу“, звільнитися від рабського страху, одностайно виступити проти зла. Мета боротьби зрозуміла: “за рідний край та волю, за окутий пригноблений люд“, “за громадські та власні права“, знищити “владу катів-бузувірів, щоб людиною став чоловік!“ Однак поет не закликає до бездумного кровопролиття. Поет вірить, що закличний голос пробудить у душах бажання борні.
Поет вірив у перемогу народу. Він був впевний, що настане час - і “встануть мученики - браття“ і “шлях, мочений кров'ю та потом“, “виведе в панство свободи“ людей. Вірив поет у щасливе прийдешнє, коли хрест, який ніс народ, “запинить стогін всенародний, Вітчизні щастя принесе“, і побачить народ український “інший лад, інший мир заповітний“, до якого дожили ми з вами. І саме ми маємо виконати заповіт Павла Арсеновича Грабовського, зробити програму поета ідеалами нашої держави, не лише зробити, а й втілити в життя:
Щоб кругом, як ясні квіти,
Розцвіли надії ці, -
Треба перше нам освіти
На народнім язиці.
Треба дбать, щоб мав де сісти Безпритульний хлібороб,
Щоб було чого поїсти, Одягтись у що було б.
Треба дбать, щоб міг він діток
Повернуть на добрий шлях...
Отоді-то рідна справа
Принесе доспілий плід...