Всі публікації щодо:
Рильський Максим
Сосюра Володимир

Твір з української літератури

Тема кохання й вірності в поезії Максима Рильського і Володимира Сосюри

Тема кохання і вірності одна з провідних, ніколи не старіючих тем у нашій літературі. Українські письменники завжди черпали в ній натхнення і творчу наснагу. Не були винятком Максим Рильський і Володимир Сосюра.

Кохання - найбільше почуття, що є в серці людини. Саме воно збудило поетів до написання прекрасних ліричних віршів.

Перегортаю сторінки поезій Рильського:

   Яблука доспіли, яблука червоні!

   Ми з тобою йдемо стежкою в саду.

   Ти мене, кохана, проведеш до поля,

   Я піду - і, може, більше не прийду, -

відчуваю дихання яблуневих садів, наповнене достиглістю й настояністю людських почуттів, коли розлука в коханні викликає не докір, не зневагу, не розкаяння, а почуття вдячності, вдоволеності повнотою життя.

Ліричний герой прощається з коханою і відчувається достигла мудрість, розваженість, поміркованість і спокій у його душі. Почуття його щире, вдячне переповнює вщерть закоханого:

   Вже й любов доспіла під промінням теплим,

   І її зірвали радісні уста, -

   А тепер у серці щось тремтить і грає,

   Як тремтить на сонці гілка золота.

Саме таким хочеться відчути своє кохання. Як прекрасно, коли відчуваєш радість на серці і все навкруги співає для тебе і сонце, і небо, і віти дерев, і квіти...

Поезія “Яблука доспіли“ Максима Рильського спонукає мене відчути безкінечність, безмежність краси тривалості життя людського, любові:

   Гей, поля жовтіють, і синіє небо,

   Плугатар у полі ледве маячить...

   Поцілуй востаннє, обніми востаннє;

   Вміє розставатись, той хто вмів любить.

Вражаюча душевна відкритість, шал молодого почуття, природаяк уособлення людських переживань, мелодійність, краса, яскраві образи знаходять своїх прихильників у ліричних поезіях Володимира Сосюри.

Сосюра. І в уяві відразу постає білопінне цвітіння садів, “солодкий дух акацій“, “васильки у полі“, “ночі жагучі“, - і пригадуються рядки поезії:

   Вип'ю я очі твої молоді,

   повні туману кохання...

Почуттєвість, романтизм, загадковість - поетичний зміст кохання у Володимира Миколайовича. А хіба не так ? Читаю:

   В тебе і губи, і брови такі,

   Як у моєї Вкраїни.

Поет не може не порівняти свою кохану зі своєю Батьківщиною, яку любить без міри.

Сповнює романтизмом поезія “Так ніхто не кохав“. Поет стверджує, що його почуття єдине:

   Так ніхто не кохав, через тисячі літ

   Лиш приходить подібне кохання.

А перше кохання? Це незабутнє юнацьке почуття, яке хвилює ліричного героя і в зрілі роки:

   Той садок і закохані зорі,

   і огні з-під опущених вій...

   Од проміння і тіней узори

   на дорозі й на шалі твоїй.

Пройшло з тих пір багато часу. Дороги закоханих розійшлися. Але кохання залишилось.

Марія стала для поета єдиною любов'ю, єдиним натхненням. Посмерті поета був надрукований вірш “Любіть українок“, присвячений їй, Марії, його дружині:

   ...на ній твоє личко, далеке, ясне,

   що у серці народжує спів.

   В небо дивишся ти, та не бачиш мене

   у шаленому льоті світів...

Це любов, яка живе і після смерті.

Як красиво і загадково - кохання. То побільше такої загадковості хай живе серед нас. Хай любов живе в нашому повсякденні і щоб не було поруч ні заздрощів, нещирості.