Всі публікації щодо:
Кочерга Іван
Твір з української літератури
І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила (за драмою Івана Кочерги Свіччине весілля)
У плеяді творців української класичної прози Іван Кочерга займає особливе місце. Творчий шлях цього письменника - шлях невтомних пошуків.
У творчій спадщині письменника-драматурга І.Кочерги є багато драматичних поем, історичних драм. Серед всіх творів значне місце займає “Свіччине весілля“ - історична драма, основою якої автор взяв події ХV-ХVI століть, зв'язані з наказом “заборони світла“ та боротьбою народу за його відміну.
У “Свіччиному весіллі“ драматург правдиво передав колорит епохи, класовий антагонізм поміж гнобителями і пригнобленими, давні звичаї та побут.
Поема має багато дійових осіб, але головними є лише три: князь Ольшанський, Свічка та Меланка. Перший та й два останні образи знаходяться у двох ворогуючих таборах.
Боротьба ремісничого люду проти воєводи і його прибічників, що завершується повстанням, визначає головний конфлікт поеми.
Крім гострого змалювання конфліктів, чергування драматично напружених і комедійних сцен, особливістю побудови поеми є наскрізний символічний образ свічки, вогню як уособлення невмирущості народу. З перших до останніх рядків твору вогонь то палахкотить, то гасне - у пісні дівчат, в убогій хатині, на весіллі, в ніжних руках дівчини. Нарешті, світло свічки здіймається червоною загравою повстання. Герої твору живуть непереборним прагненням дістати право на світло в своїх оселях.
Ці домагання київських князів потім переростуть у боротьбу за свободу трудового люду.
Образний лейтмотив драматичної поеми О.Толстой визначив так: “Предмет - свічка - є стрижнем п'єси, і з простої свічки виростає до значення полум'я повстання... Вогонь свічі запалює вогонь революції...“
Світло асоціюється в поемі з найблагороднішими поривами простих людей, їхніми заповітними мріями. Радості киян немає меж, коли Свічка здобуває світло. Цей факт говорить, що Свічка дуже хоробра людина, він тремтить від страху, а бореться за своє щастя:
Коли добром ніхто не дасть нам світла,-
Його здобути треба - не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви.
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила.
Іван Свічка стає на чолі київських князів, які виступають проти сваволі. Найперша їхня вимога - вернути народові світло, щоб не сліпли в темряві такі майстри, як Передерій, котрий умів кувати чудові мережки із золота.
Ризикуючи життям, Свічка видобуває князівську грамоту, яку приховав воєвода. Заквітчалася сяючими свічками магістратська зала. Всі дванадцять цехів зібралися на весіллі. У поемі - це не тільки ритуал, це перемога світла над темрявою.
Іван Свічка щиро кохає Меланку, мріє про щасливе подружнє життя. Але особисте в нього існує невіддільно від громадського. Смерть Меланки, яка стільки настраждалася, але донесла живий вогник заповітної свічки до мети, приголомшила Свічку, та не вбила його волі до боротьби. Він запалює полум'я народного повстання. Цей поетично-символічний образ розкриває основний зміст п'єси. Драматург так пояснив його:“Ось про яку свічку розповідає моя пісня - про тиху свічку любові й муки, що згасла в нерівній боротьбі однієї людини та що переможно запалена вже навічно - волею і силою багатьох“.
В цьому творі І.Кочерга оспівав народну боротьбу в середньовічному Києві, звеличив гідність і богатирський дух волелюбного українського народу, підніс ідею класової солідарності трудящих. У драмі відтворено високі моральні якості людей праці, їхні почуття і характери, красу вірного кохання.
Ми високо цінуєм творчість славного драматурга. У безсмертній скарбниці української культури зосталися його твори, мудрі й красиві, як душа народна, як лагідне серце митця.
Засвітився зараз над нашою державою той вогник, про який мріяла Меланка І.Кочерги. Вогник незаледності. І хочеться вірити, що цей вогник буде горіти ясно і освітлювати нашу дорогу, і зігрівати наші серця, єднати наші помисли й діяння.