Твір з української літератури

Дозволь мені, мій вечоровий світе, Упасти зерном в рідній стороні... (Василь Стус)

Василь Стус... Людина-легенда, людина-міф, людина яку природа наділила незрівнянним даром віршової майстерності. Ім'я його викликало в одних захоплення, в інших - зневагу і зловтіху.

Обережні і всім задоволені люди стверджують, що Василь Стус

міг би зберегти своє життя, якби був більш дипломатичним, угідливим та мовчазним. Але тоді б Україна не мала Поета...

Стус - то була людина незвичайна, вільнолюбна, горда та сильна. І непорушною, мов скеля. Його поезія стала помітним явищем не тільки української та світової літератури, а й усього суспільного життя. В одному з віршів В.Стус проголошував: “І жодній не корися владі - бодай в затятості своїй“. Він і був поза владою, непідвладним, навіть смерть безсила перед ним:

   Як добре те, що смерті не боюсь я.

   І не питаю, чи тяжкий мій хрест,

   Що перед вами, судді, не клонюся

   В передчутті невідомих верст...

Він був пророком, хай навіть щодо самого себе. Та власну долю - трагічну і величну - поет обрав сам. Іншої він не бажав. Його правдошукання, людська відвага і самозречення викликають людське захоплення і шану.

Для Василя Стуса служіння Україні - рідному народові ось кредо поета, який вирішив “боротися, щоб жити“, “померти, аби жить“. В одному із листів до А.Малишка він писав: “Я визнаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати, я знаю, що тут я вихований рідним хлібом - “Жагою“ Рильського, вашим віршем “Батьківщино моя...“

Безкомпромісний і запальний, нетерплячий до будь-якої неправди, Стус особливо боляче сприймав спроби тоталітарного режиму витравити останні рештки духовності нашого народу, зрусифікувати Україну, знищити саму українську мову. Як тільки міг поет відстоював самобутність української нації, виступав проти закриття українських шкіл... виступ в “Україні“ на презентації фільму “Тіні забутих предків“ був роковим. Звідси починається Стусове сходження на Голгофу. Розуміючи, що це і є його дорога, Василь Стус ступає на неї не вагаючись:

   Благословляю твою сваволю,

   дорого долі, дорого болю.

   на всерозхресті люті і жаху,

   на всепрозрінні смертного скрику

   дай, Україно, гордого шляху,

   дай, Україно, гордого лику.

Цілісність і свеохопність його патріотизму - вражає. За кожним помислом, за кожним образом Україна. Коли поета вивозили з України, він щемно відчував сумну фатальність цієї події:

   Колеса б'ють, колеса б'ють,

   кудись торують путь.

   Уже додому не вернуть,

   додому не вернуть.

І крик зболеної душі поета:

   Прощай, Україно, моя Україно,

   Чужа Україно, навіки прощай!

Вірші написані в неволі, далеко від рідного краю, вміщують багато з того, чим жив, страждав Василь Стус. Та найбільше сильні, хвилюючі, тривожні в них синівські патріотичні почуття:

   Бо вже не я - лише жива жарина

   горить в мені. Лиш нею я живу,

   Та пропікає душу Україна...

У далеких від України місцях поет вірив:“І я гукну, і край мене почує“. Який могутній і чистий треба мати голос для такого благородного окрику! Адже той голос чути й зараз, він лунає!...

В одному з віршів Василь Стус щиро висловив заповітне бажання: “упасти зорями в рідній борозні“.

Доля зробила йому подарунок, та тільки боляче, що так пізно, лише після смерті поета. В 1991 році за книгу “Дорога болю“ йому присуджено Державну премію України. Він гідний цієї високої і почесної нагороди, цього визнання своїм народом.

Україна невберегла свого люблячого сина, чесного громадянина, великого поета, чудового перекладача-віртуоза, цікавого літературознавця.

Василь Стус хотів “упасти зерном в рідній стороні“. Його бажання здійснилося, хоч і шлях був довгим, наповненим нелюдських випробувань. Його зерно проросло. Він здійснив роль, “за життя невиконану“. Він злетів над вічністю.

Я думаю, що життя цієї людини стане уроком нам, нашому ганебному мовчанню і конформізму. Можливо, душа поета здійснить чудо, і ми увійдемо в завтрашній день морально очищені й духовно збагачені. І болем звучатимуть в наших скронях його слова:

   Народе мій, до тебе я ще верну!

   Я в смерті обернуся до життя,

   своїм стражденним і незлим обличчям.

   Як син тобі доземно уклонюсь,

   І чесно гляну в чесні твої вічі,

   І в смерті з рідним краєм поріднюсь.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.