Всі публікації щодо:
Розвиток мовлення
Твір з української літератури
В нас єдина мета - Україна свята, Нездоланна ніким і ніколи
Суверенна... Вільна... Така наша Україна нині. Саме за нашої пам'яті з України-колонії народилася Країна. Складним, довгим, тернистим виявився шлях нашої Батьківщини до деожавності. Минуле нашої держави - тяжке, криваве й трагічне...
Київська Русь...Незрівнянні рядки “Слова о полку Ігоревім...“ розповідають нам про неспокій на землі руській, про набіги кочових завойовників, про боротьбу народу за волю:
Тоді по руській землі рідко ратаї покрикали,
та часто ворони каркали,
трупи собі ділячи,
а галки ( між собою) свою річ говорили:
хотять полетіти за поживою...
Чорна земля під копитьми
кістьми була засіяна,
а кров'ю полита:
тугою зійшли вони в руській землі!
Після походу князя Ігоря на українську землю звалилося монголо-татарське нашестя. Український народ, маючи у серці жагу до волі, не поступився свободою перед завойовниками.
А польська шляхта, литовщина, турецькі поневолювачі чи домоглися вони України, нашого народу, волі.
Оплотом волі України став козацький рух. Війна за волю держави, що йшла під проводом Богдана Хмельницького мала певні позитивні результати. Але ж на землях наших знову кровопролиття і смерть. Жахливі картини малює Василь Стус у поезії “За літописом Самовидця“:
Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа.
За хмарою хмари. За димом пожарищ - високо
Зоріє на пустку усмерть сполотніле божа.
Не одержала бажаної волі Україна після угоди в Переяславі.
А часи Катерини Другої - зруйнована Запорозька Січ, заборона всього українського. Але ні часи, ні заборони не змогли знищити Україну, українців, українське. Не вмерло слово наших предків. Справжніми сподвижниками стали для нашої держави Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко. Саме вони не дозволили зникнути рідному слову. Їх життя стало символом незнищенності українського духу, символом боротьби за волю. Вони прагнули свободи для народу українського, боролися за неї, вірили в неї, заповідали її нам:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі.
Рік 1917. Центральна Рада проголосила Україну вільною... І почалася ця воля з більшовицького терору. Тичина у своїй поезії “Пам'яті тридцяти“ пише саме про ті криваві борозни на тілі багатостраждальної нашої Батьківщини, що полишила муравйовська шовіністична зграя, яка чинила звірячі розправи над усіма, хто говорив українською мовою:
На Аскольдовій могилі
Поховали їх -
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих...
Скорбна доля України продовжує відлунювати в серці народу. Знову руйнується все українське. Вбивають слово, вмирають в гулагівських таборах кращі представники люду України. Голодомор 1933 року знищує велику частину працелюбного українського селянства. Важкими були ті часи для нашої України.
А Вітчизняна війна. Скільки зла від неї побачили люди. Саме під час цієї війни народ розділився на різні політичні течії. Боротьба ОУН із загарбниками-фашистами поєднувалася з боротьбою проти сталінізму.
І врешті перемога - 1945. Здавалося б, що краще. Але для України знову почалися випробування: сталінські табори, хрущовська відлига, афганська війна за брежнєвських часів, спокуси перебудови, потворні породження Чорнобильської трагедії. Ми пройшли крізь усе...
І вибрали ми незалежність. Ми розбудовуємо державу і мріємо про її світле, радісне майбутнє, сподіваємося побачити радість в очах наших дітей.
Батьківщина - це наш скарб, це наш біль, це наше щастя. Я вірю, що Україна буде цінуватися в світі і своєю розвиненою економікою, і розумною політикою, і освіченістю, і миролюбністю... Ми будемо, безсумнівно, одними із перших. Я переконана в цьому.
ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ
Можливі варіанти вступу:
“Україна!-відданно, ніжно, довірливо промовляємо
ми... Україна! - ласкаво, гордо - в дитинстві й за сивини на скронях. Що це слово?.. - почуття?“ Слово і почуття, народжені з нами, ті, що живуть у нас, в тій грудочці землі, яку пам'ятаємо й - всієї землі прикмети пізнаємо. У кожного вона своя; маленька й велика, далека й близька... Кожен по-своєму любить свою батьківщину - свою маленьку й велику Україну.
Український народ, народ україни... Як нероздільно злились ці поняття в розумінні всього людства. Може так це тому, що любов до своєї батьківщини в українця впродовж всіх віків незмінна в головному: в умінні любити, в умінні берегти...
Звитягою, славою, подвигами наповнена історія нашої землі “з короткою назвою Київська Русь“. Відчуваючи на собі всю силу ворожих ударів, український народ не раз врятовувався від пограбувань, розорення, розшарпання своїх земель, керуючись любов'ю до батьківщини й почуттями національної гідності... Здійснювались подвиги... Та хіба не варті подвиги того, щоб їх оспівали у віках?!
Складним був шлях історії, важкою склалася доля української землі. З найдавніших часів прагнули саме Київської Русі полчища ворогів, не знав спокою український народ від постійних набігів та пограбувань...
Любов до рідної землі, інтерес до її славного минулого та вболівання за невідоме майбутнє - це вічні теми, яких торкалися митці всіх віків і народів...
Рідний край... Знайомі до болю місця. Йду стежиною і
замиловуюсь його красою. Онде соловейко співає у гаї. По діброві вітер віє. Тихесенько поволі перешіптуються у байраках тополі. Калина пишається своєю дивною вродою. Сліпуча синь неба. Золоті розливи пшеничних полів... І все це моя Україна, священа земля моїх дідів і прадідів, вільна, незалежна...
Це сьогодення.
Минуле ж моєї України чорне, витоптане ордою, де битим шляхом, запряжені в турецькі аркани, бредуть у неволю вродливі україночки і високі чорняві козаки - краса і майбутнє рідної землі.
А звірства кримських ханів...
А польська шляхта...
Але славні захисники батьківщини ... не дали поставити український народ на коліна...
Січові стрільці...
Можливі варіанти висновку до твору:
Та ти, Україно, поволі вставатимеш із колін і все-таки співатимеш “Заповіт“ Шевченка, будеш виборювати право жити вільно, щоб нарешті на повні груди заспівати свій гімн “Ще не вмерла Україна“, і на цілий світ проголосиш свою незалежність, свою державність...
Ще якихось років три і кінчається двадцяте століття. Ми, молоде покоління, набираємося сили, адже нам доведеться взяти на себе всю відповідальність за майбутню твою долю, Україно. Зі свого “Кобзаря“ пильно вдивляється кожному з нас у вічі Великий Тарас, ніби запитує: “ Для кого в світі живите?“. І луною відзвонює відповідь нащадків: “Для Укра-ї-ни !“
Золотими променями сонця засяяла свобода над Україною. Над гаями і дібровами, над горами і ріками, над селами і містами - над Вітчизною майорить синьо-жовтий прапор, що засвідчує самостійність, державність. На священу українську землю прийшла весна відродження. З небуття повертаються до нас звичаї, обряди, традиції наших предків, відроджується культура.
Довгого віку тобі, незалежна Україно!