Українська література - розробки уроків

Боже, Україну збережи…» за поезією Івана Малковича «Свічечка букви «ї»

Всі публікації щодо:
Малкович Іван

Мета:

- розкрити головну думку поезії, розвивати її, донести до учнів глибокі роздуми сучасного поета про те, як уберегти свою рідну мову, про призначення людини в житті;

- розвивати навички аналізу поетичних творів, тлумачення символів, удосконалювати навички висловлювання роздумів, навіяних прочитаними віршами;

- виховувати любов до рідної мови, доброту, віру в перемогу добра і майбутнє України, патріотичні почуття.

Тип уроку: застосування знань, умінь і навичок.

Обладнання: портрет І.Малковича, збірки віршів письменника; ікона, український рушник; музичний супровід, презентація, епіграф.

Хід уроку

Мова рідна, живи в ріднім домі

Крізь зболений час і духовні руїни.

Вертайсь, рідна мово,

У серце народу,

У душу Вкраїни…

О. Олесь

І. Мотивація навчальної діяльності

Звучить урочиста музика. На фоні учні читають молитву до мови Тараса Петриненка «Господи, помилуй нас!»:

1. Навіть на останнім рубежі

Промінь віри в нас ще не погас,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

Нам свою все милість покажи

Правдою повсюди й повсякчас,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

2. У наших грудях кулі і ножі,

Нас розіп’ято й знищено не раз,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

І з колін піднятись поможи,

І благослови у добрий час,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

3. Наші душі нидіють в іржі,

Але промінь віри не погас,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

Грішні діти — діти не чужі,

Отче наш, почуй їх щирий глас,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас! Амінь!

Вчитель.

Сьогодні наш урок незвичайний, урок-молитва, присвячений рідній українській мові. А в центрі уроку — чудовий вірш сучасного українського поета Івана Малковича «Свічечка букви «ї», з яким ознайомимося, розгадаємо символи цього вірша, розкриємо його прихований зміст, думкою і серцем сягнемо глибин поетичного слова, зрозуміємо, повіримо йому і візьмемо з собою в життя.

Чому саме урок-молитва? Бо що є молитва? Це місточок між людиною і Богом, в якого завжди вірив український народ, до якого звертаємося ми подумки і вголос, в біді і в радості, з надією і вірою, шукаючи розради. І ми з вами сьогодні прокладаємо місточок у майбутнє.

ІІ. Сприйняття навчального матеріалу

Вчитель

Нелегка була доля української мови.

Тернистий шлях пройшла вона, поки стала загальновизнаною державною мовою народу. За її визнання боролися найвидатніші діячі українського народу: Г.Сковорода, Т. Шевченко, Л. Українка, І. Франко, В. Сухомлинський, П. Мирний, О. Гончар, П. Тичина, М. Рильський та багато інших яскравих умів століть. Ревно відстоюють рідну мову і сучасні українські письменники і поети: Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Іван Драч, Борис Олійник, Оксана Забужко, Іван Малкович та інші.

Особливо вражає своєю силою поетичне слово. Лише обдарована, духовно багата людина могла писати поезії, які торкаються струн нашої душі і музикою відлунюють у нашому серці. Такими є поезії Івана Малковича, українського поета нинішнього дня, справжнього патріота свого народу, поета-оптиміста, поета-естета, поета-майстра художнього слова.

Учениця.

Малкович Іван Антонович народився 10 травня 1961 року в селі Березів Нижній Косівського району Івано-Франківської області. Закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музичного училища та філологічний факультет Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Працював учителем у сільській школі на Київщині.

Учень.

Засновник першого в Україні приватного дитячого видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Автор збірок «Білий камінь», «Ключ», «Вірші». Ще 19-річним юнаком на всеукраїнському семінарі молодих авторів його було обрано найкращим поетом. Вихід його першої книги гаряче відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко. 1986 року І. Малкович став наймолодшим членом Спілки письменників СРСР.

Учениця.

Іван Малкович — редактор, упорядник, автор і перекладач декількох десятків книжок для дітей. «Це людина, маніакально віддана ідеї особливо якісної української книги». У 2002 році книга його видавництва «Снігова королева» Г. К. Андерсена визнана найкращою дитячою книгою і отримала Гран-прі «Книга року».

Учень.

Вірш «Свічечка букви «ї» уже став знаковим для сучасної української літератури. Він звучить на радіо в передачі «Слово», рядки його вміщено в шкільні підручники і навчальні зошити. Цей вірш має ще другу назву «Напучування сільського вчителя». Насправді Іван Малкович працював сільським учителем на Київщині, але образ цей узагальнений: будь-який учитель має нести до своїх учнів зернятка істини цього чудового віршика. Прослухайте ж його.

Виразне читання вірша учителем

Іван Малкович

Напучування сільського вчителя

  Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,

  але ти, дитино,

  покликана захищати своїми долоньками

  крихітну свічечку букви «ї»,

  а також,

  витягнувшись на пальчиках,

  оберігати місячний серпик

  букви «є»,

  що зрізаний з неба

  разом із ниточкою.

  Бо кажуть, дитино,

  що мова наша — солов’їна.

  Правильно кажуть.

  Але затям собі,

  що колись

  можуть настати і такі часи,

  коли нашої мови

  не буде пам’ятати

  навіть найменший соловейко.

  Тому не можна покладатися

  тільки на солов’їв,

  дитино.

     (11 — 18 грудня 1985)

 Я прошу вас відповісти на питання:

1. Які почуття виникли у вас під час прослуховування?

2. Який колір переважав у вашій уяві?

3. Як ви вважаєте, який тип цього вірша:

 - вірш-розповідь,

 - вірш-заклик,

 - вірш-спогад,

 - вірш-мрія.

4. Визначте основну тему, ідею, проблему вірша.

(Тема — прославлення рідної солов’їної мови.

Ідея — думка про необхідність боронити найдорожчу святиню народу від загрози винищення.

Проблеми ролі рідної мови у становленні особистості).

5. За допомогою яких художніх засобів досягається розкриття даної проблеми? (епітети, звертання, зменшувально-пестливі слова).

6. Чому автор саме говорить про букви Ї та Є? Що вони символізують? (притаманні лише українській мові, які має захищати дитина змалку:

але ти, дитино,

  покликана захищати своїми долоньками

  крихітну свічечку букви «ї»,

  а також,

  витягнувшись на пальчиках,

  оберігати місячний серпик

  букви «є»,

Автор уникає фальшивої патріотичної риторики, а вдається до образів-символів, поетизуючи літери алфавіту.

Устами ліричного героя поет висловлює свій пекучий біль із приводу нехтування рідної мови. І, як заключний акорд, звучить притчевий фінал сюжету: «Тому не можна покладатися тільки на солов’їв, дитино,».

7. Висловіть власні роздуми, навіяні прочитаним віршем.

8. Визначте власну роль у збереженні та функціонуванні рідної мови.

ІІІ. Захист власних проектів

 Ми продовжуємо розвивати тему уроку про цінність рідної мови, про її роль у нашому житті.

 Домашнім завданням вам було підготувати висловлювання видатних людей про мову. (Учні працюють у 3-х групах)

1. Повідомлення груп

«Ну що здавалося б слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється, ожива, як їх почує!» (Тарас Шевченко).

«Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ми ревно всі плекатимемо її» (Олесь Гончар).

«Мова — така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть усього того, чим він відрізняється від других людей». (Панас Мирний)

«Як довго ждали ми… Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг.

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг». (Олександр Олесь)

«На Україні повинно мати силу тільки українське слово». (Володимир Винниченко)

«Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги». (Василь Сухомлинський)

«Українська мова — душа української нації! А в душі — сила, І слова, і будучність!». (Іван Огієнко)

«Мова — обличчя нації». (Сергій Плачинда)

2. Слово вчителя

Наша українська мова, діти, чарівна наша мова, всім світом уже визнана за одну з найгучніших, наймелодійніших мов. Без неї неможливо дізнатися про минуле, уявити майбутнє. Без мови неможливо усвідомити себе частиною народу, відчути свій зв’язок із пращурами.

Українська мова є однією з найдавніших індоєвропейських мов. Наприклад, український мовознавець О. Потебня стверджував, що веснянка (обрядова пісня) «А ми просо сіяли» існувала вже у І тисячолітті до н. е.

Феодальна роздробленість і татаро-монгольська навала завдали нищівного удару по культурі давніх українців. У ХІV ст. наші землі потрапляють у залежність Литовського, Польського князівств, чий рівень культури був нижчий. Литовське князівство на завойованих землях визнало українську мову за державну. Проте ненадовго. Її називали малоруською, а російську — великоруською. М. Ломоносов взагалі називав нашу мову діалектом, М. Кармазин — «варварським язиком». Російський народ, керуючись високо державними принципами протягом багатьох століть неухильно проводив політику русифікації українських земель, заборони українського слова. Тарас Шевченко писав: «На москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди».

Найстрашнішими для українського слова були Циркуляр Валуєва про заборону друку українською мовою (1863 р.) та Емський указ, за яким не допускалися ввезення з-за кордону друкування та видання в імперії книг на «малороссийском наречии», заборонялися різні сценічні вистави і читання (1876 р.)

З 1881 року дозволено друкувати українські словники, окремі твори, але заборонено створювати українські театри.

1895 рік — заборона української книжки для дитячого читання.

1928 рік — переслідування Радянською владою всього українського, репресії, катування, масове знищення українських діячів культури і літератури. До речі, 27 жовтня 2017 року Україна вшановувала 80-ту річницю знищення української інтелігенції, письменників, учителів…

1960-ті роки — відродження національної культури і літератури.

І, нарешті, 1989 року Верховна Рада України ухвалює «Закон про мови».

Як бачимо, зародившись на світанні суспільного слов’янського життя мова наша витерпіла страшне лихоліття татарщини, пережила утиски Польщі, перенесла набіги Москви, проте, перегорівши, як криця, дійшла до нас свіжою, музичною, незаплямованою, справді Слов’янською мовою.

Чому ж, навіть після ухвалення «Закону про мови», існує мовна проблема? Існує потреба захищати «крихітну свічечку букви «ї»»? Боляче дивитися на те, як «деякі українці» не розуміють значення багатьох слів рідної мови, навіть сміються, бо, бачте, смішними вони здаються, а не думають про те, що сміються з самих себе, зі своєї духовної убогості. Тому й молитва, бо крик душі, бо розпач — «Боже, Україну збережи!» Не буде жити українська мова — загине нація, загине Україна.

Я пропоную кожній групі вірші про рідну мову. Виразно прочитайте їх і висловіть свої враження і роздуми.

1. Жива вода

 Я знаю: мова мамина — свята.

 В ній вічний, незнищенний дух свободи.

 Її плекали душі і вуста

 Мільярдів. Це — жива вода народу.

 Її зневажить — зрадити народ,

 Котрий до сонця зводиться крізь муки,

 Це — забруднити плеса чистих вод,

 Це — потоптати материнські руки,

 Які нас від напастей берегли,

 Останню дрібку хліба віддавали,

 Щоб ми нівроку дужими були

 Й матусиних пісень не забували.

 Зневажить мову мамину — біда,

 Котра пустими зробить наші душі,

 І ми нащадкам зможем передать

 Лиш те, що корені калини сушить.

 Зневажить мову — зрадити себе

 (А зрадників хто може поважати?),

 І стане чорним небо голубе,

 Вмиратиме у муках рідна мати.

    М.Адаменко

2. Коли забув ти рідну мову!

 Коли забув ти рідну мову —

 Яка б та мова не була —

 Ти втратив корінь і основу,

 Ти обчухрав себе дотла.

 Коли в дорогу ти збирався,

 Казала мати, як прощався,

 Щоб і чужого научався,

 Й свого ніколи не цурався.

 Ти ж повернувсь душею бідний,

 Не просто розучив слова,

 Немов якийсь Іван Безрідний,

 Іван, непомнящий юродства.

 Не раді родичі обновам,

 Чи ти об’ївся блекоти,

 Що не своїм, не рідним словом

 Із матір’ю говориш ти?

 Ти втратив корінь і основу,

 Ти обчухрав себе дотла,

 Бо ти зневажив рідну мову,

 Ту, що земля тобі дала,

 Ту, що не вбили царські трони,

 Ту, що пройшла крізь бурі всі.

 Крізь глузи й дикі заборони

 Й постала нам у всій красі.

 Сяйних перлин тобі не шкода,

 Адже, набувши вищих прав,

 Те, що дала сама природа,

 Ти добровільно занедбав.

 В пальті строкатім, як афіша,

 Крикливі модні кеди взув.

 А мати? Де ще є рідніша

 За рідну, котру ти забув?

    Д. Білоус

3. Уривок із вірша В. Баранова «До українців»

Я запитую себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули, що ми — українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас думка, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні — таки український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.

І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина.

І що щедрість — в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.

Виразне читання, аналіз поезій, висловлення власних думок і вражень учнів по групах.

ІV. Підсумок уроку

Так, звичайно, наша з вами роль у збереженні, піднесенні і розвитку української мови дуже велика. Від кожного з нас залежить майбутнє нашої мови, а отже, нашого народу, нашої країни. Ви вже чули звертання митців до Бога, ви читали звертання-заклики поетів і письменників до нас. А Катерина Мотрич у своїй молитві звертається до самої мови, ніби до живої істоти, до матері, здатної почути нас і відродитися.

Звучить ніжна класична музика.

Читає вчитель.

Катерина Мотрич. Молитва до мови (уривки).

«Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово наша! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово наша! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від могил магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така.

Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала їм силу, здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе, цілющий джерельцю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово.

…Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті мук розіп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми-покручами. Страждалице, великомученице, Матір Божа наша, в Сибір і на Колиму погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, чорнобильською погибеллю засіяна.

… Стаю перед тобою на коліна і благаю за всіх: прости ж нас, грішних, … Повернися до нашої хати, звідки тебе було вигнано…

… Прости! Воскресни! Повернися! Розродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів — до моря, від гір — до степів! Освіти від мороку душі й свято руську землю. Русь-Україну возвелич, порятуй народ її на віки!»

І завершити урок хочеться словами Тараса Григоровича Шевченка:

  Свою Україну любіть.

  Любіть її … Во время люте,

  В останню тяжкую минуту

  За неї Господа моліть.

Тож будемо ревно і неустанно оберігати крихітну свічечку української букви «ї», щоб возвеличити і передати нащадкам той великий вогонь, який запалила вона в наших серцях і душах.

Рефлексія

Що найбільше запам’яталося вам на уроці?

Що нового почерпнули з повідомлень учнів та вчителя?

Чого б самі побажали Україні та українській мові сьогодні?

V. Домашнє завдання

Знайти і підготувати виразне читання віршів про мову, уміти коментувати.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.