Українська література - розробки уроків

«Три обраниці поетової музи». Інтимна лірика Євгена Маланюка

Всі публікації щодо:
Маланюк Євген

Мета: ознайомити учнів з окремими штрихами до творчого портрета Є.Маланюка, заглибитися у світ його інтимної лірики, показати красу поетичного слова, удосконалювати вміння працювати з додатковою літературою, розвивати навики аналізу ліричного твору, виховувати інтерес до віршів відомого митця, почуття прекрасного, ніжності до жінки.

Обладнання: портрет Є.Маланюка, фото колаж, виставка книг про відомого поета та його збірок.

Література: Куценко Л. «Боян степової Еллади» К.: 1993

Куценко Л. «Як перший пелюсток весни…» (Інтимна лірика Є.Маланюка) К.: 2000

Тип уроку: урок — усний журнал

Хід уроку

І. Вступне слово учителя (читання поезії Є.Маланюка)

Так болісно, так хоро усміхнулись,

Промовили: прощайте. І пішли

В порожній сум передвечірніх вулиць,

В прозору сутінь сизої імли.

А я, німий, завмер біля порталу,

Закутаний в готичну тінь століть…

Й, здавалося, що серце раптом стало;

Так тихо вмерла та остання мить.

1924

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Так сталося, що частіше говорять про Є.Маланюка як про поета-державника, поета чину. Назва його ранньої збірки «Стилет і стилос» нерідко виступає синонімом усієї творчості митця. Тим часом обділеною увагою залишається чудова інтимна лірика письменника. Тож сьогодні ми будемо знайомитися з історією народження кількох творів любовної лірики поета та з обраницями його музи.

ІІІ. Оголошення мети уроку.

Завдання. Наприкінці уроку сформулювати тему сьогоднішнього заняття.

ІV. Актуалізація знань.

Прийом «Незакінчене речення»

— Є. Маланюк народився…

— Роки навчання пройшли в…

— Причиною переїзду до Польщі було…

— В таборі для інтернованих займається…

— У Подєбрадах навчається в…

— Останні дні прожив у…

— Відомий не тільки як автор поетичних збірок, а й…

— В історії України його діяльність займає… місце, тому що…

V. Усвідомлення навчального матеріалу.

Усний журнал

Сторінка 1 «Боян степової Еллади»

Учитель.

Розмірковуючи над творчою спадщиною Євгена Маланюка, Богдан Романенчук по двох роках після смерті митця писав: «… Поетичний символ… Еллади-України Маланюк бачив у постаті античної статуї Ніке в Самотракії, яка збереглася до наших часів, але без голови. Такою бачив він і Україну — прекрасну у своєму русі вперед, сповнену пориву, але безголову. Нашим і наших нащадків завданням є дати цим сліпим стихійним силам напрям і ціль, дати безголовій Україні голову, оформити безкрай і безформність простору. Це може зробити лише своя власна держава. Шлях до неї, одначе, надзвичайно важкий і кривавий, але єдиний; і Маланюк — «шляхів кривавих апостол» - сам ішов тим шляхом і тягнув нарід за собою».

Єдине, що мав і чим міг прислужитися вітчизні — своє слово — він поклав на алтар України. Цікаві спостереження, оперті на свідчення, знаходимо у все того ж Б.Романенчука: «Опинившись з рештками недобитої армії за дротами польських таборів для інтернованих, Євген Маланюк, тоді 23-літній старшина Петлюрівської армії, глибоко й боляче переживав поразку і разом з бойовими побратимами дошукувався причин трагічної невдачі. «Ми розв'язували, - каже він, - загадки, ряд загадок, які поставила перед нами історія… як це сталося, що ми, ідейно непереможні, тепер переможені і безсилі? На ці й подібні питання відповіді залишалося шукати самостійно, отже самотужки… треба було починати з самих себе, з роздумувань у пущі, з лірики…, і лірика заговорила перша».

Отак почався Маланюк-поет, твори якого народжувалися із потреби спілкуватися з Батьківщиною, і реалізувалися вони у сповненому гніву і любові, болі і відчаю монолозі поета, подовженому на роки та десятиліття.

Але не слід забувати, що молодий поет не тільки державотворець, а і звичайна людина, здатна до високих поривань, почуттів, які знайшли своє місце у прекрасній інтимній ліриці.

Сторінка 2 «Запрошення до весняної літургії»

Група 1

Учень. Сьогодні ми познайомимося з історіями створення кількох ліричних творів, народжених першим захопленням, коханням. Нам випала можливість ледь доторкнутися до таїни двох, яку пізнати до кінця просто неможливо. Але захоплюючі рядки поезій, сподіваємося, змусять по-новому «відкрити» для себе Євгена Маланюка. Написані вони в пору юності та молодості, коли душа поетова найбільше прагла «літургії кохання».

Читець. Весняної діждусь літургії

Під хорал сонценосних вітрів.

Затріпочуть окрилені вії,

Загориться кохана в сестрі.

І зажеврію в шепоті, люба!

Пелюстковим промінням ясний, -

Як причасники вип'ємо кубок

Літургії весни!

Учень. Волею неба не дано було поетовій весні у згаданих історіях забуяти літом, вона минула, як «метелиця вишневого цвіту». Проте залишила помітний слід у житті поета, відгукнулася прекрасними поезіями, які пережили героїв тих історій та завдяки яким і ми можемо причаститися з «кубку літургії весни».

Сторінка 3 «Перший поважний «роман»…»

Група 2

Учень. Є у поета серед чисельних творів, народжених тугою за рідними краєм, прекрасна мініатюра, продиктована пам'яттю перших несміливих зустрічей, першого поцілунку. У ній захоплює, співпадає із власне колись пережитим майстерно відтворений стан томління двох юних сердець, що їх незнане почуття привело на побачення.

Читець. І завше сниться : липень, сад, кущі

І стрічі під сусідським перелазом.

Було, либонь, нам стільки років разом,

Скільки давно я маю сам. Мерщій,

Хай лиш батьки спочинуть по обіді,

Сліпий, без тху, біжу через город

Почути контральтовий спів «добридень»,

Побачить і вдихнути очі й рот.

Шаліло серце. Зупинявся час.

Пекла солодка спрага . Напівдіти,

Тремтіли ми й не знали, що робити,

І було страшно й солодко зараз.

Учень. Перші несміливі почуття переросли у більш глибокі і знайшли свого адресата — Ольга Юзкова. Ось, наприклад, згадка про останні дні навчання в Єлисаветградському реальному училищі(1914р.): «Іспити тягнулися аж до півтора місяці. Я був досить змучений ними і Музою, що вже була постійною тінню весни життя, і Ольгою, з якою в'язав…перший поважний «роман». вона на коротко приїздила до Єлисавета і знову від'їздила в Москву, в Москву».

Читець. Ольге Яковлевне Юзковой

Четыре фрака на эстакаде,

Рояля траурный чертёж.

Что бьется, плещет в синем взгляде?

Куда глядиш? О чём поёшь?

Сквозь мглу таинственного транса,

Как сквозь мерцанье тонких льдин,

Лиш боль цыганского романса

Твердит опять: один, один.

Сторінка 4 «Як забути очей аравійські зерна…»

Група 3

Учень. Цікавою й драматичною сторінкою інтимної лірики став своєрідний епістолярний роман у віршах митця, адресований із вигнання в Україну до Ганни Редер. Волею злої долі відмежоване кордоном ще юнацьке захоплення поета, відізвалося згодом у десятку його творів. Ось один із них.

Читець. Лист

Перепрошую, панно Ганно,

Що не забув Вас в бурі літ.

Що — як роз'ятренная рана —

Й донині Ваш вогненний слід.

Вже апокаліпсом затліли

Мого щоденника листки

Й квіток життя рожево-білі

Журливо жовкнуть пелюстки, -

Та страшно, страшно жить минулим…

Будучина — глухий туман —

Над мертвих днів густим намулом

Ховає вогники оман.

А я фігляром, неустанно

Життя обдурюю, меткий,

Що знов ось: Київ, панна Ганна,

Скупих листів скупі рядки…

Учень. Якщо запропонований твір «Лист» позначений даниною жанру послання, то поезія «І сяйва сонць, і весняна осанна…» - чудовий зразок «чистої» інтимної лірики. У ньому дивним чином переплелися мотив освідчення з продиктованим поетикою «Пісні пісень» гімном коханню. А болюче для обох адресатів усвідомлення того, що їм, мабуть, «довіку не дано» бути разом, творить особливий драматичний настрій твору.

Читець. Ганні Редер

І сяйва сонць, і весняна осанна

Не воскрешать. Душа навік пуста.

Навік, навік ім'я біблійне — Анна

Вогнем офірним спалює уста.

Навік, навік — очей вечірні квіти,

Дрімучих вій замріяний затон…

Ось пристрасний старозавітній вітер

Обліплює на тілі твій хітон.

І рук тонких готичнії лілеї,

І перса — сонячного літа плід.

Ідеш одна ланами Галілеї,

І над чолом — корона світлих літ.

Життя даремно захотіло

Спокуси вигаданих мет,

А там десь в сонці Ваше тіло

Розгубить золото і мед.

Лілейні пелюстки долоні

Розвіє хижий вітер літ,

І на коханім спілім лоні

Чужих обійм зоставе слід.

Невже ж довіку не дано нам

Діждати й наш суботній день,

Що, по пророцтвах Соломона,

Обіцяно в Піснях Пісень?

Як забути очей аравійські зерна,

Біблійну красу грудей?

О, жидівко, жидівко, - саронська сарно!

О, чому я не був іудей?

Ароматом старозавітним — коси

П'янили. І очі не мали дна.

Й поцілунки труїли солодким укусом.

І з небес дививсь Адонай. …

Сторінка 5 «Казка, що так немузикально й боляче обірвалась…»

Група 4

Учень. Витончений лірик заговорив уже в наступній збірці Є.Маланюка «Гербарій». І у кожній наступній знаходилося місце ліриці. Так, у томику львівського видання можна знайти поставлені поряд дві поезії «І час настав…», «Як перший пелюсток весни…». Одна з них — чудовий зразок вірша-освідчення, інша — відгук вразливого серця, стривоженого п'янким трунком кохання, на дівочий лист. Вірші захоплюють, а читацька уява малює чарівний образ адресатки.

За рядками цієї поезії справді прихована цікава, але й, певною мірою, драматична сторінка особистого життя поета. Тому не випадково йдеться вже не про два окремих твори, а про один. Справа в тому, що народжувався він як єдиний твір-послання, мав і конкретного адресата, названого у присвяті. Однак у такому вигляді твір не побачив світ. Отже на те у автора були свої причини.

Читець. Наталочці Лівацькій

Як перший пелюсток весни —

Ваш променистий лист.

І знов, і знов в казкові сни

Ці дні переплелись.

І знов веселий вітер п'є

Цей вогкий дух землі,

І серце збуджене моє

Сплітати циклі літ.

ІІ

І час настав. І сталось вічне.

Співали весняні вітри.

І квітень під снігами січня

Ту зустріч подихом зустрів.

Які ж наворожили зорі,

Що два життя в людській імлі —

Побачать віддалі прозорі,

Розквітнуть казкою землі?

Який же янгол зореокий

З нічних небес на нас вказав,

І Бог забув про синій спокій,

І в вічність нас заколисав!

І розійшовся, і розтанув

Цей бідний світ земних пустинь:

З-за міжпланетного туману

Безсмертя засквозила синь.

Й не знаю вже: ці очі вічні —

Чиї? Коханої? Сестри?

Ось квітень розквітає в січні

Співають весняні вітри.

Учень. До речі, це був уже дванадцятий лист Євгена Маланюка до пані Наталі(йдеться про Наталю Лівицьку-Холодну) за один місяць і кілька днів. І у ньому, як і у попередніх, гостро проступає багаторічна втома автора, та оспівана поетами світова печаль, яка у Маланюка має значно ширші виміри. Тому сильніше та контрастніше звучить тема чекання казки, чарівної казки любові. Однак не судилося… Наталя відмовляє у взаємності.

Сторінка 6 «Зустрів я земну мадонну…»

Група 5

Учень. У 1925 році Є.Маланюк знайомиться з українською студенткою-медичкою Зоєю Равич. На кінець літа їхні зустрічі добігають логічної розв'язки. Здавалося б,життя витіснило попередні «захоплення» і «романи». Та все ж крапка ще не була поставлена, та й чи була вона поставлена взагалі. У переддень вінчання із Зоєю, 10 серпня, поет знову згадує про чарівну панну Ганну і надсилає прощального листа.

Читець. Останній лист

…Ім'я біблійне — Анна —

Вогнем пустелі спалює уста.

1923

Вибачте, Ганно Редер,

Серце Вас не забуде.

Келих гіркого меду

Офірували нам люди.

Людське, земне, долинне

Ось перестріло нас —

Чи ж своєчасно долине

Наша невчасна весна?

Трояндо Ієрихону,

Ніжна саронська сарно,

Зустрів я земну мадонну

І — гірко мені, і гарно.

І от для анахорете

Трудна, жорстока путь…

Ганно Редер, о Ганно Редер,

Як же звикнути? Як забуть?

VІ. Закріплення знань.

Бліц-інтерв'ю. Метод «Вільний мікрофон»

- Яке місце в українській літературі займає постать Євгена Маланюка?

- Ваші враження від поетової інтимної лірики?

- Які життєві обставини дали імпульс для написання творів, що розглядалися?

- Яка із поезій вам найбільше сподобалася? Чому?

- Чи актуальними є вірші подібного характеру?

VІІ. Рефлексія.

Формулювання учнями теми уроку.

Варіанти відповідей.

«Як перший пелюсток весни…»

Музи Євгена Маланюка

Для творчого натхнення необхідне кохання

VІІІ. Домашнє завдання.

Написати дослідницьку роботу «Спостереження над поетикою ліричних поезій Є.Маланюка» (за 2 поезіями на вибір).

ДОДАТОК

Схема аналізу ліричного твору

· Які життєві обставини дали поштовх до написання твору(якщо відомо).

· Назва твору(алегорична, метафорична, символічна, сюжетна, образна, інтригуюча).

· Тема поезії та провідні мотиви.

· Ідея.

· Жанр.

· Композиція (якщо є).

· Ліричний герой.

· Образи, символи (якщо є) твору

· Сюжетні лінії (якщо є).

· Настрій (мінор, мажор).

· Художні засоби.

· Віршовий розмір, рима.

· Місце твору в доробку поета.

· Ваші роздуми та почуття, навіяні поезією.