Українська література - розробки уроків

Вивчення біографії А. Малишка

Мета: ознайомити учнів із творчою долею А. Малишка, розкрити джерела, що формували його письменницький дар; розвивати творчу уяву й акторські здібності учнів; виховувати інтерес до особистості письменника і його творчості.

Цілі уроку.

Учні повинні знати:

✵ творчу біографію митця;

✵ джерела, які формували його письменницький талант.

Учні повинні вміти:

✵ розповідати про Малишка-творця, громадянина, людину;

✵ пояснювати життєві явища, події, вчинки людей у контексті загальнолюдських понять і цінностей.

Обладнання: портрет письменника, виставка творів, записи пісень.

Тип уроку: рольова гра із застосуванням групових форм роботи.

Випереджувальні завдання:

- підготувати уявне інтерв’ю з А. Малишком;

- підготувати інсценівку.

Перебіг уроку

І. Мотиваційний етап

1. З’ясування емоційної готовності учнів до уроку («Кольоровий настрій»)

2. Актуалізація суб’єктивного досвіду та опорних знань («Гронування»: ключове слово — «мама»).

ІІ. Повідомлення теми уроку. Цілевизначення.

ІІІ. Сприймання, осмислення і засвоєння навчального матеріалу.

Звучить «Пісня про рушник»

Вступне слово вчителя.

Ось один із таких рушничків, напевно, дала в дорогу мати Андрієві Малишку, коли він вирушав після закінчення семирічки до Києва, щоб навчатися далі. Хлібину, сіль, цибулину, ще якийсь немудрий селянський харч та добре напутнє слово — що ще могла дати мати багатодітної родини своєму синові? Провела стежиною за село, одірвала од серця… Мала надію побачити свою дитину освіченою, самостійною, з гарною професією… Навіки закарбував у своїй душі й Андрій оту стежину. Не загубився на життєвих дорогах і вишиваний рушник — назавжди залишився в пісні, яку знають, люблять у цілому світі. Хто ж він, Андрій Самійлович Малишко?

2. Інтерв’ю (задіяні 2 учні)

Кореспондент. Андрію Самійловичу, скажіть, будь ласка, де і коли ви народилися?

Учень- Малишко. Якщо вам доводилося бувати в нашому Придніпров’ї, вас не міг не вразити той безкінечний простір полів і лугів, що на обрії ніби зливається з небом.

Я з тих країв, де в полум’ї зорі

Високе небо не вбирає цвіту,

І люди там, немов богатирі,

Руками воду тиснуть із граніту.

Де устають до праці з передсвіту,

Синів з десяток родять матері,

Живуть завзято, не в тісній норі,

Двожильні люди, сповнені привіту,

Там вечори, черлені і медові,

Горять серця з дівочої любові…

На цій землі, де «в шовковій мові виростають діти», а саме в Обухові на Київщині, 1912 р. я й народився.

З глибини дитячих років приходять до мене спомини, наче птахи, що прилетіли навесні здалеку і б’ються крильми у віконце рідної хати: виходь, пощебечемо та політаємо над дніпровськими лугами й сивими кручами Трипілля, може, згадаєш нас у пісні.

І я згадую. Найперше — стежку від батьківського порога, що повела мене у світ.

Кореспондент. Якою була ваша мама?

Учень-Малишко. Моя мама не вчилася в школі, але міцно засвоїла кодекс неписаної народної педагогіки. Вона була доброю, справедливою, мала товариську вдачу. Як живу бачу свою матір Ївгу Базилиху, її сині задумливі й повні житейської мудрості очі. Вечорами, сидячи біля прядива, вона співала тихо й проникливо, і ці пісні запали в мою пам’ять на все життя. А пам’ять проросла у серці піснею-вдячністю, піснею-сповіддю.

Кореспондент. Розкажіть, будь ласка, про свого батька.

Учень-Малишко. Мій батько, на противагу матері, був людиною суворої вдачі. Високий на зріст, широкоплечий, з розкішними козацькими вусами, він чимось нагадував мені козака Мамая на старовинних українських картинах. Щоденна турбота про кусок хліба змушували його працювати багато, наполегливо і бути нещадним у родині до тих, хто ухилявся від роботи. Його затаєнну любов до нас, дітей, ми помічали хіба що тоді, коли, було, випивши чарку, він вихвалявся перед сусідами: «Ех, як зароблю гроші, як куплю вороних, та посаджу на воза всіх дітей своїх, та проїду селом, щоб вороги мої лопнули від злості!» Тільки не збулася його мрія: коні вороні мчали чужими дорогами і не завертали до наших воріт.

Кореспондент. Як минало ваше дитинство?

Учень-Малишко. Моє дитинство, як і інших дітей селянських родин, минало в нестатках, в суворих умовах бідної сім’ї. Шматок хліба добувався важкою працею і цінувався як найвищий дар. І мала дитина вже знала, що розтоптана крихта — то великий гріх.

Кореспондент. Де ви навчалися?

Учень-Малишко. Закінчивши семирічку, я поїхав навчатися до Києва. Спочатку було медичне училище. Проте серце прагнуло іншого, чув поклик Слова. І ось уже я — студент літературного факультету інституту народної освіти. Тут розкрилося моє поетичне обдаровання. Найкращі роки юнацькі: молодість, мрії, кохання…

Кореспондент. Якою була ваша діяльність після закінчення інституту?

Учень-Малишко. Після закінчення інституту у 1932 р. я деякий час учителював у Овручі, потім рік служив у армії, невдовзі став газетярем, друкував вірші, видав ряд збірок: «Батьківщина»(1936), «Лірика», «З книги життя»(1938), «Народження синів»(1939) та ін.

Кореспондент. А як змінили ваше життя події Великої Вітчизняної війни?

Учень-Малишко. Під час війни я служив військовим кореспондентом у газетах «Красная Армия», «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», часто друкував свої статті, нариси, репортажі, вірші. У них звучав щирий біль за сплюндровану рідну землю і віра в перемогу над ворогом.

Я тяжко переживав трагедію народу, трагедію власного життя.

Кореспондент. Звідки ж ви черпали сили для творчості?

Учень-Малишко. А відповідь знайдете у вірші «Батьківщина»

Ти мене з дитинства підіймала,

Хліб дала з піснями солов’я,

Відвела доріг мені немало,

Земле, зореносице моя!

Вчитель. Саме любов, щира, ніжна, надавала сили для творення і у повоєнний час. А ще, уміючи добре співати, маючи чудовий голос, здібності музиканта й навіть композитора, Андрій Малишко відкрив свою душу для народної пісні, яку полюбив ще в дитинстві.

Інсценізація.

Учень. - Мама Малишка знала пісень багато і співала з глибоким почуттям. Були серед них сумні і тяжкі, веселі й жартівливі. І було в тих піснях стільки живого і близького серцю! Такі картини породжували в уяві маленького Андрійка живі народні образи. Він, затамувавши дихання, слухав, як материн голос веде сувору і правдиву повість людського життя.

Мати (співає). Візьми, мати, піску жменю,

Посій його на каменю.

Як той пісок цвітом зійде,

Тоді твій син з війни прийде.

Учень. - Але ніколи пісок цвітом не зійде і не повернеться син до матері; він «взяв собі панночку в чистім полі земляночку». І глибока, досі не знана туга підступала до дитячого серця, сльози застилали очі.

Тоді Андрійко сам, вже інакше додумував кінець пісні.

Андрійко. - Ні, козак не вбитий, а тільки ранений, а добрі люди вилікували його живою водою, і поїхав він до батька-матері. І тоді вже —

Чорний ворон опівночі

Не клює козацькі очі.

Почувши таке, батько, посміхаючись, сказав матері:

- Ти послухай, стара, що він ото вигадує. Ну й чудна, їй-богу, дитина!

- Авжеж, чортеня росте, - відповідала мати

Учень. В Обухові здавна існував осередок бандуристів. Малому Андрійкові не раз доводилося бачити й чути на ярмарках сліпого кобзаря або лірника. Він подовгу стояв, як зачарований, дивився на зашкарублі пальці, що перебирали струни чи крутили коліщата ліри. Згодом із ними познайомився і саме там одержав перші музичні уроки.

Учениця. Із семи років Андрій уже грав на гармошці. Бувало, в суботу чи у святкові літні вечори виходив він із гармошкою на пригорбок до воріт (їхня хата стояла у глибині двору), сідав на землю і тихенько награвав.

Підходили хлопці й дорослі. Хтось виносив з хати табуретку і маленького стільчика. Усаджували хлопчика і просили щось заграти, найчастіше вальс «На сопках Маньчжурії». Цей вальс був тоді дуже популярним.

Учень. Батько не вельми схвалював Андрієві захоплення віршами та музикою. Якось хлопець після довгих вагань прочитав дядькові Микиті одного свого вірша і той насмішкувато сказав батькові:

-Знаєш, Самійле, Андрій хоче Пушкіним стати — вірші пише.

Батько скипів:

- Цього мені ще не вистачало. І не думай, не дозволю байдикувати. Скінчиш початкову — будеш моїм помічником.

- Ні, не буду я шевцювати, - занервував Андрій.

- А дай-но мені, Ївго, потяга.

Учениця. Хоч мати й благала, щоб не бив сина, батько все ж таки своє зробив. (Згодом він дуже гордився з того, що його син — відомий поет.)

1. Бесіда за змістом почутого:

- Яким постав перед вами Андрій Малишко?

- Які риси характеру цього письменника вам найбільше імпонують?

ІV. Підсумок уроку.

V. Домашнє завдання.