Українська література - розробки уроків

Відображення відваги, мужності, витримки запорозьких козаків у збірці гуморесок П.П.Ребра «Козацькі жарти»

Всі публікації щодо:
Ребро Петро

Мета: поглибити знання учнів про часи козаччини; ввести їх у поетичне розмаїття письменників запорізького краю; познайомити із творчістю П.П.Ребра; зацікавити творчістю поета; виробляти навички виразного читання творів; вдосконалювати вміння аналізувати гуморески; поглибити поняття про гумор та гумореску; розвивати пізнавальні інтереси учнів та їхні творчі здібності; виховувати в дітей почуття любові до рідного краю, до героїчних і трагічних сторінок в його історії, формувати активну життєву позицію, високі моральні якості.

Тип уроку: інтегрований урок.

Обладнання та наочність: портрет П.П.Ребра, збірки творів письменників рідного краю; малюнки дітей; добірка історичних матеріалів про козаків, магнітофонний запис пісні «Гей, шуми, Великий Луже».

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми та мети уроку.

Література рідного краю. П.П.Ребро. «Козацькі жарти»

Тобі пишатись є чим, Україно!

На Хортиці, вірніше — на Хортиці,...

Мов корогву цілують люди землю,

Що славою козацькою повита.

П.П.Ребро

Вступне слово вчителя.

Рідний край! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших. Оспівані в піснях безмежні степи, зелені ліси й долини, високі блакитні небеса, голубінь річок безмежних! Хіба є що на світі краще за це миле серцю довкілля, хіба є що на світі дорожче за Вітчизну?

Рідний дім, рідна земля, дорога батьківська хата, ласкава мама, козацька звитяга. Які близькі й знайомі нам ці слова! Вони входять у нашу свідомість разом з колисковою піснею. Адже тут ви народились, зростаєте, мужнієте. Згодом доведеться і за поріг ступити!..

А що там, за тим порогом? Що там чекає на кожного з вас? Хто його знає... Адже минуле нашого народу не завжди було легким. У пам’яті зринають дороги, витоптані ордою, бачаться дівчата і хлопці, запряжені в турецькі аркани, відлунюються звірства кримських ханів і польської шляхти... Та ось на захист рідної землі встають мужні, волелюбні люди — українські козаки. Їх вели за собою Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко...

Тож сьогодні на уроці ми і поговоримо про часи козаччини, пригадаємо звитяжні і щасливі епізоди боротьби захисників нашого краю; познайомимось із творчістю нашого славетного поета-земляка П.П.Ребра; навчимося виразно читати його гуморески; будемо аналізувати їх; поглибимо поняття про гумор і гумореску.

А зараз надамо слово «Історикам». Вони коротенько розкажуть про епоху козаччини.

Осередком козаччини було Запоріжжя, де численні острови між рукавами Дніпра давали захист, безпеку і можливість укріпитися. Козацтво сформувалося зі степових здобичників, утікачів від панської сваволі, сміливців, які шукали слави та полях битв.

Слово «козак» турецького походження і означає «вільна, незалежна людина». За свідченням І.П.Крип’якевича, назву «козак» зустрічаємо у половецькому словнику ХІVст., в актах кримських італійських колоній, а близько 1490 року вона з’являється і в Україні — на означення людей, що ходили в степи для здобичі і боротьби з татарами. «Їздити в козацтво», «козакувати» означало промишляти в степах.

Військовий центр козаків, Січ, переходив з острова на острів, нарешті осів на Микитиному Розі, в гирлі Базавлука. Це був замок, обведений валами і палями, з баштами і стрільницями, укріплений гарматами. Запорожці жили у куренях. Під кінець ХVІ ст. Тут уже було кілька тисяч людей. Доступ на Січ мав кожен, хто бажав тут поселитися. Були тут вояки із різних частин, селяни, міщани, студенти чи бурсаки, шляхта, навіть панове з визначних родів. Одні приходили для здобичі і степового господарювання, інші — для боротьби з татарами і лицарської слави.

Але не всякий, хто прийшов на Січ, міг стати козаком. Потрібно було пройти нелегку школу навчання і скласти суворі іспити, які витримували не всі, тому спочатку новачок, незалежно від віку, приймався в «молодики». Молодик учився фехтувати «реп’яхом», сидіти на коні, влучно стріляти, розвивав спритність і силу. Молоді хлопці проходили проби як джури в досвідчених вояків, брали участь у поході на Туреччину. Лише тоді кандидат у козаки допускався до іспиту на звання запорожця.

На Січі панував дух рівності, братерства. Усі козаки мали рівні права, називалися товаришами. Всі брали участь у загальній січовій раді, яка вирішувала найважливіші справи. Воля — те, чим найбільше приваблювало Запоріжжя. У козаки йшли за покликом серця. Січовики не лише відзначалися хоробрістю й презирством до смерті, вони мали досконалу на той час військову організацію. Усі три види військ: піхота, кіннота, флот — відзначалися високим бойовим мистецтвом.

У народних піснях і легендах так поетично визначалися родичі запорожця: Великий Луг - батько, Січ - мати, шабля - дружина, кінь — вірний товариш. Все його життя пов’язувалося з атрибутами козацької вольниці.

Січ приймала тільки неодружених. Жодна жіноча нога ніколи не ступала на її територію. Такий був закон, і він залишався незмінним упродовж усього існування Січі.

У товаристві запорожців понад усе цінувались сміливість, кмітливість, добре серце, і, звичайно ж, почуття гумору, яким було пронизане все життя на Січі.

Відомий дослідник козацтва Дмитро Яворницький писав: «З природних якостей, властивих справжньому українцеві, запорожці відзначались умінням майстерно оповідати, вміли підмічати смішні риси в інших і передавати їх у жартівливому, але ні для кого не образливому тоні. Звичаї запорожців дивні, вчинки хитрі, а мова й вигадки гострі й переважно схожі на глузування». Цією рисою часто пояснюються дивні прізвиська, котрі вони давали новачкам, що приходили на Січ: Півторакожуха, Непийпиво, Неїжмак, Лупиніс, Загубиколесо. Людину малого зросту вони, в силу свого гумору, називали Махинею, великого — Малютою, шибеника — Святошею, незграбного — Черепахою...

Запорожець умів посміятися з ворога, зі смерті, з самого себе, завжди охоче кепкував з товариша. І це був сміх вільної людини, бо, як відомо, раби й пригноблені не вельми охочі до сміху.

Та не судилось довге життя козацькій державі. Надто багато ворогів зазіхало на наші багаті землі, тихі води, ясні зорі. Але традиції волелюбності, патріотизму, лицарської самопожертви, виплекані козацтвом, дійшли до нас у легендах, піснях, думах. Вони надихали на творчість великого Кобзаря у ХІХ ст., були ідеалом для борців за вільну Україну. Без їхнього подвигу не було б нинішньої України. Ось чому ми, українці, з гордістю кажемо: «Ми — козацького роду».

З історії ми знаємо, що наші предки — запорожці були народом веселим: любили жартувати і сміятися. Очевидно, сам Бог велів у запорізькому краю з’явитись багатьом іменитим письменникам. Це і Г.І.Лютий, і П.П.Ребро, і М.Х.Лиходід, і Т.Нещерет, і В.Діденко, і А.Рекубрацький, і В.Чубенко, і О.Шостак.... А П.П.Ребру наіменовано було стати гумористом, бо все його життя пройшло на Запоріжжі. А маючи поетичний хист, як не вдатися до козацьких жартів? Так що у П.Ребра і виходу не було, як стати жартівником. Як кажуть, докозакувався!

П.Ребро пише і про козаків-січовиків минулого, і про козаків наших днів. О.Гончар в свій час відзначив, що від творів П.Ребра «віє теплим і веселим і тими просторами, де живуть люди, славні люди, що і в добрі, і в скруті здатні сміятися». Істинно так!

Вчитель.

- Діти, а хто ж такий П.П.Ребро? Слово надамо біографам.

Петро Павлович Ребро народився в с. Білоцерківка Куйбишевського району Запорізької області у сім’ї колгоспника. 1949 р. з медаллю закінчив Білоцерківську середню школу, а потім з успіхом, у 1953 році, Запорізький педінститут. Після інституту викладав рідну мову та літературу в Малокатеринівській школі (тепер Запорізького району), два роки служив у війську. Далі працював журналістом у редакціях обласних газет «Червоне Запоріжжя» та «Запорізька правда».

З 1960 по 1967 рік очолював обласне літературне об’єднання, а з 1967 по 1998 рік — Запорізькі обласну організацію Національної Спілки письменників України.

Загалом П.П.Ребро видав понад 80 книжок ліричних і сатирично-гумористичних віршів, поем, нарисів, документальних повістей і дитячих творів.

З середини 80-х років гуморист зосередився в основному на одній темі, а саме — на темі запорозького козацтва. Здається, що саме у цьому знайшов себе і визначився як першокласний гуморист. Із 1993 року по 2001 рік він видав 9-ть книжок «Козацьких жартів».

Вражає жанрове розмаїття гумористичних творів П.Ребра, вміщених у книжках згаданої серії. Тут є і гуморески, і фейлетони, і співомовки, і притчі, і пісні, і прозові й віршовані мініатюри.

І все це сповнено козацькою мудрістю, приперчене добродушною запорізькою іронією, заквашене січовою волелюбністю.

Вчитель.

- Але перш ніж перейти до розгляду гуморесок П.П.Ребра, прослухайте «Головні вимоги до того, хто мав вступати до коша Запорозького».

- Чи відповідають вони, на вашу думку, тим вимогам, які висувалися до чоловіків, які хотіли бути козаками.

Щоб чоловік любив свободу

І пісню, що співала мати.

Щоб за отецький край охоче

Міг живота свого віддати.

Щоб шаблю добре вмів тримати

І не давав нікому спуску,

Щоб шаткував так супостатів,

Як восени баби капусту.

Щоб ані кулі, ані грому,

Ані начальства не боявся —

Його на кіл щоб садовили,

А він у відповідь — сміявся.

Щоб не товстим і не худим був

І чималеньку мав він силу

Щоб міг приборкати чортяку,

Не те що з норовом кобилу.

Щоб був стійким на полі брані,

Стріляв із лука і рушниці,

Щоб міг за милю, чи то й більше

Поцілить муху на дзвіниці.

Щоб був і чесним, і правдивим,

Та ще й веселим, всім на втіху,

Щоб як котрусь розкаже байку —

Усі качалися від сміху.

Щоб чоловік умів хоч трохи

На кобзі чи сопілці грати,

А як зненацька заспіває —

Щоб не тікали люди з хати.

Щоб мав він люлечку багату

І тютюнець міцний, запеклий,

А як затягнеться знічев’я —

Щоб аж люципер чхав у пеклі.

Щоб був, як кажуть, з головою

І мав він руки — ґирлиги:

Міг залатать штани травою

І наварити юшки з криги.

Щоб міг нетяга не журитись,

Щоб без чобіт чи без чумарки,

Але щоб завжди мав червінці,

Коли загляне до шинкарки.

Діти: Ці вимоги відповідають, дійсно, тому, яким має бути справжній козак. Він повинен був любити волю, свій рідний край, землю, де народився. Повинен бути спритним у всьому: і на коні сидіти, і стріляти, і вміти пісню заспівати, і за товариша заступитись. А вже тоді молодик мав змогу прийняти присягу. Ось яку «Присягу» склав П.П.Ребро для козаків. Учень читає напам’ять.

«Присяга»

Козак чи їхав до столиці

Чи лаштувався у похід,

Він жменю рідної землиці

Ховав під устілки чобіт.

Ту землю він тяжкої днини

До рани клав, немов бальзам...

От якось мовив Катеринич

Послам із Січі — козакам:

Про вашу знаю я відвагу.

В бою хоробрі ви й міцні,

Одначе дайте-но присягу,

Що ви не зрадите мені.

В одвіт козацькі дипломати

Сказали:

- Клятву даємо

До смерті землю захищати

Ту, на якій ми стоїмо! —

Отак, заткнувши графу пельку,

Всміхались хитро козаки,

Бо душу гріла їм земелька

Із берегів Дніпра-ріки.

Вчитель: Ви прослухали гумореску, про що у ній розповідається? Яка її основна думка? У чому вона полягає? Якими автор змальовує козаків? На які вчинки вони здатні? Чим при цьому керуються?

Діти: Козак — це самовіддана людина, яка захищає інтереси свого народу, боронить рідну землю, навіть здатна пожертвувати своїм життям заради свободи і волі своєї неньки-України.

Вчитель: А як автор про це розповідає? Які почуття він у вас викликає цим твором? Як змінюється настрій після прочитання цієї гуморески?

Діти: Нам після прочитання цієї гуморески стає зрозуміло, що козаки були здатні на різноманітні вигадки.

Вони могли перехитрити кого завгодно.

Цей твір викликає почуття любові до витівок козаків.

Нам хочеться сміятися над їхніми вчинками та витівками.

Вчитель: Отож, твір, який ми щойно прослухали, є гуморескою.

Зверніть увагу на дошку.

Гумореска — невеличкий художній твір, в якому життєві явища і люди зображуються в гумористичному плані.

Запишіть це визначення до своїх зошитів.

А що ж таке гумор?

Гумор (від лат. humor — волога, рідина) - вид комічного, коли про серйозне говориться із добродушною посмішкою, коли піддаються доброзичливому осміянню часткові вади загалом добрих людей, окремі смішні риси в їхньому характерові, поведінці, зовнішньому вигляді.

Вчитель: Отож, прослухаємо гумореску «Як козак розважив пана»:

Пан бундючний кепкував

З козака прилюдно:

Ти б що-небудь нам збрехав,

Бо страшенно нудно!

- Вибрав час ти, балакун,

Щоб точити ляси!

Ген татари твій табун

Тягнуть на ковбаси!

- Що? — панок аж підстрибнув,

Аж сяйнули п’яти —

В степ із челяддю чкурнув

Коней визволяти.

Через річку, через яр,

Через оболоні.

Та нема ніде татар,

Всі пасуться коні.

Так набігався, упрів,

До села вертає.

- Ти, виходить, обдурив? -

Козака питає.

А козак йому: - Свять-свять!

Це хіба омана?

Ти ж просив мене збрехати?

Я й розважив пана!

Вчитель: Яким автор зобразив у гуморесці козака? Яке почуття викликає у вас його витівка?

Діти: Козак виглядає смішним і хитрим, він може і покепкувати, і збрехати, і побешкетувати, і з води сухим вийти. Адже не випадково козака і прозвали козаком.

Вчитель: А ось іще одна гумореска, яка розповідає про вдачу козаків, розкриває їх характер та вміння. Прослухайте її, а потім один із учнів зробить її аналіз. Гумореска «Хто мудріший»:

Один козак сивий — сивий,

Другий — ще сивіший,

І зчинили суперечку:

Хто із них мудріший.

А оскільки їм довести

Не вдалось нічого,

Попросили буть суддею

Вони кошового.

Той і каже: - Я не знаю.

Хто із вас мудріший,

Але хто затіяв сварку,

Той, либонь, дурніший!

Вчитель: А може, хтось іще вивчив гумореску, у якій розкривається вдача козаків? Якщо так, то давайте її прослухаємо. Гумореска «Силач».

«Силач»

Похваливсь Тарас: — їй — богу,

Це не тріскотня,

Щоб я парубком гнідого

Підіймав коня.

Хлопці в крик: -який бідовий!

Ти бреши, та в лад!

Хто не вірить, я готовий

Битись об заклад

Перемога буде чиста

І не на словах

— Згода! — хтось із товариства

Вдарив по руках.

Хтось метнувся до обори —

Тягне жеребця.

—Раджу вам, — Тарас говорить,—

Слухать до кінця.

Бо веду я ось до чого:

Справді для забав

Підіймав колись гнідого

Тільки не підняв.

Вчитель: Отже, у всіх цих гуморесках звеличено козацьку вдачу, мудрість, життєвий оптимізм, вміння посміятися навіть над самим собою, вийти переможцем із будь-якої життєвої ситуації. Такими і були козаки, сильними, мужніми, веселими, сміливими. Адже інакше і бути не могло.

Вчитель: А що ж їли козаки, до яких страв були вони ласі? Про це теж довідуємось із гуморесок Петра Павловича Ребра. Прослухаємо декілька із них.

«Козацькі мрії»

Лежить козак у курені

І мріє на світанні:

- Найбільше до смаку мені

Вареники в сметані.

Люблю я також галушки

Всім уминати миром.

Іще смакують пиріжки

Із вишнями чи сиром.

Не обмину і ковбаси,

Щоб на зубах хрумтіла.

А сало! Як його їси,

Міць прибува до тіла.

А пампушки із часником,

Коли борщу навариш!

- Кінчай молоти язиком! -

Спинив його товариш. —

Либонь і сухарів нема,

А він терзає душу!

В одвіт козак: - Це ти дарма.

Статут я не порушу.

Що Січ сувора сторона —

Людина знає кожна.

Але для мене новина

Що мріять тут не можна!

Вчитель: Молодець! Слухаємо іншу гумореску.

«Жеримовчки»

Причвалав москаль до хати,

Загляда на кухню:

- Є що-небудь пожувати?

З голоду вже пухну!

А хазяйці нема коли

Ще й дитина плаче

Каже: - Он в печі макітра —

Не безрукий наче!

Той тупцює коло печі

Та ковтає слину:

- Я б узяв, але боюся,

Раптом перекину!

Заклопотана хазяйка

Свариться й сміється.

- Та то, - каже, - така їжа,

Що не розіллється!

З печі вийняла макітру —

Вареники з сиром.

Поставила, каже: - Лопай,

Раз прийшов із миром.

Гість облизується ласо

(Він ковтав би й тісто),

Зазирає у макітру:

- Як цю штуку їсти?

Роздратована хазяйка

Роз’ясня улану:

Як? Бери оце руками

І вмочай в сметану!

Їсть москаль, чимдуж глитає

(Піт із нього ллється)

Ще й питає господиню:

- Як це чудо зветься?

Слово честі, у цій страві

Щось є дійсно княже! —

А хазяйці це набридло.

- Жери мовчки! — каже.

Доїв москаль вареники,

Дякує і оха!

- Гарні твої жеримовчки,

Та шкода, що трохи!

Вчитель: Тож чим любили ласувати козаки? Які страви їм подобалися найбільше?

Діти: Найбільше козаки полюбляли галушки, вареники, пиріжки, пампушки. А більш за все вони смакували салом, домашньою ковбасою. Мабуть, тому і були такими мужніми та сильними, бо ніколи не перебирали їжею.

Вчитель: Окрім всього того, про що ми говорили сьогодні на уроці, козаки були і надзвичайними залицяльниками. Ось як про це пише П.П.Ребро. Прослухаємо гуморески.

«Явдоха»

Ой, було це в Пилипівку

Чи, може, в Петрівку —

Пішов козак на ярмарок

Купувати дівку.

Придивлявся, торгувався

Та й узяв Явдоху —

Віддав батькові за неї

Дукатів панчоху.

Той на радощах великих

У шинок подався.

А козак на свою кралю

Довго милувався.

Шепотів: - Яку красуню

Викохала ненька!

Ти ж не дівка, а богиня,

Хоч і дорогенька!

А Явдоха: - От і дурник!

Платиш хтозна — скільки!

Та мене віддав би батько

Й за кварту горілки.

Коли ж козак пригорнувся,

Вигукнула з жаром:

- За такого прудивуса

Я б пішла і даром!

«Сватання»

Щось Микола дуже зажурився,

Ходить — бродить темний, мов гроза.

Дід питає: - Часом не женився?

- Піднесла Марина гарбуза.

Ви, дідусю, теж колись любили?

Потрапляли до дівок в сильце?

То ж скажіть, будь ласка, що б робили,

Якби з вами трапилося це?

Дід почухавсь: - Що скажу на це я?

Я б не відступився від кози.

Сто разів би сватався до неї,

Доки б не скінчились... гарбузи.

Вчитель: Про що розповідається у цих гуморесках?

Якими змальовано козаків?

Чим вони хизуються?

Чого бояться?

Діти: У гуморесках розповідається про почуття козаків до молодих дівчат. Розкривається їхній настирливий характер, змальовується бажання завжди бути найкращими, найпершими, найвеличнішими.

Вони ніколи не хочуть бути ображеними, оббреханими, не хочуть відчувати себе приниженими, висміяними.

Вчитель: Молодці, діти! Ви багато розповіли про П.П.Ребра, вивчили його гуморески, виразно їх читали. Але цим наше завдання на сьогоднішньому уроці не вичерпується. Попередньо клас був поділений на робочі групи, кожна група одержала невеличке завдання. Зараз перевіримо, як ви його підготували.

І група — інсценізація козацького зібрання.

(Майдан. Звідусіль поспішають запорожці. Хто пишно одягнутий, хто — не дуже. Дехто при зброї. Стають у коло).

Кошовий (урочисто). Панове січовики! Я покликав вас на благословенну Хортицю, аби вчинити одне вельми важливе і мудре діло.

1-й запорожець: Що ж це за діло?

2-й запорожець: Знову будемо листа султанові писати?

3-й запорожець: А може, чолобитну цариці Катерині?

Тягнирядно. Та ні. Меморандум прем’єру.

Кошовий (підніс булаву). Тихо! Що це вам, несанкціонований мітинг? Справа, можна сказати, державної ваги. Будемо гуртом листа писати нашим нащадкам, козакам ХХІ сторіччя.

4-й запорожець (захоплено). Чудово!

5-й запорожець. Лист потомкам!

1-й запорожець. Нашим внукам!

2-й запорожець. Праправнукам!

Непийпиво (лічить на пальцях). Пра-пра-пра-пра-пра...

Всі (разом). Правнукам!

Непийпиво. О!

Сміх.

Кошовий. Писарю!

Писар. Га?

Кошовий. Каламар і перо є?

Писар. Є. Осьдечки.

3-й запорожець. Він спить із пером. Одне за вухом, а друге...

сміх.

Кошовий. А папір?

Писар. Так як папір у державі дорогий, то я придбав по договірній ціні у підприємців.

4-й запорожець. А жалування вистачило?

Писар. Ні... Довелось трохи докласти...

(Розводить поли жупана і всі бачать, що він напіводягнений).

Сміх.

Кошовий. Не журіться, нову сорочку справимо. З прем’єра знімемо, а тобі дамо. Пиши.

(Стають, як на полотні І.Рєпіна).

Кошовий (диктує). Чолом вам, дорогі наші нащадки — шановні запорожці!

1-й запорожець. Славні запорожці!

2-й запорожець. Веселі запорожці!

3-й запорожець. Співучі запорожці!

Кошовий (до писаря). Пиши далі. Високоповажні чоловіки!

4-й запорожець. І жінки!

1-й запорожець. І парубки.

2-й запорожець. І дівчата. Бо без них якось не теє...

Кошовий. Досить з тебе, діду, і люльки! Вона теж жіночого роду.

Сміх.

Кошовий (продовжує диктувати). Передусім дозвольте побажати вам великого щастя!

3-й запорожець. Здоров’ячка!

4-й запорожець. Добра й достатку!

5-й запорожець. Миру й злагоди! Успіхів у розбудові нової держави. Віри в перемогу над кривдою! Світлого майбутнього! Всього найкращого!

Сміх.

Кошовий. Тихо! Заповідаємо, якщо зіницю ока, берегти матінку-Україну!

1-й запорожець. І Дніпро!

2-й запорожець. І Хортицю!

3-й запорожець. І Запоріжжя, і Михайлівку, і...

Кошовий. Волимо, щоб ви і нині, і довіку пам’ятали достославних лицарів народу нашого!

Всі: Слава! Слава! Слава!

Вчитель. Слово надається ІІ групі, яка мала скласти власні невеличкі гуморески, сенкани про Запоріжжя, про Хортицю, про козаків. Діти зачитують гуморески, сенкани.

Вчитель. А ІІІ група (група «Юних художників») мала завдання проілюструвати гуморески П.П.Ребра, прокоментувати малюнки. Діти виконують це завдання.

Вчитель. Дорогі діти, як ви зрозуміли, П.П.Ребро — дійсно вмілий і невтомний організатор літературного життя на Запоріжжі. І до сьогодні він працює, не дивлячись на те, що це уже і не зовсім молодий козак, але іскрометний гумор струменить із його поезій до нас із вами. І хотілося б, щоб він іще із десяток років радував нас своєю творчістю, плідно працював на поетичній ниві.

Звучить пісня «Гей, шуми, Великий Луже!» у виконанні дітей класу. (Слова П.П.Ребра).

V. Підсумок уроку.

Виставлення оцінок.

VІ. Завдання додому.

Написати творчу роботу «Запорожці — сильні і відважні захисники своєї держави».