Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - розробки уроків
Література рідного краю. Оповідання С. Васильченка «Свекор». Значення гумору в житті українців
Всі публікації щодо:
Васильченко Степан
Мета: Ознайомити учнів з життям та творчістю С. Васильченка, розвивати в учнів уміння співвідносити факти життя митця і час, у якому він жив; розширити знання учнів про українські традиції та побут народу; розвивати естетичні смаки учнів; виховувати в учнів любов до рідного краю, національну свідомість, виховувати шанобливе ставлення до української культури.
Тип уроку: застосування умінь і навичок.
Методи та прийоми: лекція, бесіда, нетрадиційні методи ( інсценівка)
Обладнання: святково прибраний зал, український посуд, рушники, учасники свята в українських костюмах, на стінах плакати з народними прислів'ями.
Література: С.В. Васильченко «Свекор». - К.: Веселка, 1982 р.; Г.М. Грицина «Горнусь до тебе, Україно!» Сценарії виховних заходів. - Тернопіль, 2004 р.;Н.Г. Діденко «Зірки Донеччини». — Донецьк — 2002 р.
Перебіг уроку
І. Організаційний момент
1. Привітання з учнями
Вчитель.
Доброго дня, діти! Сьогодні ми познайомимось із творчістю письменника, фольклориста, викладача Степана Васильченка. Чому саме С. Васильченка? По-перше, ця людина тривалий час жила, працювала на Донбасі. Письменник досліджував життя шахтарів, захоплювався їхньою відданою працею. По-друге, С. Васильченко дуже любив дітей, і тому всю свою творчість, усе своє життя присвятив дітям, тобто вам!
II. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Повідомлення учнів по життя та творчість С. Васильченка
Перший учень.
Степан Васильович Васильченко (Панасенко) виріс у сім'ї безземельного селянина-шевця у містечку Ічні на Чернігівщині. Сім'я з восьми душ жила в старій тісній хаті. Письменник згадує свої дитячі роки в автобіографії «Мій шлях».
Дома в Панасенків царила дружна, мирна атмосфера. Втішались діти рідним містом, його садами, квітами, піснями, прославленими співаками. Все це позитивно вплинуло на майбутнього письменника, який з юних років полюбив пісню, книжку.
Другий учень.
Початкову освіту С. Васильченко одержав у місцевій п'ятирічній школі. У хлопчика ще в учнівські роки зародилася мрія стати письменником.
З 1902 року С. Васильченко побував у школах Київщини, Полтавщини. Був в Донбасі, бо давно мріяв ближче познайомитись з життям шахтарів.
Літературний доробок С. Васильченка дуже різноманітний за жанрами: поетичні мініатюри, поезії в прозі, новели, легенди, перекази фольклорних казок («Осетинські казки»), оповідання, повісті, п'єси. Письменник уважно вивчав своїх учнів у процесі вчителювання, добре знав і любив дітей. С.Васильченко написав близько тридцяти творів про дітей.
2. Випереджаюче завдання, що спрямовує навчальну діяльність учнів на інтерпретацію літературних творів іншими видами мистецтва. Розробити сценарій до оповідання Степана Васильченка «Свекор»
Учнів класу об’єднано у групи
1 група «Літературознавці». Повинні дати визначення поняттям «оповідання», «драматичний твір», «ремарки». Пояснити різницю між прозовим та драматичним творами. Звернути увагу учасників інших груп на особливості будови драматичного твору.
2 група «Сценаристи». Розробляють сценарій до оповідання Степана Васильченка «Свекор», враховуючи особливості драматичного твору. Рекомендація. Особливу увагу звернути на створення ремарок, передачу прямої мови (використання в прозових творах власне непрямої мови), правильно розподілити репліки героїв, за потреби додатково розширити репліки дійових осіб оповідання.
Ми пропонуємо зараз ознайомитись з одним з оповідань С. Васильченка «Свекор».
2. Інсценування оповідання С. Васильченка «Свекор».
Дійові особи: Василько, батько, мати, сестра; брат Микола, брат Петро, автор.
Дія відбувається в хаті перед вечерею. Мати закінчує накривати на стіл, Микола та Петро читають книгу, сестра вишиває, Василько бавиться іграшками попід піччю.
Автор.
Давайте зараз подумки помандруємо до минулого століття. І завітаємо в гості до однієї української родини. Все в цій родині було звичайним. Незвичайним був наймолодший син Василько. Хлопчик завжди викликав усмішку в дорослих тими сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою. А коли б хто почув, як. було, гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не убачивши його подумав би, що то гримає старий, бородатий Микита чабан, а не малий Василько, якому тільки цієї весни пошили штани.
Дома Василько часом як почне «старувати», то всі тільки дивуються!
За обідом нехай хто накришить хлібом на столі або розіллє борщ з ложки. - Василько так і гукне, чи то буде свій, чи чужий. Не вподобається йому що-небудь - зараз на піч, укриється рядном і почне звідтіль вичитувати та всі непорядки в хазяйстві перебирати: і те в нас недобре, і те не так, як у людей ведеться!
Отакий Василько. Не дурно всі в сім'ї взивали його «свекром». Свекор, свекор, а проте кожного ранку любив лазити під піч, де в його було сховане в куточку з деяких цяцьок ціле хазяйство. Часом з ранку до самого вечора сидить там, цяцьками бавиться, щось до їх бубонить собі.
Мати.
- Ти б, Васильку, взяв краще букваря та азбуки вчився, тебе он женити пора, а ти раз у раз шмаруєшся попід піччю!
Василько.
- Ну, так і женіть, коли пора!
Мати.
- Отакої!.. А до школи ходити вже й не хочеш?
Василько.
- Що мені та школа - хліба дасть?
(В цей час до хати заходить втомлений батько)
Батько
- Хай його батько стеряється! Не хочу вже робити, ось і ноги подерев'яніли, спину ломить, руки болять, старий роблюся вже! Треба, мабуть, женити котрого-небудь з хлопців та й хазяйство передати. Нехай хазяйнують молоді, а нам вже з старою й одпочити пора.
(Василько сидить на полу коло вікна, а сам вухо наставляє, щоб почути батьківську мову.)
Батько.
- Тільки котрого б нам з трьох женити? Миколі он на осінь у москалі треба йти, Петро не скінчив ще науки своєї... Хіба Василько? Він же й до хазяйства більше має охоти, ніж до вчення. То як ти скажеш, Василю? Тебе будемо женити, чи. може, пождемо, поки Петро школу скінчить?
Василько.
-Ги - ги!
Батько.
-Ну. то чого ж сміятися! Кажи: коли женити - будемо женити, коли ні - підождемо.
Мати.
Кажи, Васильку, то, може, сьогодні де-небудь і засватаємо дівчину.
Василько.
- Чому б і справді мені не женитись? Було б добре, коли б у мене була жінка: обід варила б, сорочки прала, а я лежав би собі на печі та погукував би до неї: «Стара, а принеси огню, я люльку запалю!..»
Мати.
- Ну, то як же? Хочеш одружитися?
Василько.
- Хоочу!!!
Батько.
- Ну, от і гаразд! Тепер тільки молоду треба йому вибрати. Чи, може, в тебе вже єна приміті яка?
Брат Петро.
- Батьку, давно вже вподобалась йому чорнобрива Ганна - - ще тоді, як врятувала його з багнюки, як він був загруз колись, вертаючись з церкви; тоді Ганна врятувала спершу його самого, потім його чоботи, що тільки халяви визирали з калюжі; втерла йому носа, заплакане обличчя та й на додачу поцілувала.
Василько.
- Ганну хочу!
Батько.
- Ганну, то й Ганну, тобі видніше. Та коли казати правду, то й дівка вона хороша: доброго роду, й на вроду гарна, й здорова! Та, може, ще й приданого сот п'ять дадуть!.. Поможи тобі боже, Василю!
Ну. то не будемо ж гаятися, будемо зараз одягатися та й по рушники підемо!.. Подай-но йому Петрову свитку!
Мати.
- Синку, іди одягатися!
Батько.
- Ну, сину, помолимося богу й підемо, поки зовсім не спізніло. Тільки треба тобі ще дещо сказати, попереду як іти. Чи будеш же ти за мене в громаду ходити, податки платити?
Василько.
В громаду ходити - залюбки ходив би, а от податки платити - то вже й не до душі мені,.. А де ж я грошей візьму!
Мати.
- Як де грошей візьмеш? А ти ж будеш заробляти! Будеш орати, сіяти, косити... Ти ж тоді хазяїном будеш у нас. Ми тебе всі будемо слухати.
Василько.
Е — е…
Батько.
- Будеш уже сам усе робити, - себе й жінку годувати й зодягати, сестру заміж оддаси, а мене з матір'ю до смерті доглядати мусиш. Будеш доглядати?
Василько.
- Я не хоочу!!!
Мати.
Ну, як же, сину? Хто ж нас з батьком стане годувати та доглядати? Поки ми здужали -- робили, вас усіх годували, до розуму доводили, а як постарілися, то невже ж ти виженеш нас із хати, щоб ми з торбинками пішли попідвіконню?
Василько.
- Я малий ще!..
(Всі. що були в хаті весело зареготали)
Сестра.
- Василько! Це ж батьки пожартували!
Василько.
- Справді?..
Брат Микола.
- А що, Василю, швидко будеш женитися?
Василько.
Так-то й женись!.. Там тобі така морока, що нехай його й кат візьме!..
Автор.
З того часу Василько зрозумів, що бути дорослим дуже важко та відповідально. Зрозумів і те, що потрібно навчатись, а не гратись весь час цяцьками.
ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу
1. Бесіда
- Пригадайте, де народився С. Васильченко?
- Ким працював письменник?
- Продовжить речення. Гумор — це…
- Оповідання — це…
- Знайдіть прислів’я в оповіданні «Свекор», які б характеризували малого Василька.
- Яке лексичне значення вкладали дорослі у слово «свекор», називаючи ним малого Василька?
- На основі оповідання «Свекор» поясніть, яку роль у житті українців відігравав гумор?
IV. Підбиття підсумків уроку.
1. Слово вчителя.
Сьогодні на уроці ви ознайомилися з життям та творчістю С. Васильченка, розширили знання учнів про українські традиції, побут; діти намагалися передати всю красу та неповторність української культури. А наостанок, хочу сказати, щоб ви більше цікавилися творчістю письменників рідного краю, шанували українські звичаї, і ніколи не забували, що ви - українці!
V. Оцінювання знань, умінь і навичок учнів
VІ. Домашнє завдання
Переказувати зміст оповідання «Свекор»; виписати прислів’я та приказки з оповідання.
