Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - розробки уроків
«Несамовитий козак з великим серцем» та «громадянин світу» Давид Бурлюк
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Мета: розкрити багатогранність творчої натури «українського батька російського футуризму» Давида Бурлюка через призму його світогляду, сформованого в національному українському річищі; познайомити учнів з поетичним доробком будетлянина у перекладі поета-земляка Олександра Вертіля; розвивати вміння аналізувати поетичні твори авангардистських напрямків; формувати естетичні смаки, прищеплювати патріотичні почуття, гордість за видатних земляків
Тип уроку: урок-дослідження
Міжпредметні зв’язки: світова література, художня культура, образотворче мистецтво, географія, історія
Обладнання: портрет письменника, мультимедійна дошка, презентація, збірки перекладів О. Вертіля «Світило Бурлюка зійшло», «Тонкофінгерпринт. Поети брати Бурлюки»
Проблемне питання: Хто Бурлюк більше: «Несамовитий козак з великим серцем» чи «громадянин світу»?
Теорія літератури: авангардизм, білінгва, будетляни, космополіт, кубізм, маніфест, тонкофінгерпринт, футуризм
Хід уроку
Колись-таки по сотнях літ
Читати будеш ти мене,
Моїх рядків старий політ,
Зігрітий трепетом-вогнем...
З років і холоду тенет
Знов раптом зрине аромат
Моїх комизливих віршет
І звуків розмаїття лад.
Давид Бурлюк
І. Мотивація навчальної діяльності учнів.
1. Організація навчальної діяльності учнів
2. Оголошення теми та мети уроку
Вступне слово вчителя
Українська нація зробила значний внесок у розвиток світової культури і мистецтва. Сини та доньки України завдячують своїй неньці-землі талантами, якими вона їх нагородила. Митці на знак подяки Батьківщині прославляли її в різних куточках світу. Так сталося і з Давидом Давидовичем Бурлюком — однією з найяскравіших зірок, що палали на небосхилі світового мистецтва в10-20-х роках минулого століття.
Залишивши Україну в юному віці, Давид Бурлюк осявав своїм талантом різні країни світу, зокрема: Росію, Японію, США. Хоча кожна з цих країн і знайшла відбиття в його творчості й долі, але не змогла зменшити його потяг до рідного краю, до свого коріння. Але в той час як його шанував увесь світ як «батька російського та українського футуризму», на рідних землях його ім’я замовчувалося.
Однак він, його талант і багата мистецька спадщина ніколи не були забуті, адже він був відомим на весь світ художником, поетом, лектором, організатором та ініціатором перших авангардних художніх виставок, багатьох книжкових видань. Він був теоретиком і практиком нового мистецтва.
Філософія індивідуалізму, можливість самовираження для кожної творчої особистості — ось корені світоглядно-естетичної позиції Д.Д. Бурлюка. І ніхто не має права заважати вільному самовираженню кожного. Про це ніби нагадує нам з передреволюційної епохи поет-художник.
Попри те, що він більше позиціонувася як російський митець, справжньою Батьківщиною Бурлюка була й назавжди залишилася в його серці саме Україна. Але, на жаль, ім’я славетного земляка, знане в усьому світі, в рідній країні й до цього часу відоме лише вузькому колу мистецтвознавців та літературознавців. Через те, що за радянських часів Давида Давидовича було названо «виразником смаків світової буржуазії», а сам він емігрував до Америки, його твори були заховані від глядача в катакомбах підземних сховищ українських художніх музеїв і тривалий час не виставлялися. Лише через тридцять років після його смерті здійснилася мрія, якою митець марив усе своє життя: у Національному художньому музеї відкрилась перша виставка його картин і графічних зображень. Відбулося це у1998 році.
Поетична творчість Давида Бурлюка також маловідома широкому загалу читачів, хоча у свій час мала значний вплив на молодих поетів та на формування нових стилістичних напрямків. Ось тому вивчення творчості цієї непересічної особистості, яку подарувала світові Сумщина, є досить актуальним.
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.
Теорія літератури
- Пригадайте, що вам відомо про футуризм як напрямок мистецтва?
Футуризм (лат.futurum — майбутнє) — один із напрямів авангардизму ХХ ст., який відзначався неприйняттям вічних цінностей і культурних надбань попередніх епох, акцентуванням «грубих» речей, доведенням своїх заперечень проти сучасного світу до абсурду. Уперше виник в Італії. Його ідеологом був Ф.Марінетті
- Хто був яскравим представником цього напрямку в українській літературі?
В Україні футуризм пов’язаний з іменем Михайля Семенка. Усі етапи розвитку цього напряму — кверофутуризм, тобто передфутуризм, панфутуризм, «Нова генерація» - тісно пов’язані з його творчістю.
М.Семенко збагатив світовий футуризм поєднанням сучасних форм з елементами українського бароко ХVII-XVIII ст.
Традиції футуризму помітні в сьогоденному неоавангардизмі.
- Яку роль у літературному житті відігравали маніфести футуристів? Якими рисами, на вашу думку, мали бути наділені найепатажніші та найактивніші з них?
Маніфест — писаний виклад творчих принципів літературного або мистецького угруповання, напрямку чи конкретного автора.
- У 1909 році італійський письменник Ф.Марінетті опублікував «Маніфест футуризму», у якому проголосив повний розрив із традиційною культурою, утвердження естетики сучасної урбаністичної цивілізації з її динамікою та знеособленням людини, культ сили, бунтарського духу в мистецтві, необхідність пошуку нових художніх засобів.
У російській поезії представники групи «Гілея» (кубофутуристи) у маніфесті «Ляпас суспільному смаку» заперечували стару культуру, усталені форми життя, займалися експериментаторством у царині поетичних форм, засобів художньої виразності, словотворенням. Велімір Хлєбніков цей напрям називав ще «будетлянством». (Будетляни —люди майбутнього). Давид Бурлюк писав: «Футуризм — не школа, це нове світовідчуття».
ІІІ. Основний зміст роботи
Слово вчителя
-Так яким же був наш земляк? Хто він був більше — українець чи космополіт? З цього приводу проведемо наше дослідження.
Космополіт — прибічник теорії, що пропагує байдуже ставлення до Батьківщини та свого народу, заперечує патріотизм, національну незалежність та культуру й висуває ідею створення світової держави, встановлення світового громадянства.
Етапи дослідження
1. Риси характеру, вдача
Саме Давид Бурлюк, українець за походженням, у колі друзів отримав титул «батька російського футуризму», чим дуже пишався й під цією «маркою» все життя видавав свої книги. Він мав надзвичайно експансивну вдачу, швидко сходився з людьми, умів захопити їх своїми ідеями, був, як зараз кажуть, «харизматичним провідником». Мав блискучий організаторський хист. Генерував багато ідей, задумів і планів, відзначався постійною рухливістю й невичерпною енергією.
Жодна історія російської й української культури XX століття не може бути написана без вагомих посилань на роль творчості та організаційної активності Д.Бурлюка. Його роль в експериментальних рухах у мистецтві й літературі була надзвичайно динамічною й доленосною: він ставав чи не вирішальною постаттю на багатьох важливих етапних поворотах. Енергія вирувала в ньому — він був фундатором багатьох починань, драматичних ситуацій і «революцій».
«Уже саме прізвище Бурлюка, що нагадує кипіння, бурління, надзвичайно характерне як для особистості, так і для мистецтва цього несамовитого козака з великим серцем… Давид Давидович жив, як гоголівський Тарас Бульба. У жилах Бурлюкових — кров непосидючих запорожців. Відтак зрозуміло, що й у мистецтві він справжній син тих степів, де став радикалом і бунтівником», — так писав про Д. Бурлюка американський мистецтвознавець Крисчен Бринтон.
І дійсно, в колі друзів-футуристів навіть побутували терміни: «бурлюкати», «бурлюкання», «бурлюче».
Сам же поет писав:
Сонцю світити не лінь,
Вітру свистіть — не задача,
Пень викидає цвітінь,
Море перлину, із плачем
Я ж, не шкодуючи днів,
Маю єдину турботу —
Вічно розшукувать слів
Дружно крокуючі роти...
Яскравий жилет, циліндр або лорнет, малюнок на щоці — так виглядав молодий підбурювач громадської думки, який проголошував:
Молоді, ми молоді,
Сильний голод в животі.
На шляху все, що стрічаєм,
Можем з’їсти, як бажаєм.
Надзвичайний апетит до життя, художня «всеїдність», бажання все спробувати - ось ті сили, які керували митцем.
Антон Ашбе, відомий художник, у класі якого в Королівській Академії Мистецтв (Мюнхен) навчався Давид Бурлюк, називав його «дивовижним диким степовим конем», що дуже імпонувало юнакові. Здавалося, він встигав скрізь.
За родом діяльності виступав як:
- ініціатор та основоположник багатьох мистецьких течій;
- організатор виставок авангарду й артистичних асоціацій;
- лектор-пропагандист сучасного мистецтва;
- борець за свободу творчості;
- поет;
- живописець;
- видавець;
- журналіст;
- антрепренер;
- імпресаріо;
- теоретик і практик.
Хіба не вражає перелік його амплуа? Як же була сформована особистість нашого земляка? Спробуємо дослідити через факти біографії та призму творчості цієї непересічної людини.
2. Усвідомлення етнічної приналежності
Безсумнівно, Бурлюк вважав себе українцем. Художник, уже перебуваючи в еміграції, неодноразово підкреслював своє українське походження, про що свідчать його «Спогади футуриста»: «…народився в Україні. Україна була й залишається моєю Батьківщиною. Там лежать кістки моїх пращурів, вільних козаків, які змагалися в ім’я слави, сили і волі… Україна в моїй особі має свого найвірнішого сина…»
Знову на Батьківщині
Помітно небо посвітліло,
Доріг незрушна кушпела...
Птахи виспівують несміло,
Сивіє в росах ковила.
В лазурі зорі загасають...
Понад хатами синій дим,
Відрадно мандрувати краєм,
Усе в нім рідне назавжди.
Бреду крізь далеч сонну, тиху
Повз ряд могил такий щемкий,
Де ті, що знали часу іго...
Лежать, хто милий і близький.
Минає ніч, зоря майнула
І полином гірким війнуло,
Долини вигляд возсіяв.
Із слободи назустріч стадо
Іде на випас залюбки,
І сонця промені парадно
Тополь позначили голки...
Лиш на далекім косогорі
Похмурий зламаний вітряк
Завмер в незрушній позі горя —
Старої туги - зайвий знак.
У своєму листі від 31 липня1932 року до земляка й товариша Михайла Зубарєва він писав: «Велике, як український шлях, вам спасибі за «Червоний шлях». Мене, головним чином, цікавлять українська народна творчість археологія України і все дотичне до Запоріжжя та вільного козацтва українського, нащадком якого вважаю себе невіддільно».
Давид Бурлюк завжди підкреслював слобожанське походження, підтверджуючи це фактами своєї біографії, а також творами української тематики, де козаки і князь Святослав постають героями його деяких творів. Інтерес до козацтва мав ще й інший характер: з боку батька предки Бурлюків були козаками. Про це нагадувало й вуличне прізвисько Бурлюків - «Писарчуки»: «Ми були писарями Запорізького війська»,- з гордістю уточнював художник.
Предки Бурлюка були вихідцями з Криму, нащадками хана Батия. Бурлюки вирізнялися великим зростом, возили сіль з далекого Криму, торгували худобою, оберігаючи її від розбійників.
УXVII столітті один із Бурлюків зі своїми підручними Писарчуком і Рябушкою залишили поселення Бурлюк на річці Альмі в Криму. Переселенці осіли на сталий побут у довгій і затишній долині із заливними левадами у Лебединському повіті Харківської губернії, а слобода почала називатися Рябушки — за іменем старшого поселенця. У Криму, на згаданій річці Альма, за радянщини було створено колгосп«Бурлюк».
Опис зовнішності прадіда Василя засвідчував, що він походив від хана Батия. В його обійсті був великий будинок, де на стінах висіли парсуни предків, написані олією. Прабабця була росіянкою, кріпачкою, до заміжжя - актрисою домашнього театру в маєтку графа Капніста, що жив у Михайлівці неподалік від Лебедина. Дівчиною вона сподобалася прадідові Василю, й він її викупив. Згодом у них народився син Федір. У того, в свою чергу, з’явилося на світ 18 дітей, з яких вижило 8. Серед них і батько Давида Давидовича Бурлюка.
Він закінчив чотирикласне училище в Лебедині й відійшов на власну землю, одержавши від Федора Васильовича хутір Семиротівщину. Після смерті діда садиба в Рябушках та її угіддя опинилися в руках старшої сестри Віри, котра й прожила тут до1907 року. Останні сім років вона була директором жіночої прогімназії в Лебедині.
Давид Федорович народився в 1857 році. Протягом свого життя він був управителем маєтків наближених імператора Миколи ІІ, де використовував систему сівозмін та ранні форми іригації, які підвищували врожайність. Це призвело до того, що його запрошували управляти великими садибами царської Росії.
Батьки матері Давида Бурлюка жили в Ромнах Полтавської губернії. Батько, Йосип Міхневич, був русифікованим поляком, дворянином, адвокатом з фахом. Його друга дружина, Марія Волянська, походила зі збіднілої напівпольської сім’ї. Людмила Міхневич мала15 років (навчалася в останньому класі Ніжинської прогімназії), коли помер її батько Йосип Георгійович. Закінчивши прогімназію, вона склала випускний іспит екстерном та отримала диплом при Подільській гімназії. Потім вступила на педагогічні курси в Києві, що їх через два роки закрили «за ліберальний напрямок». Після закриття курсів учителювала в українському селі. Там пробула лише одну зиму — начальству не сподобалося, що, окрім звичайних предметів, вона навчала селянських дітей танців та співів.
Давид Федорович та Людмила Йосипівна побралися 1881 року в Ромнах. Це було кохання з першого погляду. Дівчина була вражена й підкорена пристрастю велетня, простотою й довірливістю його душі.
Після весілля Давид Федорович відвіз молоду до Рябушок, де старий Бурлюк схвалив вибір. Молодята поселилися на виділеному старим Бурлюком хуторі Семиротівщина, на околиці села Рябушки, неподалік від міста Лебедина, де 22 липня1882 року о 5-ій пополудні народився первісток, майбутній «батько російського футуризму», названий на честь свого батька Давидом.
Місце свого народження Бурлюк називав «гніздом Бурлюків».
3. Формування здібностей та нахилів
Хоча невдовзі після народження первістка родина переїхала на Полтавщину, а згодом до Курської губернії, саме на Лебединщині у майбутнього митця зародилася любов до образотворчого мистецтва. Початком своєї дитячої творчості він вважав 1890 рік, пояснюючи це так: «Цього року я почав ретельно вести щоденник і, впереміш із записами, робив малюнки, головним чином, чи, правильніше сказати,виключно пейзажного характеру. Я малював будинки, дерева, замки і особливо любив малювати трави».
Тут же відбулося і його знайомство з поезією Т.Шевченка, яку батько читав українською мовою. Тарас Шевченко лишився для Давида Бурлюка найвищим мірилом поезії і в зрілому віці. «Напишемо рядки, — відгукувався він, — сповнені любові й захоплення, про великого піїта, автора «Кобзаря», який був першою моєю книгою».
Власні вірші Давид почав писати рано. Якось він згадував про це: «Я хотів позабавлятися з прозою, а вийшли вірші». Уже в ранніх творах Бурлюк акцентував увагу на маяк своєї поезії — давню культуру України через постійний образ — скіфського лучника: «Простуй, вражай, стрілець, алмазний невичерпний каскад…»
Одного разу, під час подорожі до Харкова, Бурлюк уперше побачив процес написання картин олією. Він порівняв це зі спалахом блискавки, його душа також спалахнула. Це стало поштовхо до навчання живопису. Підготовку Давида до вступу до класичної гімназії забезпечувала «ціла низка домашніх педагогів». Останнім його репетитором був Карл Єгорович Сєдін, який у травні1894 року повіз хлопця на вступні іспити до Сумської гімназії. Він показав йому справжнє місто, катав у колясці, відвідував з ним театр.
Гімназія стала для нього переломним моментом у житті: він відчув, що означає жити в колі чужих далеко від дому, від сім’ї. У навчальному закладі були суворі й жорсткі порядки, до яких хлопцеві треба було звикнути. Він згадував: «Мій вступ у 1894 році до другого класу класичної гімназії в місті Суми Харківської губернії одразу дав мені прізвисько «Художник» серед бутузів і бешкетників класу.»
Навчання виявило також поетичне й художнє обдарування хлопця. Вчителі російської словесності неодмінно відзначали твори Д. Бурлюка. На аркушах його зошитів іноді з’являлися емоційні ремарки педагогів: «Ви справжній поет». Ось одна із ранніх поезій 15-річного юнака, датована 1897 роком:
Перший вірш
Ти - богиня краси неймовірної -
Всі у храмі схиляються ниць.
Я ж сірома — і натовп офірників
Не помітить мене з колісниць.
Ти — богиня, у пурпурі, золоті
Таємничо огорнутий стан.
Із граніту мурована золотом
Там, де синій курить фіміам.
Я — жебрак, біля входу під мурами
Одежину поправлю журну.
За вітрами низькими, похмурими
В незнайому піду далину.
Він розраховував навчатися малюванню, але, на жаль, учитель образотворчого мистецтва захворів і невдовзі помер.
Тільки в кінці вересня до гімназії приїхав новий викладач. Його звали Олександр Карлович Вєніг. Його батько свого часу вчився у видатного художника Карла Брюллова. Хлопець почав робити значні успіхи в образотворчому мистецтві. Часто вчитель, тримаючи перед класом малюнок, говорив: «Ось так ви повинні малювати». Ця фраза була початком кар’єри Бурлюка як художника. З усіх предметів хлопець мав добру успішність, лише французька мова спричиняла йому багато турбот через вимову. Однак на уроках малювання Давид перевершував усіх, чим викликав захоплення в інших гімназистів.
Одного пізнього жовтневого вечора, коли вже випав перший легенький сніжок, Давида викликали до кабінету декана. Важко було описати радість, яку він відчув, побачивши там уперше за три місяці матір. Декан надав йому дозвіл відлучитися з гімназії до наступного ранку. Давид Давидович з цього приводу з гордістю згадував, як проти головного входу до гуртожитку гімназії стояла батьківська карета, запряжена четвіркою коней. Саме в кареті в присутності його малих братів мати повідомила причину свого приїзду й урочисто зачитала лист, який вона отримала від учителя малювання Олександра Карловича Вєніга: «Шановна пані! Серед гімназистів, яких мені довірено навчати, є Ваш син, який демонструє блискучий талант на заняттях з мистецтва. Радий повідомити Вам, що Ваш син має іскру Божу, тож моя порада: не зневажайте це».
У подальші роки, коли відомі критики писали про Бурлюка, він одержував листи всесвітньо відомих людей, жодне з послань не зворушило його так глибоко, як той аркуш паперу, який зберігала його мати.
Наступного дня жінка приїхала висловити подяку Вєнігу за виявлену увагу до її сина. Вчитель же, вважаючи її за дружину багатого купця, попросив п’ять карбованців за годину спеціальних занять. Це була досить висока ціна навіть для умов Санкт-Петербурга, але через свою делікатність і шляхетність мати не змогла відмовитися від цієї умови попри фінансові проблеми. У той час Давид ще не міг цього зрозуміти. І тільки багато років потому він збагнув, які кошти були витрачені на його освіту.
Протягом весни1895 року Бурлюк узяв 17 уроків малювання, під час яких почав навчатися малювати олійними фарбами. Користь була безсумнівною: Олександр Карлович запалив у душі хлопця вогонь мистецтва. Приїхавши додому на літні канікули, Давид не знав, що вже ніколи не повернеться до Сум.
Родина переїхала до Тамбовської губернії, а Давида було переведено до Тамбовської гімназії. Та мальовничі краєвиди назавжди залишилися в його пам’яті.
Піднявшись угору від Корочки
В долинах у Курській губернії,
Де Псел струменить через діл,
Квітками засипане терня там,
Будинки у зумкоті бджіл.
Я думкою роки розбуркав
Крізь плісняву моху і цвіль,
З минулим я граю у жмурки.
Гаїв каруселі суціль.
Любов’ю пройнявсь до природи,
Аж обертом йде голова,
Зітхать про звичайний городик,
Оформитись в рідні слова.
Влітку1897 року він відвідав своє «родове гніздо» - Рябушки, виконав перший малюнок з натури — портрет сестри Людмили. Там народилася його сестра Маріанна. Це була остання дитина в сім’ї, яка тепер мала трьох синів і трьох доньок.
Восени Давид Бурлюк знову повернувся до Тамбова. А з наступного року разом із сім’єю переїхав до Твері і навчався там у гімназії.
Минуло більше ста років, як Бурлюк покинув малу батьківщину. Та вона його не забула: 18 жовтня 2007 року на будівлі Сумської Олександрівської гімназії була урочисто відкрита меморіальна дошка на честь Давида Бурлюка. Її автор — сумський скульптор, член НСХУ Олег Прокопчук. А в одному з класів гімназії розмістилася виставка «Семиротівка: дзвони пам’яті». Онучка Давида Давидовича, Мері Клер Бурлюк Холт, яка приїжджала з Канади, подарувала гімназії твір свого діда для арт-центру Д. Бурлюка у цьому навчальному закладі. До неї долучилася і внучата племінниця Бурлюка Яна Коталікова з Чехії. Для гостей з-за океану учні провели екскурсію гімназією англійською мовою.
4. Український «батько російського футуризму».
По закінченню гімназії Давид навчався в Казанській художній школі, Одеському художньому училищі, Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Пройшовши періоди захоплення імпресіонізмом, неопримітивізмом та іншими модерними мистецькими течіями, він врешті став українським ідеологом російського футуризму як у живописі, так і в літературі. Його власна дебютна виставка відбулася в Самарі, де проголошувався пафос руйнування й вибуху, оспівувалися війни й революції як охолоджуюча сила кволого світу. Притаманні футуризму епатажність, антиестетичність, неологізми присутні і в його поезіях.
Із дзвоном прокляття злетіли,
Розбиті поринули вниз.
В обіймах притуплене тіло,
З розгону удар об карниз.
Дзвіниця сміялася вільно,
Внизу копошився народ.
Старенька — горбом богомільна,
Щось плів гострослов-ідіот.
Лежав нерухомо чиновник
І погляд скляний замерзав.
З безжалісно ближньої бойні
Кіт рану кривавий лизав.
Червоний захід,сонце впало
Захоплень дня — мов не бувало!
Лише хмарин вечірньодим
Зіходить пасмом голубим.
І, якщо смертний відійде,
Над ним знов сонце не зійде —
Лиш хмара саваном блідим
Повисне в небесах над ним.
Не всі, однак, це сприймали однозначно, зокрема й батьки митця. Коли 1907 року сім’я Бурлюків переїхала до села Чернянки Таврійської губернії, Давид з братом багато працював над етюдами, змальовуючи природу краю. Полотна були написані в стилі авангардизму, далекого від реалістичного мистецтва. На це зреагував його батько, вважаючи, що це не живопис, а мазня.
«Я лівою ногою напишу краще!» — кинув він в обличчя своїм синам. Однак, оберігаючи батька від зайвого нервування, Давид за три години приніс пейзаж, подібний до Левітана, котрий пахнув свіжою фарбою.
Восени 1909 року Бурлюк створив товариство «Гілея», що об’єднувало художників і письменників України й Росії. Вони організовували диспути, спектаклі, виступи. У1912-1914 роках художник поринув у бурхливу видавничу роботу, з грудня 1913 по квітень1914 року брав участь в турне футуристів Росією й Україною, виступаючи з читанням лекцій та віршів. У 1915 році Бурлюка призначили редактором московського «Першого футуристичного журналу». Він брав активну участь у неакадемічних й авангардних виставках у Москві й Петрограді. 1918 році разом з Маяковським і Каменським видав єдиний номер «Газети футуристів», яка тим не менш відіграла велику роль в підтримці загального тонусу футуристичного руху в Росії й Україні. У маніфесті «Ляпас суспільному смаку» (1912) закликав дистанціюватися від традицій класицизму, щоб епатажно заявити про своє існування, пропонуючи «Скинути Пушкіна і Толстого з пароплава сучасності». Пізніше, у своїх спогадах, він визнав, що імена Пушкіна і Толстого та їх твори залишаються вічними як документ, а категоричність позиції «будетлян»-футуристів пояснив програмним нігілізмом новаторського мистецтва.
Псевдо-поету
Тобі слова — як вітровіння.
Не мова — жаби скрекотіння.
А де ж глагола полум’яність,
Що запалити здатна й камінь,
Народні маси сколихнуть,
До волі вказуючи путь?
У роки громадянської війни становище в Росії та Україні було надто складним. Несподівано трапилося нещастя у сім'ї Бурлюків — у 1920 році розстріляли Миколу, брата Давида Давидовича. Тому він поспішає виїхати за кордон, щоб залишитись там назавжди.
5. Громадянин світу.
1 жовтня1920 року військовий корабель, на якому подорожувала сім’я Бурлюка, досяг берегів Японії. І вже за два тижні в Токіо відкрилася його виставка. Вона стала поштовхом для поширення футуризму в «Країні сонця, що сходить» та захоплення ним у середовищі молодих японських художників, які створили гурт «Мірайха Біджуцу Кьокай» (Товариство футуристичного мистецтва). Упродовж двох років художник організовував виставки в різних містах Японії, зокрема Кіото, Кобе, Фукуока.
Огасавара
(Бонін)
Біля стежок крутих — мімози,
Колиска їм — сап’ян земель.
Біліють біля хиж сеозі,
Ніхон’селянська карусель.
Торкнув я костуром, як жезлом,
Мімоз налякану сім’ю.
Тони жовтіючі пощезли,
Життя покірність впізнаю.
Мімоза пелюстки згорнула,
Росте — невидима очам.
Стрімка нудьгуюча акула
Їх золотий сковтала гам.
Незважаючи на успіх у Японії, художник ніколи не забував про місце свого кінцевого призначення — Сполучені Штати Америки. 17 серпня1922 року на борту пароплава «Імператриця Росії», маючи в багажі 200 живописних полотен, Бурлюк прибуває до США. Він оселився на Лонг-Айленді у Нью-Йорку і прожив тут до кінця життя.
Муляри взялися до роботи.
Квартал тіснить квартал...
Через місяць марширують роти
Тих домів, яких раніш не знав.
Будівельні дні палають, як гарячка.
Йдуть квартири нові урозліт.
Стрибає Нью-Йорка цеглцементний м’ячик.
Створюється вулиць незнайомий світ.
Відомий український письменник Олесь Нога розповідав про те, що з нагоди прибуття митця до Америки журнал «Космополітен» опублікував статтю, в якій зазначив, що Давид Бурлюк є видатним і прекрасним художником нового часу. А про його національність було чітко сказано: козак, котрий народився в Україні. Саме у США він почав писати мемуари з метою відновити історичну справедливість стосовно свого лідерства у зародженні футуризму в Росії. Його видання отримали книгозбірні не тільки центральних музеїв, але й сільської шкільної бібліотеки у Рябушках, що на Лебединщині.
1932 року в Москві відбулася виставка «Американські художники Клубу Джона Ріда», де брав участь Бурлюк. Його роботи показували в Харкові і в Ленінграді. У цей період він створив свою знамениту картину «Козак Мамай», що передала українську національну тематику. Вона побувала на виставці у Львові. Можна припустити, що «Козак Мамай» - духовний автопортрет художника. Явні риси портретної схожості. Така самоідентифіація Бурлюка виражена розумінням своєї ролі пророка як провідника між світом чуттєвої матерії й світом духовних цінностей.
На запрошення Спілки письменників у1956 році Бурлюк з дружиною приїздив до Москви, де провів два місяці, виїжджаючи до Ленінграда, до південних країв — Криму, Кавказу.
15 січня1967 року в Нью-Йорку Давида Давидовича Бурлюка не стало. Його прах за заповітом було розвіяно над Атлантичним океаном. У цій останній волі — його ставлення до життя, до мистецтва, до самого себе як представника Всесвіту з українським корінням.
6. Український російськомовний поет.
Давид Бурлюк — поет російськомовний, хоча більша частина його творів створена в Україні та в США. Майже все життя йому закидали про наявність українського акценту. Він навіть хотів перейти на українську, але так і не написав рідною мовою жодного рядка. Та поети Бурлюки (рідний брат Давида, Микола, теж був самобутнім поетом) зрештою повернулися до лона вітчизняної культури завдяки перекладам сумського поета Олександра Вертіля, голови обласної Національної спілки письменників України. У 2009 році побачила світ збірка «Світило Бурлюка зійшло...», а 2015 року вийшла друком оригінальна поетична книга «Тонкофінгерпринт. Поети брати Бурлюки».
Тонкофінгерпринт — неологізм Давида Бурлюка, утворений шляхом поєднання основи російського слова «тонкий» і двох англійських: «Finger» (палець) та «print» (слід, відбиток).
Книги видані за принципом білінгви, тобто поезії там надруковані як в оригіналі російською мовою, так і в українському перекладі. Справді, поет, який завжди наголошував на своєму українському походженні, неодмінно повинен звучати рідною українською мовою, яку він любив і шанував.
Давид Бурлюк — художник і поет — показує один і той же світ образів, який він знаходить навколо себе, як в одному, так і в іншому виді творчості. Його картини й поетичні образи породжені єдиною творчою енергією, єдиним поривом. У поезії, як і в живописі, Давид Бурлюк легко змінюється. Він одночасно пише футуристичні вірші й складає тексти в реалістичному стилі. В деяких віршах він по-футуристичному ламає композицію і структуру тексту, а в інших показує, що володіє м’яким, ніжним тембром класичного вірша.
Бува інак, бува інако:
До тайни доступ — мій лишень...
Я знаю всі прозріння знаки!
І вірте, цей настане день,
В пустельнім світі безгоміння
Світило Бурлюка взійде
Як символ — римосотворіння.
Попри те, що про Бурлюка більше відомо як про російського митеця, ми завдяки дослідженню його життя й творчості довели, що справжньою його Батьківщиною є Україна. Митець, який завжди ідентифікував себе як українець, дійсно заслуговує на всеукраїнське визнання.
IV. Підсумок уроку. Рефлексія
- Що нового дізналися про «батька російського футуризму» Давида Бурлюка?
- Що його пов’язує з нашим краєм? Назвіть не менше трьох фактів.
- Яким чином він повертається до нас?
- У чому полягає самобутність його полотен та поезії?
- Хто Бурлюк більше: «Несамовитий козак з великим серцем» чи «громадянин світу»? Обгрунтуйте.
V. Інструктаж домашнього завдання.
Скласти: І в. — сенкан «Бурлюк»; ІІ в. — кросворд «Бурлюк і Україна»
Створити презентацію «Бурлюк і наш край».
