Українська література - розробки уроків

Образи нових жінок-інтелектуалок у новелі О.Кобилянської «Valse melancolique». Глибоке відтворення внутрішнього світу героїнь через мелодію вальсу

Мета: - познайомити учнів зі змістом новели, розкрити тематику твору, проаналізувати образи жінок-інтелектуалок;

- формувати естетичні уподобання учнів, вміння аналізувати та співставляти образи новели;

- розвивати бажання гармонійно розвиватися.

Цілі уроку: - учні знатимуть: зміст виучуваного твору, сутність порушених у ньому проблем;

- учні вмітимуть: вдумливо читати твори, висловлювати своє ставлення до прочитаного, аналізувати та спів ставляти образи новели.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань і формування нових умінь та навичок.

Обладнання: портрет О.Кобилянської, текст новели«Valse melancolique», етюд Шопена № 21 («Крильця метелика»).

Методи, прийоми, форми: слово вчителя, бесіди, випереджувальні завдання, складання сенкану, «незакінчене речення», «асоціативний кущ».

Епіграф:

«Я шаліла внутрішньо від музики»

О.Кобилянська

Перебіг уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Вчитель.

Про вплив музики на особистість Ольги Кобилянської дізнаємося з автобіографічної, епістолярної, мемуарної та творчої спадщини письменниці. Музика в її житті відігравала чи не найважливішу роль: допомагала в хвилини розпачу та зневіри, підбадьорювала, надихала, не давала замкнутися в собі. Сім’я Кобилянських була творчо обдарована музикально. Ольга грала на фортепіано, лише два місяці навчаючись музичної грамоти, а ще грала на дримбі та цитрі.

Письменниця знала багато українських, російських, німецьких пісень та романсів таких, як, наприклад, «Ой ти, дівчино, зарученая», «Вже журавлі відлетіли», «И скучно, и грустно» М.Лермонтова, «Реве та стогне Дніпр широкий» Т.Шевченка, «Верховино, смутку ти наш», «Гуляли, гуляли…» та інші. Улюбленим композитором Ольги Кобилянської був Ф.Шопен, а ще їй подобалася музика Ф.Ліста, Р.Шумана, Л.Бетховена, Ф.Мендельсона, В.Моцарта, Й.Брамса, М.Лисенка.

Ольга Юліанівна згадувала: «Любо спливали нам вечори у родинному гуртку… Музика, спів були одинокою насолодою для нас у маленькому гірському містечку. Ціла наша родина була безтямно залюблена у своїй музиці так, що іноді грали аж поза північ і то, що нам попало під руки: грали класичну музику, різні сонати або наші народні пісні». «…музику люблю пристрасно, і вона має на мене дуже сильний, майже потрясаючий вплив», - зізнається письменниця чеському етнографу Франтішеку Ржегоржу у листі від 17.01.1898 року.

У листі до Осипа Маковея від 05.02.1898 року Ольга Юліанівна пише: «Нині у Вас великий концерт і будете чути музику. Знаю, що будуть співати різні пісні, але «Гуляли, гуляли…» не будуть співати, а в мене понад се нема нічого. Я би навіть хтіла, щоби мені те співали, коли умру, так страшне люблю ту пісню».

Саме цю пісню та «Чуєш, брате мій…» на слова Богдана Лепкого виконували на могилі письменниці 23 березня 1942 року, проводжаючи її в останню путь.

Музика, якою була оповита душа письменниці, мала великий вплив і на її світовідчуття. Ліричними акордами пройнято багато її творів, у яких чітко відчутно автобіографічні нотки і в яких саме музика допомагає розкрити образи героїв.

ІІІ. Повідомлення теми, мети, завдань уроку.

ІV. Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.

1. Історія написання твору. Слово вчителя.

Тема емансипованої (незалежної) жінки — одна з улюблених у творчості О.Кобилянської. Уперше новелу надруковано 1898 року в «Літературно-науковому віснику». Як і багато інших творів О.Кобилянської, новела «Valse melancolique» має значною мірою автобіографічний характер. Письменниця порівнювала своє життя з життям однієї з героїнь твору Софії Дорошенко. У листі до Осипа Маковея від 17 лютого 1898 року вона писала: «Прочитали «Valse melancolique» і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого». Твір став своєрідним продовженням новели «Impromptu phantasie». Обидві новели поєднала між собою музика. Вона стала символом краси й високих душевних поривань. Музика допомогла розкрити важливу тему — тугу душевно багатої людини за далеким, майже недосяжним ідеалом.

2. Теорія літератури.

Що ж таке емансипація?

Емансипація — ( від лат терміна «звільнення сина від батьківської влади») звільнення від залежності, скасування якихось обмежень. Поняття «емансипації жінок» в різний історичний час мало різне значення. У ХІХ — ХХ ст. воно означало боротьбу жінок за рівні з чоловіками права.

О.Кобилянська захоплювалася ідеями емансипації і фемінізму.

- Що вам відомо про фемінізм?

(Феміністичний рух базувався на тому, що в суспільстві несправедливо брали верх чоловіки, а їхні домінування в суспільному та громадському житті пов’язане з патріархальними пережитками. Жінки-феміністки боролися за рівну участь з чоловіками у громадському та приватному житті.)

3. Бесіда за змістом прочитаного і характеристика образів новели.

· Виявляємо літературну компетентність.

1). До якої професії готує себе Марта? Як вона заробляє на життя?

2). Яким бачить своє майбутнє Ганна? Що вона вважає своїм покликанням?

3). Порівняйте характери Марти й Ганни, їхні погляди на родинні цінності та місце жінки в суспільстві. Як ці погляди позначилися на подальшій долі дівчат? Запишіть свої міркування.

4). Яке перше враження справила Софія на подруг?

5). Як змінилося із часом ставлення Ганни до нової співмешканки?

6). Що дівчата найбільше цінували в Софії?

7). Чому Софія емоційно відреагувала на появу нових сусідів?

8). Які емоції навіювала мелодія її меланхолійного вальсу? Що вона символізує?

9). Що змусило Софію попрощатися з мрією про консерваторію? Як це характеризує становище жінки в тогочасному суспільстві?

10). Який спогад залишила по собі Софія в душі Марти?

· Досліджуємо самостійно.

11). Яку роль відіграє музика в розкритті душевних станів героїнь? Аргументуйте відповідь.

· Запрошуємо до дискусії.

12). Яка з героїнь для вас є більш зрозумілою? Обґрунтуйте свою позицію.

· Характеризуємо образи Марти, Ганни, Софії.

Образи Марти й Ганнусі розкриваються в психологічному плані за принципом контрастного паралелізму. Розповідь ведеться від імені Марти — людини об’єктивнішої в оцінці явищ життя, людей. Але ця розповідь не витримується впродовж усієї оповіді, бо Марта є одним із персонажів твору. Її розповідь служить зв’язуючою ланкою між тими діалогічними сценами, в яких розкриваються характери дівчат. Такий спосіб викладу подій зберігається протягом усього твору і надає йому більшої об’єктивності, змушує читача самому зробити певні висновки про вдачу героїнь. Характери Марти й Ганнусі повністю розкриваються до появи Софії, а потім їх образи відіграють лише допоміжну роль.

Як було сказано, на початку твору авторка знайомить читачів лише із Ганною і Мартою. Це молоді жінки, які готують себе до «справжнього» життя. Вони талановиті, освічені, цілеспрямовані, однак із невеликим життєвим досвідом. Дівчата живуть у передчутті змін на краще, багато спілкуються між собою, їх обох споріднює любов до мистецтва й краси, а також майже безтурботне, радісне сподівання на щастя — бо інакше й не може бути! Оптимізмом їх живить відчуття внутрішньої свободи та впевненість у своїй самодостатності. А найперше це стосується свободи від суспільних стереотипів. Вони бачать себе індивідуалістками, яким байдуже до думки «юрби». Однак у піднесені мрії дівчат утручається реальність: господар квартири підняв плату за помешкання. А щоб сплатити комірне, вони змушені прийняти третю співмешканку. Бентежна музика Софії Дорошенко вносить меланхолійний дисонанс у безтурботні дівочі фантазії.

При першій появі Софії помічаємо в ній лагідність, спокій, самовладання. Особливо виразно виділяються ці риси при зіставленні Софії з Ганнусею, образи яких письменниця подає паралельно. Але при дальшому ознайомленні виявляється, що цей спокій тільки зовнішній. Взагалі образ Софії побудований на різких психологічних контрастах. Софія — глибока й тонка поетична натура, з добре розвиненим чуттям краси. Але життя приносить їй лише горе й страждання. Була вона з багатої родини, але батько «стратив маєток» і «помер наглою смертю». Мати безнадійно хвора. Смерть батька вразила дівчину, вона пережила нервове потрясіння. Тяжко перенесла дівчина й трагедію свого першого кохання, ту чудову дружбу, що мала підносити і окрилювати її. «Таку широку любов, що мала мене вповні розвинути, ні, розцвісти мала мене, - каже вона, - віддала я йому (коханому). Не від сьогодні до завтра (як це робила Ганнуся), лиш назавсігди». Але кохана людина заради матеріального добробуту «розтоптала і відкинула Софіїну любов. Шукала (його) з розпукою в грудях, бігала між людьми вулицями», немов заблудша семилітня дитина, «трохи не питала кожного прохожого:» Не бачили ви його?» Був — і нема…». І матеріальна руїна сім’ї, і смерть батька, і хвороба матері, і,нарешті, трагедія першого кохання — все це поклало свої сліди на Софіїному здоров’ї, на характері. І все ж вона залишилася людиною гордої вдачі, великої творчої сили; вона вірить у красу життя. Навіть у щоденній буденній праці радить вона подругам «відшукати гарні сторони, тоді вона не стане ніколи тягарем».

Незважаючи на власне горе, Софія знаходить сили підтримувати інших. Марті в хвилину її розпачу вона каже:» гордість, яку природа кладе нам у душу, повинна ти більше розвивати. Се одинока зброя жінки, якою вона справді може вдержатись на поверхні життя». О.Кобилянська наділяє свою героїню не тільки незвичайним талантом, але й небуденним характером, великим емоціональним багатством душі. Глибоке розуміння музики у Софії. Зауваження її про те, що «відігріваючи композитора, треба відгадувати і його істоту, щоб зрозуміти мотив самої композиції», маючи глибокий зміст. Такий же підхід до творів мистецтва поділяла й сама О.Кобилянська. У листі до Ф.Ржегоржа від 17.01.1898 року вона писала, що «до оцінки творів якого-небудь списателя є дуже важна річ подавати і характеристичні епізоди з життя, а головне, і обставини, в яких жив». Софія мріє про щастя творчої праці. Готується вступати до консерваторії. Але її прагнення не здійснилися. З кожним днем обставини життя ускладнюються: у неї помирає мати, дядько в підтримці відмовляє. І чим сильніше на неї тиснуть зовнішні обставини, чим меншими стають можливості розвинути свій талант, тим більшого напруження сил потрібно Софії, щоб стримати себе від розпачу. Нарешті, перенапруження сил доходить до найвищого ступеня, Софія не витримує і трагічно гине.

О.Кобилянська підготовлює читача до сприйняття трагедії Софії і всім попереднім розвитком її образу, і особливо останньою сценою, де незвичайно тонко і психологічно правдиво розкриває душевний стан дівчини. Тут і поведінка, і голос, і вираз лиця — все підпорядковане одній меті: розкрити її страждання. Софія одержала листа від дядька і вертається до кімнати. «Надходила чимраз ближче й ближче…врешті ввійшла. Не привіталася, як звичайно. Мовби не бачила нас у кімнаті. Пішла просто до замкнених перед хвилею дверей, створила їх і зайшла туди…». Їй забракло повітря, «вона відкрила вікно» і вийшла з кімнати до дівчат. «Зблизилася повільним ритмічним кроком, мов тінь, і, немов другу тінь, тягнула щось із отвореної наново кімнати за собою. Відтак усіла біля нас на свій фотель. Мовчала». На її обличчі відбивалася внутрішня боротьба, хвилювання думки, почуттів. Софія віддала лист дівчатам. А сама пішла до фортепіано. «Грала вальс, але так, як ніколи». У цьому вальсі хотіла втопити свої страждання, як робила й раніше, але на цей раз не вийшло. Софія втратила в житті все: і кохання, і родичів, і надії на досягнення вершин творчості. Залишився тільки єдиний друг — фортепіано, на якого вона завжди дивилася «з повним сіяючим поглядом», довіряла йому свої радощі й страждання. І коли після відіграного вальсу в хвилину перенапруження сил роздався «страшенний лоскіт» і «слабий жалісний зойк струни», а водночас голос Ганнусі — «резонатор тріс» - це був уже останній удар по надто нап’ятих нервах. «Зворушення, яких зазнала, були засильні і наступали заскоро, одне за одним, щоб їм могла опертися її фізична сила. Побороли її».

Основна лінія образу — внутрішня, психологічна, сповнена високої напруги. Але трагедія Софії, що розкривається в психологічному плані, має соціальну підоснову. Письменниця показує, що й сильні натури не можуть витримати тиску матеріальних обставин.

· Підсумовуємо вивчене.

Через весь твір проходить мотив меланхолійного вальсу, який повторюється так символічно — тричі.

13). Як сприймають вальс дівчата? (Хотіли слухати, рвав душу, плакали, бо знали: зломлено ще одне життя.)

14). Символом чого є меланхолійний вальс?

Складання «асоціативного грона».

Меланхолійний вальс — мелодія сумна - надія та довіра — фікція, зневіра — обірвана струна…

Сильний стресовий стан дівчини доводить її до відчаю, фізичного та душевного болю. Символічно, що з останніми акордами зіграної мелодії, обірвалася струна, як і струна життя талановитої піаністки, яку «музика позбавила життя».

15). Прослухайте мелодію Ф.Шопена, яку грала Софія. Чи згодні ви з думкою героїні, що один вечір треба присвячувати лише одній мелодії?

(Учні слухають етюд Шопена № 21 («Крильця метелика»).

16). На жаль, життєві обставини часом сильніші за прагнення людини. Дівчина через брак коштів не може продовжувати навчання. Найзаповітнішій мрії Софії не судилося збутися.

17). Як склалася доля Ганнусі? Марти?

ІV. Підсумок уроку.

а) «Незакінчене речення»:

«Меланхолійний вальс» О.Кобилянської — твір про….»

б) Новела О.Кобилянської «Valse melancolique» стала дуже популярною ще в 90-х роках ХІХ ст. Цікаво, що три героїні твору і справді існували: як подруги жили вони якийсь час у спільному помешканні, а одна з них готувалася стати піаністкою. Але нею не стала, бо не мала засобів для навчання. «Музична тема» новели привабила свого часу композитора С.Людкевича, який ще в російському полоні в 1917 році почав компонувати музику до цього химерного твору. Закінчив він її вже після війни.

V. Домашнє завдання: написати есе «У чому неповторність творчості О.Кобилянської?» або Виписати із новели цитатні характеристики Софії, Ганнусі, Марти.