Українська література - розробки уроків
«На покуті душі». Вірші літераторів Львівщини про Тараса Шевченка
Всі публікації щодо:
Гаврош Олександр
Мета: заохотити учнів до глибшого ознайомлення із творчістю письменників рідного краю; повторити біографію Т.Г. Шевченка; прослідкувати філософське осмислення образу поета, його інтерпретацію у творах літераторів Львівщини у зв'язку з морально-етичними і соціальними проблемами сучасності;
розвивати вміння розуміти поезію, самостійність мислення; формувати аналітичне мислення учнів, уміння і навички самостійної, дослідницької роботи; особистісне ставлення до прочитаного та вміння висловлювати й обґрунтовувати власні судження; виховувати любов до поетичного слова, патріотизм, громадянську свідомість, активну життєву позицію.
Учні повинні знати:
основні відомості про життя і творчість Т.Шевченка;
письменників Львівщини та їхні твори, присвячені Т. Шевченкові.
Учні повинні вміти:
аналізувати вірші, виділяти головні мотиви, настрої, визначати роль художніх засобів у них.
Тип уроку: урок-дослідження.
Обладнання: портрет Т Шевченка, мультимедійна презентація «Тарас Шевченко у творчості письменників Львівщини», запис пісні «Шлях до Тараса» (сл.. Ю. Рибчинського, муз. О.Осадчого), хрестоматія для вивчення літератури рідного краю «Літературна Львівщина», творчі роботи учнів.
… на цій планеті,
Відколи сотворив її пан Бог,
Ще не було епохи для поетів,
Але були поети для епох!
Л. Костенко
Хід уроку
І. Мотивація навчальної діяльності
Учитель. Література потребує перечитання на кожному новому історичному етапі. Інакше література як мистецтво слова ризикує стати мовчазним тягарем накопичених смислів, які не забезпечують передачі ідей і досвіду між поколіннями та історичними періодами. В цьому сенсі, як стверджує сучасна письменниця і літературознавець Оксана Пахльовська, українська література і постать самого Шевченка перебувають у специфічній ситуації непрочитання — історичного, філософського, естетичного. Тому що практично українська культура в цілому постійно перебувала під тиском нав’язаних ззовні ідеологічних схем. Спершу була ідеологія імперська, потім радянська, далі знову — так звана неорадянська.
Тарас Шевченко — постать радикально міфологізована. Кожна система намагалася зробити з поета «вжиток» на свою користь. Імперська система бачила в ньому особливо небезпечного бунтаря Провінції, призначеної на культурне небуття. Радянська система спробувала поставити собі «на службу» Шевченка, оголосивши його «революціонером-демократом», «другом трудящих мас». А в пострадянський період полеміка навколо Шевченка спалахнула з особливою силою. В основному зіткнулися між собою дві категорії інтерпретаторів — «традиціоналісти» та «модерністи». Автори модерного перечитання опротестовують образ «пророка», намагаючись презентувати Шевченка як «нормального письменника», звільнити його інтерпретацію від націонал-патріотичної риторики. Поза сумнівом, і «традиціоналісти», і «модерністи» багато в чому мають рацію кожен по-своєму.
До образу Тараса Шевченка звертались у своїх творах львівські поети Р.Лубківський, Б.Стельмах, О.Лупій, М.Людкевич, М.Ільницький, Н.Давидовська, М.Хоросницька, Я.Павличко.
(Учні записують тему та епіграф до уроку. У ході уроку демонструються слайди з презентації до уроку)
Проблемне запитання: Яким постає образ Тараса Шевченка у творчості сучасних поетів Львівщини?
ІІ. Робота над темою уроку
1. Учитель. «Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців, — відзначає Іван Дзюба, — Шевченко значить так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами. Тa це лише ілюзія. Шевченко як явище велике і вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною, і разом з її буттям продовжується його буття, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте і розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення... Тараса Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе — свій час і Україну в ньому. Але щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повніше осягнути його як сучасника людей, проблем, суспільства ХІХ століття. Шевченко сам приходить у наш день. Але й ми повинні йти у його час. Лише так між нами й ним глибшатиме взаєморозуміння».
— виконання тестових завдань за біографією Т.Г.Шевченка.
1. Вищий навчальний заклад, у якому Шевченко здобув освіту:
А) Києво-Могилянська академія;
Б) Острозька академія;
Б) Московський університет;
Г) Академія мистецтв.
2. Вкажіть дату викупу Тараса Шевченка з кріпацтва:
А) 22 квітня 1838р.;
Б) 16 березня 1840р.;
В) 5 квітня 1840р.;
Г) 22 травня 1861р.
3. Перше видання книги Т.Г. Шевченка:
А) 1838р.;
Б) 1840р.;
В) 1841р.;
Г) 1843р.
4. У першому виданні «Кобзаря» налічувалось:
А) 8 творів;
Б) 20 творів;
В) 25 творів;
Г) 28 творів.
5. Вкажіть рядок, у якому розміщені назви балад Шевченка:
А) «Тополя», «Катерина», «Марія»;
Б) «Лілея», «Гайдамаки», «Наймичка»;
В) «Тополя», «Лілея», «Причинна»;
Г) «Кавказ», «Марія», «Гамалія».
6. Перша подорож Тараса Шевченка в Україну:
А) 1843 — 1844рр.;
Б) 1845р.;
В) 1847р.;
Г) 1857р.
7. Назвати організацію, до якої вступив Т.Г. Шевченко, за що був засуджений 5 квітня 1847 року:
А) Київське братство;
Б) Кирило-Мефодіївське товариство;
В) Студентське братство;
Г) Петербурзьке братство студентів.
8. Заслання Шевченка тривало протягом 10 років:
А) 1838 — 1848рр.;
Б) 1843р. — 1853 рр.;
В) 1845р. — 1855рр.;
Г) 1847 — 1857рр.
9. «Заповіт» Шевченко написав:
А) 1831р, м.Вільно;
Б) 1840р., м. Петербург;
В) 1843р., м. Київ;
Г) 1845р., м. Переяслав.
10. До циклу «В казематі належить твір, який став шедевром світової пейзажної лірики. Це вірш Т.Г. Шевченка:
А) «До Основ’яненка»;
Б) «Садок вишневий коло хати»;
В) «Заповіт»;
Г) «Мені тринадцятий минало».
11. Вкажіть місця, в яких відбував заслання Тарас Шевченко:
А) Петербург, Оренбург, Кос-Арал;
Б) Оренбург, Кос-Арал, Новопетровська фортеця;
В) Оренбург, Москва, Нижній Новгород;
Г) Мангишлак, Нижній Тагіл, Сибір.
12. Мрії про новий суспільний лад, де всі будуть рівні:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі, —
Тарас Шевченко висловив у вірші:
А) «Думи мої, думи мої»;
Б) «Світе ясний, світе тихий!»;
В) «І Архімед, і Галілей»;
Г) «Заповіт».
Відповіді: 1.Г 2.А 3.Б 4.А 5.В 6.А 7.Б 8.Г 9.Г 10.Б 11.Б 12.В
Два століття пролягли між добою Шевченка і нашими днями, але час не віддаляє нас від Тараса, не зменшує потреби в розумінні феномену його особистості, не послаблює чарівності і сили Кобзаревого слова.
1. Щоб налаштувати учнів на відповідну емоційну хвилю,прослуховуємо запис пісні «Шлях до Тараса» (сл.. Ю. Рибчинського, муз. О.Осадчого).
2. Учитель. Відомий львівський поет, автор драматичної поеми-тетралогії «Тарас» вводить нас у світ Тарасового дитинства, провадить страдницькими шляхами поетової юності, зрілості — аж до останнього подиху, до найвищих вершин вселюдської слави.
Презентація домашнього індивідуального завдання групи «Театр» (Додаток 1).
Виконання уривка з драматичної поеми-тетралогії «Тарас».
Повідомлення про письменника та відгук про драматичну поему-тетралогію.
3. Учитель. Характерною особливістю львівського літературного життя стали різноманітні вечірки, під час яких молоді автори читали перед публікою власні твори. Уявімо собі, що ми потрапили на одну з таких вечірок. Кому б дісталися ваші аплодисменти?
Презентація домашнього індивідуального завдання групи «Поети» (Додаток 2).
4. Дослідницька робота у малих групах
Учні од’єднуються у 6 груп. Кожна група отримує аркуш із текстом поезії та завданнями. Висновки стисло записують у зошити.
Група 1.
1. До якого виду лірики належить вірш Наталі Давидовської «Мої рядочки «Кобзаря»?
2. У яких рядках говорить поетеса про відповідальність за написане?
3. Яка роль питальних речень у творі?
4. Прокоментуйте слова «промовляла совість посивіла».
5. Як поетеса характеризує Т. Шевченка?
Очікувана відповідь
Поезія «Мої рядочки «Кобзаря» Н.Давидовської — це роздум-сповідь, у якому вона осмислює свою твору працю крізь призму високих вимог до себе як поета. Поета, який не здатний на компроміс із своєю совістю. Зразком такої безкомпромісності, сили духу для поетеси є Тарас Шевченко. Тому і запитує вона себе:
Чиї ж тоді збиралась засівати
Чужі поля — глибокі пирії?
Невже отут якісь слова родили?
Метафорою «промовляла совість посивіла» засвідчує авторка постійну роботу душі, своєрідний звіт перед вічністю, яку символізує постать Шевченка. В описі особистості Поета вона виділяє такі якості, як його незламність та зрадливість оточення:
Я заздрила його задублій силі,
прямій ході вузлатих пиляків,
коли у нього ситі — гріш просили,
а віддавали тридцять срібляків.
Група 2
1. Чим особливі поезії Ярослави Павличко?
2. Які асоціації викликають образи поезії «Шевченко»?
3. Як розумієте образ-символ «золоте перо Шевченка»?
Очікувана відповідь
Поезії Ярослави Павличко — особливі за своїм тембром звучання, настроєм. Особливість її письма полягає у відчутті історичного минулого народу через призму сьогоднішнього дня: протиставлення могутньої і красивої (мов діамантовий камінь) величі і реалій історичного поступу, усвідомлення величі світу у його мінливості та неосяжності. Це поезії багаті на асоціації: душа ангела витає у безмірі Всесвіту, у вічності не зникає ніщо із створеного людиною, Шевченкове золоте перо єднає нас з небом. Образ золотого пера символізує цінність поезії Кобзаря, її неоціненне значення у духовному утвердженні українського народу.
Група 3
1. Які факти біографії Т.Шевченка «ілюструє» поезія Р.Лубківського?
2. Чому, на вашу думку, поет вдається до образу бджоли?
3. Який ще образ вірша має символічний зміст?
4. У яких словах йде мова про неминучість життєвого подвигу Т.Шевченка?
Очікувана відповідь
Р.Лубківський створив цикл поезій, у яких звертається тих епізодів життя Т.Шевченка, коли він створює автопортрети. Прочитана поезія є немовби ілюстрацією у слові до «Автопортрета з свічкою», створеного у. Шевченкові тоді було
Образ бджоли асоціюється з безкорисливою, жертовною працею, яка несе людям радість, сонячний промінь надії. Також це може бути символ мистецтва, яке не можна знищити, воно переходить віки — зі століття в століття. Ще один символічний образ у поезії — це образ свічі, який теж є багатозначним. Це і світло жертовності, перед яким відступає темрява-зло, і символ людського життя. ще так молодо сяє свіча — ще такий молодий поет, а вже примарами ховаються у темряві тіні солдатчини, смерті та забуття. Р.Лубківський утверджує безсмертя життєвого подвигу Шевченка словами: «геніальний лет», «пергу перетворює на віск і меди».
Група 4
1 .Яка картина постає в нашій уяві з поезії О.Лупія?
2. Яка роль персоніфікованих образів у поезії?
3. Які художні засоби споріднюють вірш з народними думами?
4. Визначте жанр, тему та ідею поезії Марії Хоросницької.
5. Як розумієте рядки:
Щоб ми були
На всі віки собою.
Очікувана відповідь
З поезії О. Лупія в нашій уяві постає картина відвідин Тарасом Шевченком Хортиці. З цим островом на Дніпрі пов’язана історія Запорізької Січі, демократичної козацької держави. Знаємо, що поет не раз закликав відродити козацькую славу, він мріяв про той час, коли пригноблений народ стане вільним. Персоніфіковані образи природи: Дніпро, дуби — створюють урочисто-піднесений пафос вірша. Традиційні народно-пісенні образи: вечірні зорі, козацька слава, звороти: вірно зберігали, тихо промовляли споріднюють вірш з народними думами.
За жанром поезія Марії Хоросницької належить до філософської лірики з мотивами громадянського звучання, оскільки авторка сприймає образ Т. Шевченка у зв'язку з осмисленням власного життя. Тема поезії - визначення особистістю власної позиції в сучасному житті, ролі у вирішенні актуальних проблем суспільства; осмислення спектра моральних і соціальних проблем, а саме: пошуки смислу життя, ролі особистості у долі народу, вибору громадянської позиції. Саме у рядках «Щоб ми були На всі віки собою» відображено духовний заповіт Т.Шевченка: не зраджувати собі та своїх національних основ.
Група 5
1. Які події лягли в основу поезії «Щоденник Шевченка» М.Ільницького?
2. Як письменник говорить про незламність Шевченка, що зумів зберегти творчий дар у неволі?
3. Чим у Шевченкові захоплюється автор поезії?
4. Як розумієте рядки поезії: «Писати — власну душу берегти…»
5. Чи поділяєте ви захоплення М.Ільницького?
Очікувана відповідь
В основу поезії Миколи Ільницького лягли враження від перечитування «Журналу» (Щоденника) Шевченка. З біографії поета знаємо, що Шевченко, повертаючись із десятирічного заслання, розпочав вести щоденник. Саме з щоденникових записів ми переконуємося, що неволя не знищила творчого дару поета, не вбила у ньому зацікавленості життям та надії зазнати щастя. Щоденник є тим жанром, у якому людина є максимально щирою, тому такої щирості ми повинні вчитися у Шевченка. Адже насправді не так легко писати, зберігаючи чистоту своєї душі, і разом з тим віддати свій твір в дар, щоб хтось інший теж відчував його своїм. Слова: «Писати — власну душу берегти…» — слід розуміти так, що іскра правди, що горить у полум'яному серці поета, не згасне попри всі негаразди долі, бо правда життя - це життєве кредо Тараса Шевченка.
Група 6
1. До якого виду лірики належить вірш Марії Людкевич?
2. До кого звертається поетеса?
3. Яка роль питальних речень у творі?
4. Прокоментуйте перші два рядки поезії.
5. Яка, на вашу думку, роль епітетів у творі?
Очікувана відповідь
Ця поезія належить до громадянської лірики. Автор звертається до себе та до своїх сучасників, спонукає шукати відповідь на непросте питання:
Чому Шевченкові слова такі болючі?
Чому гірка ця правда й нині серце мучить?
Відповідь на це риторичне запитання знаходимо у наступних рядках: здолати бруд, брехню, підступну ницість ми зможемо лише самі, якщо не будемо легкодухами. Напевно, не все гаразд у нашому суспільстві, коли болем відгукуються у душі Шевченкові слова. Поетеса вимоглива до себе, вона не відсторонює себе від своїх сучасників, що дає їй право говорити від імені усіх тих хто болісно сприймає невідповідність між омріяним ідеалом і дійсністю. Епітети «думки невтішні і тривожні», «тяжка любов», «правий гнів» передають важливість поставлених запитань для кожного з нас.
6. Узагальнення результатів дослідження
Відповідь на проблемне запитання: яким постає образ Тараса Шевченка у творчості сучасних поетів Львівщини.
Варіанти відповідей
В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам'яті і з великою любов'ю та повагою передає з покоління в покоління. У нашого народу — це Тарас Шевченко. Поезія Т.Шевченка видається простою, доступною, загальнозрозумілою. Але насправді це не так: за простою формою — у підтексті ховається надзвичайно глибокий, складний духовний зміст. Про це говориться у поезії Наталі Давидовської, Миколи Ільницького та інших.
- Майстрів пера приваблює титанічний образ, надзвичайна доля цієї людини, мало не кожен з українських поетів не стільки своїм вищим обов'язком, а більше — за покликом душі і порухом серця, вважає написати про Т. Г. Шевченка Про нього пишуть і будуть завжди писати вірші, поеми, великі й малі прозові полотна. Ця тема невичерпна.
ІІІ. Рефлексія
1. Коментування епіграфа.
2. Поезія якого автора справила найбільше враження?
3. Читання віршів учнів та вчителя. (Додаток 3)
4. Представлення учнями творчих робіт: ескізів обкладинки збірки поезій про Т.Шевченка, реклами збірки. (Додатки 4,5)
5. Асоціації
Завдання для учнів: підібрати та записати слова або вирази-асоціації для характеристики Тараса Шевченка та його творчості.
IV. Домашнє завдання
1. Написати відгук про твори одного з львівських поетів (на вибір).
2. Повідомлення: «Твори Т.Г. Шевченка в моїй домашній бібліотеці»
Додаток 2.
Наталя Давидовська, поетеса, народилася 4 грудня 1953 року у Києві. Працювала в Московських, пізніше — у Київських видавництвах і часописах. У 1986 році повернулася до Львова. За час короткого життя (відійшла у вічність у 1995 році) в її поезії не було манівців і компромісів.
Видала збірки «Пташиний грай», «Очевидець», «Мої міста», «Сад вічності», та «Фрески». У поетичному циклі «Мої рядочки «Кобзаря» авторка осмислює життєвий подвиг Поета.
МОЇ РЯДОЧКИ «КОБЗАРЯ»
Траплялося, що заздрила і ситим,
коли мені смеркалося за те,
що, вітер попросіявши крізь сито,
я бачила насіння золоте.
Чиї ж тоді збиралась засівати
чужі поля — глибокі пирії?
Росло каміння і кричав пернатий
на сірім тлі задублої ріллі…
Невже отут якісь слова родили?
Хто ж їх зібравши, плакав у кулак і ніс, —
не харч для власної родини, —
останнє слово, надірвавши карк.
Я заздрила його задублій силі,
прямій ході вузлатих жиляків,
коли у нього ситі — гріш просили,
а віддавали тридцять срібняків.
Як їм кортів отой голодний грошик,
зіниці пік і тихі сни ятрив.
Де ж я була — правдива і хороша,
серед яких просіяних вітрів?
Я — заздрила,
бо так, як він — не вміла.
Бо — як вони — то Боже борони!
І промовляла совість посивіла,
впівшепота:
— Ти гірша ніж вони! —
Таких як ти не продають Іуди…
…Я не про те, що я — жила не так,
я не про те,
я думаю, хто буде
опісля нас
ридати — у кулак?
Ярослава Павличко народилася у селі Стебник — нині місто Стебник. Закінчила українську філологію у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Самостійно вивчила історію українського, західноєвропейського мистецтва та культури, що й невдовзі визначило її фах — мистецтвознавець, дослідник рукописної та стародрукованої книги. Довгі роки працює у Львівському Національному музеї, адже не бачить достойнішої праці — як повертати народу його історію, його історичне минуле через голос мистецтва, адже душа народу живе у мистецьких творах.
Дебютувала Ярослава Павличко у 70-х роках книжкою «Вежі» (Київ, 1971), яка була схвально оцінена літературною критикою. У пору Незалежності з новою силою вибухнув талант Ярослави Павличко. У 2001 році письменниця стає лауреатом літературної премії імені Богдана-Нестора Лепкого за кращий твір національної ваги. Видає одну за одною поетичні книги: «У золотій сурмі», «Знаки та профілі», «Голос із рік повечірніх». Публікується у численних антологіях, поетичних збірниках.
ШЕВЧЕНКО
Безмір зачепив
душу ангела
висипався на степ
гороскопом
кайнозою
ще скити не прокинулись
не відгоріла
тиша міжепохальна
а в погляді дороги
котра вперлася
в небо
золоте перо
Шевченка
Роман Лубківський — український поет, перекладач, культуролог. Народився 10 серпня 1941 року в селі Острівець Теребовлянського району Тернопільської області. Закінчив 1963-го Львівський державний університет ім.. І.Франка. Працював у видавництві «Каменяр», був заступником головного редактора журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін»). У 1980 — 1992 очолював львівську організацію СПУ. З 1992 — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Чеській і Словацькій Федеративній Республіці. Очолював львівську «Просвіту» (1996 — 2000). Начальник управління культури Львівської обласної державної адміністрації (1997 — 2001). З 1995 професор Львівського національного університету ім.. І.Франка.
Член національної Спілки письменників України. Автор збірок «Зачудовані олені», «Громове дерево», «Рамена», «Смолоскипи», «Звіздар», «Лелече віче», «Серпневе яблуко», «Балканський Христос», «Камінне жниво». Лауреат Національної премії України ім.. Т.Шевченка (1992).
АВТОПОРТРЕТ ЗІ СВІЧКОЮ
Крило світлотіні лягло на чоло,
На аркуш поблідлий. Тісний закамарок
Ласкавить пломінчик. Потрібно, бджоло,
Ще воску, бо ось дотліва недогарок.
…Спалися на вуглик, на порох зітлій —
Аби він довершив почату роботу
І визволив з темряви автопортрет.
…Три тіні поглипують з-поза плеча:
Солдатчина, смерть, забуття на чужині,
Але ще так молодо сяє свіча!
І тіні чаяться, ховаються тіні!
Та виберуть час. Нездоланна імла
На очі впаде, як мороз, на суцвіття.
А поки — літа, скільки може, бджола,
Літа крізь літа, зі століття в століття.
Зведи ж свої крила і серце зведи
У вічнім, гіркім, геніальному леті,
Лети в суховії, лети в холоди,
Пергу перетворюй на віск і меди
І промінь, мов сонячний штрих, поклади
На тім недокінченім автопортреті…
Олесь Васильович Лупій, відомий поет-шістдесятник, прозаїк і драматург, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка та багатьох інших літературних премій, народився 28 березня 1938 року у с. Нова Кам’янка, що на Жовківщині. Після закінчення філологічного факультету Київського державного університету (1961) працював у редакціях газет «Молодь України» та «Літературна Україна», редагував альманах «Поезія». Із 1991 р. — відповідальний секретар Спілки письменників України, заступник голови СПУ. У 1994 р. за роман «Падіння давньої столиці» та повість «Гетьманська булава» удостоєний Національної премії України імені Т.Шевченка. Автор сімнадцяти поетичних збірок, серед яких найвідоміші: «Майовість», «Перевал», «Довголіття бджоли», «Кольорами предків», «Зелене весілля», «Милява», «Грань», «Нікому тебе не віддам», «Чоловіки не відчувають болю», «Лицарі помсти». За сценаріями О.Лупія поставлені художні фільми «Багряні береги», «Малуша», «Данило — князь Галицький». За сценарій фільму «Данило — князь Галицький» його було удостоєно золотої відзнаки кінофестивалю в Торонто.
Тарас Шевченко на Хортиці На світанні він проходив Понад берегами, Його Хортиця вітала Свіжими вітрами. Дніпро хвилями тягнувся, Аби доторкнутись, Ніби знав, — кому відомо, Що тут має збутись. Дуби гілля нахиляли, Тихо промовляли, Що вони козацьку славу Вірно зберігали, Що вони достоту знають, Де схована зброя, А відкриють таємницю При вечірніх зорях, Коли люди зрозуміють, Що пора настала. Йшов Тарас, його в осонні Хортиця вітала.
Микола Ільницький, поет, перекладач, літературознавець, народився 23 вересня 1934 року в селі Ільник Турківського району Львівської області. Після закінчення Дрогобицького педагогічного інституту ім.. І.Франка працював журналістом у редакціях дрогобицької потім львівських газет. Був завідувачем відділу критики літературно-художнього журналу «Жовтень(тепер «Дзвін»), а в 1980 -1990-х — заступник головного редактора. З 1995 року — професор Львівського національного університету ім. І Франка.
Автор поетичних збірок «Земні артерії», «Мозаїка доріг», «За роком рік», літературознавчих досліджень «Барви і тони поетичного слова», «У вимірах часу», «Література українського відродження», лауреат премій ім. О. Біле-цького (1983), Львівської обласної премії ім. Б.Лепкого» (2002).
Щоденник Шевченка
З Леоніда Мартинова
Сьогодні, коли стільки книг у нас
І стільки знецінилося, одначе,
Я знову якось прочитав «Журнал» Шевченків.
І Шевченка я побачив —
Великого співця і мудреця,
Який, усупереч монаршій волі,
Не здався, вистоявши до кінця,
Митцем зумів лишитись і в неволі.
Гадали — пропаде за ним і слід,
А час по ньому навіть пам'ять знищить,
А він же цілих десять довгих літ
Ховав творіння в захалявній книжці.
Увільнений зі служби, він тепер,
Про славу ще не відавши нічого,
Радіє, що в неволі не умер,
З надіями збирається в дорогу.
І ось пливе на пароплаві
«Князь Пожарський» — з міста Астрахані в Нижній.
Компанія зібралася якраз,
Що ближнього не сторонився ближній.
Не вибирали у розмові слів,
У судженнях ставали все сміліші.
Був дуже милий власник промислів,
Його домашній лікар — ще миліший.
І навіть капітан не крадькома,
Відкривши потайні свої портфелі,
Видання заборонені виймав,
Співали пасажири, як
Орфеї. Читали Хомякова залюбки,
Колишні проклинаючи гріхи.
Нові надії в душі час посіяв…
Такі рядки Шевченкова рука
В щоденнику виводила невпинно…
Читали за Хвалинськом Щедріна.
«Благоговію перед Салтиковим», —
Писав Шевченко. Як давно колись,
Всьому радів, зі всього дивувався,
Як в Новгород у Нижній припливли,
У Катьку Піунову закохався,
І ще й намріяв: «Фауста» вона
Зі сцени буде публіці читати —
Та честь таку відкинула, дурна,
Як і любов — з погордою, пихато.
Але змирився якось він і з тим:
«А я гадав собі, вона свята вся!»
Й багато ще в щоденнику вмістив
Читаючи його, я хвилювався.
Дивіться! Ось у кого нам знайти,
Як слід писати спогади-визнання,
Писати — власну душу берегти,
Писати — повертатись із заслання!
Писати — зневірятись знов і знов
В чиїмсь сумлінні і обдаруванні,
Щоб з цього вийшла книга про любов.
Зачарування і розчарування!
Писати так, щоб зошит свій тепер,
Без жодних виправлень і перекреслень,
Віддати в дар: щоб ти у нім умер
Й таким, як народився, знов воскреснув.
Марія Хоросницька (Сваричевська) народилася 13 травня 1925 року в селі Хоросно Пустомитівського району Львівської області. Вірші почала писати з ранньої юності. У її поетичних збірках, а їх — близько п’ятнадцяти, чимало творів про Львів та Карпати. ЇЇ поезіям властивий високий громадянський пафос, глибока схвильованість важливими питаннями дня.
В мою свідомість
Увійшов Тарас
Як сам Господь, —
Людиною святою
Він вкарбувався
Муками у час,
Щоб ми були
На всі віки собою.
Він двигав хрест, —
Свою Голгофу мав
І мав свого
Лукавого Пилата…
Для тебе жив
І смерть Твою поправ,
Щоб Ти, Вкраїно,
Не була розп’ята.
Марія Людкевич (народилася 7.01.1948 р.). Закінчила факультет журналістики Львівського університету ім. І.Франка. Перша збірка віршів «Теплі гнізда» побачила світ 1981року. Наступні видання: «Червнева повінь», «Продовження літа», «На білій горі», «Старий годинникар», «Благослови, Маріє», «Коротке літо в раю», «Ностальгія за тим, що не сталося», «Срібна тінь сосни». У 1997 році поетеса стала лауреатом літературних премій «Благовіст» та ім. М.Шашкевича, у 2001 році нагороджена літературною премією ім. Лесі Українки. За пропаганду українського друкованого слова 2004 року стала лауреатом міжнародної премії ім. Дмитра Нитченка. Працює з творчою молоддю, редагує газету «Галицьке юнацтво», веде літературну студію «Джерельце» при обласній бібліотеці для дітей. З її вихованців вийшло чимало молодих цікавих поетів.
Чому Шевченкові слова такі болючі?
Чому гірка ця правда й нині серце мучить?
Думки невтішні і тривожні душу гложуть,
Не відаєм, хто добрий нам в біді поможе
Здолать цей бруд, брехню, підступну ницість,
Змінити Божий правий гнів на тиху милість.
«Борітеся — поборете!» — сказав Тарас,
Він, певно, вірував у праведних, у нас,
а ми не ті чомусь, зізнаймось, легкодухи,
Не чуємо землі — і нас ніхто не слухає.
Лиш в самоті печуть під серцем, як провина,
тяжка любов, і біль, і мати Україна.
Додаток 3
Любов Шквірко
Взяли за моду покладать вінки
Біля підніж у ювілейні дати.
Така епоха чи народ такий,
Що полюбля на мітингах стояти?
Сказали слово, шапки всі зняли
І поклонились до землі низенько.
Отак Тарасу шану віддали
І розбрелися по домах тихенько.
Та далі ми премося за кордон.
А в своїй хаті правди не пильнуєм.
І хто такий придумав нам закон.
Що мовою своєю ми торгуєм.
Поля зарослі…Дикі бур’яни…
Не треба нам татарської навали.
Догосподарювалися, сини?
Прости, Тарасе, що не впильнували.
Котеджі заступили вже Дніпро.
Кому потрібна давня його слава?
Устань, Тарасе, і візьми перо,
Бо пропаде українська держава.
Переглядаю знову сторінки.
Так, вільні. То чому ж ми на колінах?
Промов, Тарасе, крізь усі віки
І воскреси заблукану Вкраїну.
Ференчак Ярина Іванівна
Вечірня зіронька встає на чужині,
А на Вкраїні, певно, ранок сходить.
Як там живуть у рідній стороні
І чи садок вишневий іще родить?
І мріється про хатку над Дніпром,
Про тихий рай в благословеннім домі.
І він сидить за прибраним столом,
І звуки пісні рідні і знайомі.
Морозить душу рідна чужина,
Та діти-думи не дають спочити.
Тужлива пісня — наче біль-струна,
І де журбу заплакану подіти?
Не йде Вкраїна із його думок —
І тихий рай у серці розквітає
І мрія тиха: хата і садок,
Сім’я і діти, й соловей співає