Українська література - розробки уроків

За творами Земля Ольги Кобилянської та Селяни Владислава Реймонта

Головні поняття: духовне життя, нерозривний зв'язок людини з природою, земля — основа існування, добро, любов, зв'язок поколінь, єднання.

Мета: допомогти учням осягнути особливості літетатуротворення на зламі епох в українській та польській літературі; навчати дітей порівняльної характеристики, самостійної оцінки подій та явищ; на прикладі творів намагатись осягнути духовну сутність світу, нерозривний зв'язок між людиною та природою; формувати читацьку культуру учнів та стійкий інтерес до літератури; сприяти національному самоусвідомленню та незламному відчуттю приналежності до європейської спільноти; розвивати навички свідомого ставлення до своїх слів та вчинків, а також вміння стисло і посутньо відповідати на питання; виховувати прагнення до пізнання, потребу самовдосконалюватися, осудливе ставлення до злочину як протиправної, ворожої для людини дії, як деградації особистості; прищеплювати навики шанобливого ставлення до землі, усвідомлення глибинної пов’язаності, поваги до праці селянина.

Мистецький контекст: Микола Лисенко увертюра до опери «Тарас Бульба», Юзеф Брандт «Останній день весілля», Микола Пимоненко «Жниця», «Ярмарок», Теодор Руссо «Дуби».

Міжпредметні зв’язки: образотворче мистецтво (європейський живопис кінця19-початку 20ст.), всесвітня історія (на зламі епох), польська література, музичне мистецтво, інформатика (робота з програмою Microsoft Word).

Обладнання: мультимедійна дошка; роздатковий матеріал; комп’ютерний клас.

Тип уроків: уроки поглибленого розмірковування над змістом творів.

Епіграф.

«Людина — найцікавіше для нас явище тому, що вона змінюється,

ховає в собі всякі несподіванки, не задовольняється жодною формою щастя». Михайло Коцюбинський

Усі мої думки тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі!» Ольга Кобилянська

Хід першого уроку

I. Емоційне налаштування на урок.

П’ять хвилин з мистецтвом.

Шановні учні! Сьогодні урок літератури пропоную вам розпочати з музики. Музики, яка мандрує світом, об’єднує людей і водночас залишає обшир для роздумів, спонукаючи на дії. Це увертюра до опери «Тарас Бульба» (автор Микола Лисенко). Почуйте серцем кожну ноту, пориньте у світ, що несе зміни, нові надії і віру…

Допитливим для роздумів.

На окремих аркушах діти отримують кілька питань та мою відповідь. Міркують кілька хвилин та висловлюють власні думки крізь призму особистісного досвіду.

Чи варто читання творів, міркування над текстами поєднувати зі слуханням музики?

Так, адже музика, як камертон, допомагає досягнути певної, чистої октави, налаштовує фібри душі на безмежне сприйняття.

Чому музичний твір Миколи Лисенка? Чому увертюра до опери?

Це композитор епохи.. Людина, яка була у центрі національно-культурного життя України кін.19-поч.20ст. Микола Віталійович Лисенко був символом і совістю українців.

Увертюра з французького — початок, відкриття. Своєрідне налаштування на сприйняття матеріалу.

II. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Підготовлені учні проводять короткий екскурс (лат.- відступ; відхилення від основної лінії уроку задля висвітлення додаткової інформації) у всесвітню історію, акцентуючи на основному.

Слова Михайла Коцюбинського про те, що людина для митця — лише матеріал, з якого твориться образ, не шокують, а навертають на думку про те, що тисячі нових світів починають свій шлях у безмежних просторах часу на сторінках нетлінних книг. Про те, що кожного разу, коли відкриваєш книгу, поринаєш у приголомшливий світ, створений уявою письменника. І завжди, у будь-яку епоху, у будь-якому стилі основою основ літературного творіння буде людина, з її болями й радощами, фантазіями й оказіями, душевними пориваннями та жорстко-правдивими вчинками.

Запитання до учнів. Чи вдало підібрано епіграф? Чи відповідає основній лінії уроку?

III. Виклад навчального матеріалу. Лекція з елементами конспектування.

Під час лекції на мультимедійній дошці демонструю фото авторів.

За потреби пояснити учням, що вони інтуїтивно конспектують, тобто обирають матеріал, який їм здається важливим.

Народився у багатодітній сім'ї сільського органіста. Дитячими захопленнями Реймонта були книги та природа. Світ, навіяний читанням книг, сповнений яскравих барв і невідомих почуттів, світ природи, що оточував родинну домівку Реймонта, — все це збагачувало душу підлітка неповторними враженнями, формувало його уяву та світогляд. Рано почалося трудове життя Реймонта — кравецька майстерня, репортерська справа, акторська трупа, праця на залізниці. На початку 90-х pp. побачили світ його перші оповідання. Реймонт звернувся до теми польського селянства, відтворюючи сільський побут і характери. Страхітливі картини злиднів і голоду, дикість звичаїв, жорстокість у взаєминах між близькими родичами — раннім творам Реймонта властива похмура палітра. Рідкісна спостережливість, філігранність інтонацій, тяжіння до барвистості, живописної пластичності образів — усі ці риси визначають своєрідність таланту Реймонта, а його пейзажі уже в ранніх творах справляють значний вплив на читача.

«Селяни» — епічний шедевр. Будучи видатним майстром композиції, Реймонт розкрив свій талант у всьому його розмаїтті: основну сюжетну лінію супроводжують інші колізії, створюючи єдину, цілісну образну структуру, відтворюючи широку панораму сільського життя. Автор показав найрізноманітніші верстви польського селянства: безземельних і малоземельних господарів, наймитів і поденників, середняків і багатіїв. Складні сплетіння людських доль та характерів, динамічність розповіді, гострота сюжетних ліній створюють єдину, потужну тональність епопеї, що передає головне почуття у всій його повноті — любов до землі. «Приховуючи у собі невідомі глибини, хаос дрімотних марень, величезна і незнана, могутня і безпорадна, байдужа до бажань та прагнень, мертва і безсмертна» земля була священною для Реймонта.

Вражає картина останньої ночі Борини напередодні смерті: він іде полем і в нестямі засіває землю землею. У цій сцені сконцентрована провідна думка роману: любов до землі, любов до праці — основа життя, її сенс і запорука її продовження.

Реймонт віддав своє серце землі та людям, що на ній працюють. Людині-творцю присвячені найнатхненніші сторінки епопеї. Сувора правда про село відтворена у романі Реймонта. «Влада землі» змінює людей. Земля слугує причиною конфлікту їхніх інтересів. «Селяни» — не лише найкращий твір Реймонта, а й один із найчудовіших польських романів своєї епохи. Майстерно відтворюючи місцевий колорит, письменник широко використовує народну творчість — легенди, загадки, приказки і прислів'я, яскраво змальовує народні обряди, детально описує весілля, сільські ярмарки, народні танці, вбрання.

Мова роману є надзвичайно гнучкою і соковитою. Проза Реймонта — мелодійна, нерідко навіть ритмізована. Окремі ліричні фрагменти роману нагадують поезію у прозі.

У «Селянах» Реймонт залишається неперевершеним майстром пейзажу. Природа у його романі нерозривно пов'язана з людиною, з її діяльністю. Природа, земля, праця, життя — ось головні складники поетичної могутності таланту Pеймонта, якому вдалося опоетизувати ці поняття.

Які асоціації у вас викликає слово «земля»?

Створіть опорну схему — узагальнення ваших роздумів.

Коментар учителя.

Образ землі виявляється головним у творі. Висвітлюючи його, письменниця показує, як змінюється ставлення селян до землі: поволі вони починають усвідомлювати, що і без землі можна прожити і не завжди вона принесе добробут та злагоду. Земля на зламі XIX—XX століть стала мірилом людяності і чесності. Чи не це ми бачимо і зараз?

Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863р. у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг. Пізніше вона жила в с. Димка, а з 1891р. — у Чернівцях.

У Південній Буковині, заселеній переважно німцями й румунами, жили й українці. Але українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 60 — 80-ті рр. тут не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській будь-яких знань з історії культури українського народу. Перші літературні твори О. Кобилянської, написані німецькою мовою, сьогодні зберігають переважно пізнавальне значення, відображаючи окремі сцени з життя містечкової інтелігенції, людей з народу.

Німецька мова, як і німецька культура, відіграли позитивну роль у житті й творчості Кобилянської. Вони, як слушно зауважила Леся Українка, допомогли Кобилянській вийти в широкий світ загальнолюдської культури. Але для утвердження Кобилянської як української письменниці необхідно було глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української літератури. Цю істину вона все ясніше почала усвідомлювати і з кінця 80-х років наполегливо вивчає культурну спадщину свого народу, виявляє дедалі більший інтерес до його життя.

Тоді ж вона бере активну участь у так званому феміністичному русі, який зачепив чимало наболілих питань, над якими замислювалися представники передової інтелігенції. Ставши у 1894р. однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», Кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви, активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне людини життя.

Зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних проблем стало другою провідною лінією творчості Кобилянської. «Щоденники письменниці переконливо свідчать, що в другій половині 80-х рр. вона вже замислюється над долею народу. В новелі «Жебрачка» (1895) письменниця вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині.

У середині 90-х рр. письменниця поглиблює знання життя селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями буковинських сіл, зокрема Димки, що згодом увійде в її творчість страшною трагедією-братовбивством («Земля»).

Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість Кобилянської «Земля». «Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як хвилями ридала!..» — згадує О. Кобилянська в автобіографічному нарисі «Про себе саму «. Саме це дало підстави Франкові назвати «Землю» твором, який, крім художньої цінності, «матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього тяжкого лихоліття».

IV. Практична робота.

На окремих аркушах паперу. Учні працюють (10хв) самостійно. Отримують чотири максими (це слова з автобіографічних листів О. Кобилянської «Про саму себе»), кожна з яких відкриває таїну творення романів О. Кобилянської та В. Реймонта.

Максима — формула, що виражає певний моральний або етичний принцип.

Коментар до таблиці.

Дворічне перебування письменниці у селі Димка дало змогу не просто познайомитися із сільським життям, а й вивело на орбіту духовного життя селянина. Водночас вовчі закони виживання в соціально розшарованому селі нищать найкращі людські почуття, вбивають найсвітліші поривання до краси і світла, витруюють моральність навіть у сильних натур.

Автори глибоко занурюють у психіку персонажів, допомагають нам зрозуміти й прийняти світогляд селянина епохи страждань та змін. Вони відтворюють людину, статус якої визначається спадковими, природними та суспільними чинниками, поєднуючи з вдало концентрованим ґрунтовним аналізом національних та політичних проблем тогочасної України та Польщі.

Історичне тло в обох творах увиразнюється фольклорними елементами.

Для того, щоб повноцінно намалювати картину сільського життя, автори не випадково звернулися до роману як жанру літератури. Бо роман — універсальна форма для віддзеркалення життя людей у всій його багатогранності з акцентом на поглибленому психологізмі як жанротвріній домінанті.

Звичайно, поряд з людьми головною героїнею обох романів постає земля. Земля і в Ольги Кобилянської, і у Владислава Реймонта опоетизована, одухотворена. Велична та одвічна, є сутністю людського буття.

Картини природи (особливо у Реймонта, в якого навіть роман поділено на чотири частини за порами року) динамічні, живі, рухливі, справжні, жваві є визначальними, акцентними.

Зразок таблиці

Максима перша: «Я любила народ…»
«Земля»	«Селяни»
Максима друга: «Одна неестетичність його (народу), будь у словах, будь у поведінню чи в привичках, разить мене…»
«Земля»	«Селяни»
Максима третя: «… в суті речей — гей! яке багатство, яка свіжість, яка глибінь криється…»
«Земля»	«Селяни»
Максима четверта: «Гарний матеріал на будучність».
«Земля»	«Селяни»

V. Підсумки уроку. Рефлексія діяльності.

Синтез думок.

Чи зуміли ви сьогодні підійти до розуміння епохи, в якій жили та творили письменники?

Чи вдалими були види роботи?

Чи варто поєднувати вивчення творів українських та європейських митців?

Який момент уроку вразив, запам’ятався?

VI. Домашнє завдання.

Скласти 12 запитань для літературного диктанту за творами.

Хід другого уроку

I. Емоційне налаштування на урок.

Психологічний тест.

На екрані проектуються слова: сім’я, друзі, я, батьки, Батьківщина,традиції соціальний статус. Завдання: розставте дані слова по порядку відповідно до того, наскільки значимі для вас ці поняття в житті.(Результати тесту коментуються в кінці уроку).

Мелодекламація.

Художнє читання учнями уривків з творів («Селяни», 2частина, ст.58, 252; «Земля», ст.) на фоні класичної музики (наживо, скрипка).

І не найгірше було те, що багато людей на селі голодувало і хворіло, що жінки і сварилися, і билися частіше, ніж будь-коли, що смерть частіше заглядала сюди, ніж минулими роками. Таке вже траплялося, люди для цього призвичаїлися й розуміли, що часом інакше й бути не може Набагато гірше було зовсім інше: те, що земля лежала неорана, незасіяна й нікому було на ній роботи…

О, доле людська, доле невблаганна!

Що вся наша важка праця? Що життя людини? Мов сніг, безслідно розтане воно, і рідні діти про нього не пам’ятатимуть. Все — лише горе, сльози й муки!

Що таке щастя людське, радощі, надії? Лише дим, порох, оманливі привиди, ніщо…

І що таке ти сама, людино, хоч ти й пишаєшся і зухвало вважаєш себе вищою від усіх земних створінь?

Ти — лише вітер, що невідомо звідки приходить, невідомо навіщо кружляє по землі і невідомо куди зникає...

II. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Літературний диктант (перевірка домашнього завдання; проводить один з учнів на вибір).

Вправа «Виклик».

Розбивка на кластери. Учні в зошитах записують фразу (уособлення головних героїв обох творів), яка обводиться колом. Пропоную дітям висловити ідеї-супутники. Потім — порівняння міркувань, що виникли, доповнення кластерів.

III. Робота над змістом твору.

Учні самостійно працюють з програмою Microsoft Word (рисунки SmartArt).

Діти мають дати відповідь на питання: «Які проблеми піднято в обох творах?»

Обговорення результатів.

Опрацювання визначення роману та повісті як літературного жанру.

Літературне дослідження.

Перед учнями думки дослідників про вивчення роману та повісті як епічних жанрів. Діти зачитують, обговорюють, а найбільш цікаві та вдалі (на їхню думку) занотовують.

«Роман — це універсальний жанр, який здатний відтворити найширше коло життєвих явищ, порушувати кардинальні проблеми духовного, морально-етичного, екзистенційного (фр. — існування, свобода вибору людини), соціального, суспільного планів, створювати цілісні картини життя, сповнені складних перипетій і суперечностей, глибоко й всебічно досліджувати людські характери в їх становленні й розвитку, в найрізноманітніших зв’язках зі світом».Н. І. Бернадська

«Роман має справу лише з неготовою, не визрілою, що перебуває у постійному становленні, дійсністю, з її постійною переоцінкою і переосмислення». М. М. Бахтін

«Роман вийшов за межі звичних рамок, він вторгся у володіння інших літературних жанрів. Як і наука, він став володарем світу. У своїх творах романіст торкається усіх тем, він пише історію, трактує питання психології і фізіології, підіймається до вершин поезії, досліджує найрізноманітніші проблеми — політичні, економічні, релігійні, моральні. Все в природі підвладне йому». Е. Золя

«Роман — найпопулярніша і багата змістом літературна форма, яка відображає в собі сучасне життя з усією різноманітністю питань, що хвилюють його» Н. Стороженко

«Повість,на відміну від роману, не має напруженого та завершеного сюжетного вузла, в ній часто відсутня єдність наскрізної дії. Цей жанр пов'язаний з роздумами, інколи уілком відкритими, прямими, авторськими». В. Кожинов

«Повість характеризується однолінійним сюжетом, більшою кількістю другорядних персонажів, повнішою та глибшою їх характеристикою. Охоплює менше коло проблем, ніж роман, коротший період із життя героя. Має більш статистичний сюжет». Р. Т. Гром’як

«Жанрове своєрідність повісті включає в себе кілька аспектів. По-перше, сюжет оповідання будується навколо особистості головного героя, характер якого розкривається в межах декількох подій. По-друге, побічні сюжетні лінії практично відсутні. Їх наявність характерно, більшою мірою, для роману. По-третє, основна тема і проблема, порушена в повісті, відображає злободенну реальністю. Крім цього, назви повістей пов'язані або з ім'ям основного персонажа, або з ключовим елементом сюжету. Для повісті характерно наявність деталей, які дозволяють, при невеликому об'ємі, найбільш точно висловити авторську думку». Вікіпедія

Робота в групах.

Щоб ефективно організувати бесіду про головних персонажів, учні об’єднуються у дві групи відповідно до творів. Перша група — «Селяни» - представляють героїв польської літератури і заповнює першу таблицю. Друга група — «Земля» - характеризує героїв української літератури і заповнює другу таблицю. Діти працюють з Microsoft Word. Потім виводять одночасно дві таблиці на екран та порівнюють героїв творів, знаходячи спільне та відмінне.

	*Мацей Борина*	*Антек Борина*	*Ганка Борина*	*Ягна Пачесівна*
Зовнішність	Господар поважного віку (58років). Пристрасний, але вдало приховує під удаваним спокоєм і статечністю	Високий, найсильніший у селі, «стрункий, гнучкий, у поясі тонкий, у плечах широкий. Обличчя було в нього довгасте, худе, ніс яструбиний, очі великі, сіро-зелені, високе чоло. Так, він був красень».	«Молода, пристойна жінка з червоною хустиною на голові». Антиномічна пара образу Ягни.	Висока, красуня, чепуруха. Лляне волосся, блакитні очі, пухкі губи. Чуттєва. Обожнює яскраво одягатись.
Риси характеру	Умілий, дбайливий господар, своєю працею створив своє майно. Навіть у найтяжчі моменти життя зберігає свою честь та авторитет у громаді. Вміє визнавати помилки, але не йде на компроміс. Запальний.	Успадкував батьків характер: пристрасний, непоступливий, має гарячу кров. Але любов до землі перемогла кохання. Переживає складну й жорстоку внутрішню боротьбу (вигнання Ягни). Затятий та запальний	Слізлива, працьовита. Яскрава у символічно-моральному плані. Безпорадна перед кривдами долі, але перетворюється на потужний образ жінки-матері. Уособлення ідеалу польської жінки-селянки. Мудра господиня, берегиня батьківської землі.	Вередлива. Чутлива до краси, на відміну від загрубілих від важкої щоденної праці односельців. Дитя природи — не може протистояти природнім імпульсам. Прагне до високих, витончених почуттів (кохання до клірика Яся).
Ставлення до людей	Прямолінійний, зневажає нероб та гультяїв. «Коли просиш добром — дам. А схочеш зі мною судитись — одержиш зламану палку або ще й гірше».	Потаємний, не любить розкривати перед кожним зустрічним душу.	Сердечна. Покірлива, лагідна.	Добра, не скупа, але боїться йти проти материної волі.
Життєві інтереси	Новий тип селянина, вільний від забобонів і станових комплексів. Проте боїться людського поговору.	Сліпо жадає володіти землею. Процес духовного очищення у в’язниці (переоцінка моральних цінностей) міняє життєві орієнтири.	Незламна воля до виживання, генетична любов до землі	Неадекватність виявляється у вільному коханні. «Що їй та земля, багатство?»
Місце у громаді, суспільстві	Найбагатший господар, найбільш авторитетна особа у сільській громаді. Колишній учасник січневого повстання (завуальовані демократичні погляди)	Виникає думка здобути місце батька у громаді (батько невиліковно хворий лежить вдома)	Сильна духом, здатна за себе постояти, важкою працею здобуває повагу односельчан.	Не вписується в життя сільської громади, вона є яскраво іншою — передусім морально.

	*Івоніка Федорчук*	*Михайло Федорчук*	*Сава Федорчук*	*Рахіра*	*Анна*
Зовнішність		«І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Соромливий та замкнений». Мав добрі голубі очі.	Ніжне, майже дитяче обличчя. Вражає погляд «очі миготіли в холодному, мов сталь, блиску».	Чорноока, «погана волошка, циганка, чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або як у голодної собаки». Великі червоні уста.	«Тихі блискучі очі й часом зніжна усміхалися». Середнього зросту, з темним, як шовк, волоссям. Таїла в собі силу, вабила, мов музика, гармонією жіночності.
Риси характеру	Забобонний, безправний — залежний від землі. Зневірений у власній силі, не здатний постояти за свої права. Сильне батьківське почуття. Доки мені бог сил дасть і доки буду жити, буду робити. Бог сам покличе нас уже, аби ми відпочили. «Наша доля - працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця».	Успадкував кращі риси батькового характеру: лагідний, працьовитий, терпеливий, справжній, непідкупний, чесний.	Роздвоєння між інстинктом землероба й інстинктом мисливця. Палкий, пристрасний. Дитиною був такий добрий і щирий. Мав твердий характер, власний погляд на речі. Вразливий і запальний вдачею. Наполегливий, здатний чинити опір. Ледачий та байдужий.	Духовна деградація. «Лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадало їй в очі».	Шляхетна, чутлива душа. Виділяється чемністю, пильною увагою до чистоти вбрання. Вірить у свою любов. Ніжна, чесна. Образ розкриває красу справжніх почуттів.
Ставлення до людей	Людей розрізняв залежно від того, люблять вони землю,чи ні. Жив радощами і болями землі.	«А що має бджола - як каже тато - з того, що мед збирає? А що має земля з того, що родить і нас годує? А що мають тато і мама з того, що мають нас і годують? Що, питаюся? Так уже бог дав, і так мусить бути!»	Нічого не прощає, тому мститься тому, хто чинить йому зло. Не бачить змісту у щоденній праці.	Хлопці гордували нею. Вона ж накидалася кожному, і осягнути її ласку було не важко.	«Світ для всіх. Для багачів і убогих». Чемна, вихована, скромна
Життєві інтереси	Затурканий і бідний змалку був заробітчанином, гнувся перед паном. Увігнав у землю і здоров’я, і молодість. «Наша доля - працювати».	Підозріло й неприязно ставиться до всього, що не є витвором рук селянина. Тому відраза до вогнепальної зброї.	Споживач «нащо повні скрині добра, коли його не можна зужити?», індивідуаліст. Користь праці бачить тільки для себе.	Мрії та прагнення не відрізняються від мрій ровесниць — вийти заміж, мати землю, стати господинею. Будь-що хоче знайти своє місце в житті.	Новий тип на селі. Місто піднесло її запити до життя й до самої себе, надало їй навіть у зовнішності більшої культурності.
Місце у громаді, суспільстві	Найзаможніший господар у селі. Івоніка й Марійка — цінність народної моралі.	Перебування у війську збурило мозок героя, хоче збагнути причину, домогтися правди. Ступив на шлях протесту. Сила людини в його власних руках, у праці.	Син багатого селянина, проте зв'язок з Рахірою перекреслив усі надії та сподівання.	Зростала у злиднях і горі. Байдикує, має нахили до злодійства, відразу до чесної праці. У селі нею погордують, бо вона циганова дочка.	Не поділяє того, що весь світ знаходиться в руках багатіїв, і прагне свого місця в ньому як повноправна людина.

IV. Рефлексійна бесіда за результатами психологічного тесту.

Учитель пропонує учням переглянути і переосмислити своє розуміння власної самоцінності, міркуючи таким чином:

Я — неповторна особистість зі своїм світоглядом, переконаннями, почуттями та смаками.

Я ціную власну гідність, індивідуальність і значимість.

Якщо я поважаю себе, мене поважатимуть інші.

Якщо в моїй душі — гармонія, навчання та робота принесуть мені радість, я зможу себе реалізувати в житті, а значить стану щасливим.

Якщо я щасливий(а), щасливі мої батьки, рідні, зі мною буде цікаво та комфортно друзям.

Якщо зі мною комфортно, то у соціумі я — важливий елемент.

Якщо мій соціальний статус задовільний, я принесу якнайбільше користі для своєї Батьківщини.

V. Підведення підсумків уроку.

Метод «Продовжіть речення».

Учням пропонується закінчити речення, висловивши власну думку.

У життя з цього уроку я візьму…

VI. Домашнє завдання.

Підготувати усне повідомлення про європейських художників епохи та слайд-презентацію.

Знайти інформацію про розкриття теми землі у світовій літературі.

Хід третього уроку

І. Емоційне налаштування на урок

1. Мистецькі паралелі.

На екрані — фото Миколи Пимоненка, картини «Жниця» та «Ярмарок»;

фото Теодора Руссо, картина «Дуби»;

фото Юзефа Брандта, картина «Останній день весілля».

Особливої змістовності поняття національної самобутності набуває в творчості корифея передвижництва Миколи Пимоненка(1862 - 1912). Колоритні герої його картин — мешканці невеличкого села Малютинка, що під Києвом (там художник улаштував собі літню майстерню). Вони виступають певними носіями генетичної пам’яті народу, в якій спресувалися минуле і сучасність, особливості національного характеру і звичаї життєвого укладу. «Правдиві і милі, як сама Україна» (за висловом І.Рєпіна) побутові полотна М.Пимоненка набувають ліричного забарвлення, уміщуючи в собі поетику народного світобачення. Притаманне багатьом з них відчуття святковості стає своєрідною формою виявлення заповітних мрій людини про прекрасне, радісне життя.

В ранній картині «Жниця» образ стрункої кароокої селянки на тлі золотавого пшеничного поля та високого блакитного неба сприймається своєрідним символом краси й щедрості української землі. Полотна пізнішого періоду («Ідилія») позначено досягненнями автора в галузі розробки пленерних завдань, що призводить до динамізації природного середовища. В них яскраве літнє сонце пронизує зелень листя, бузково-рожеві прозорі тіні лягають на землю, оповиту світлом, повітрям.

Для жанриста М.Пимоненка пейзаж виступав важливою домінантою його сюжетних композицій. Він не тільки окреслював життєвий простір людини, а й являвся засобом збагачення ліричної виразності образів, допомагав художникові активізувати суто малярське начало його картин, в яких відбилися прикмети тих характерних пластичних і кольорових змін, притаманних живопису межі століть.

Теодор Руссо (1812-1867)

«Дуби»

Життєпис

Майбутній художник мав просте, нешляхетне походження. був сином кравця. Був слабкою. хворобливою дитиною. Батьки відвезли хлопця в село, де той мешкав до дев'яти років. В цьому віці його забрали знову до Парижу. Перші художні навички отримав від дяді, художника — аматора. Художником (тільки мало відомим) стане і його брат — Філіп Руссо.

Навчання та початок творчого шляху

Батько бажав для сина кар'єри в бізнесі, але той наполягав на художньому навчанні. І батько підкорився, у віці 15 років юнак став учнем художника-пейзажиста Жана Шарля Ремона. Отримавши дозвіл на копіювання картин в музеї Лувр, Теодор Руссо зупинився на картинах голландців 17 століття, переважно пейзажистах. Це і обумовило подальші пошуки митця, його смаки, його жанр.

У 1831 році Т. Руссо подав заявку на участь в Паризькому салоні. І перша виставка відбулася з його картиною. Але консервативне, академічно налаштоване журі не брало його картин подальші чотири роки. Хворобливий і ображений художник відсахнувся від Паризьких салонів і не давав туди своїх картин до реформ 1848 року. Лише суттєві зміни в журі та більш лояльні правила прийняття картин в салон після заворушень 1848 року повернули його твори на виставки.

В пошуках мотивів для картин Теодор мандрував французькими провінціями і був в Ліоні, Руані, приїздив до Нормандії. У 1827 році він вперше приїхав в село Барбізон. Близьке до Парижу, далеке від прибраних та геометричних садів Версаля, село привабило дешевизною помешкань та їжі, неприбраною природою. У 1848 р. Теодор оселився в Барбізоні. Пізніше його сусідом стане багатодітний Жан-Франсуа Мілле, потім приєднаються Діаз де ла Пенья, Жюль Дюпре, Шарль-Франсуа Добіньї, Николя-Луи Каба. Так склалась творча група митців — переважно пейзажистів, котрих пізніше назвали — Барбізонською школою.

Хворобливий художник не відрізнявся привітністю. Стосунки з меценатами та урядом були майже погані. Обережний Діаз де ла Пенья вже мав Орден почесного легіону, хоча починав пізніше за Теодора, Діаз, та не Руссо. У 1861 р. Теодор спробував зробити аукціонний продаж своїх картин, але той був невдалим. Французьку публіку Теодор Руссо не підкорив, і розчарований, навіть зажадав емігрувати з Франції — в Амстердам, в Лондон, нехай навіть у США… Але передумав і — не емігрував. Приятель з близького оточення Руссо покінчив життя самогубством. Його дружина теж довго хворіла і стала божевільною.

Після подорожі на Монблан художник захворів на запалення легенів. Пізніше приєдналося безсоння і він заслаб. У серпні 1967 р. переніс перший інсульт. Вони повторилися восени.

22 грудня 1867 р. в Барбізоні він помер.

Юзеф Брандт (1841-1915)

«Останній день весілля»

Польський художник Юзеф Брандт — поет українських степів і козаччини.

Народився він 11 лютого 1841 року в Щебрешині. Це містечко, що знаходиться у Замойському повіті Люблінського воєводства і що колись належало до Галицько-Волинської держави, ще в акті Казіміра III 1352 року назване «руським містом», але від 1366 року стало польським. Помер художник12 червня 1915 року в Радомі (Польща). Юзеф навчався у Варшаві, Парижі, а від 1862 року студіював у Мюнхені у Ф. Адама та К. Пілотьє(?). Працював переважно у Мюнхені. Від 1875 року очолював приватну малярську школу, був засновником так званої Мюнхенської школи польського малярства. Творив переважно батальні образи на тлі козацько-татарських битв і війни зі шведами XVII сторіччя. До 1880 року дотримувався брунатної колористики.

Юзеф Брандт справив великий вплив на польське малярство та літературу, зокрема на творчість Генріка Сенкевича. І це не дивно, коли згадати, що батько письменникабув родом із татар-липків, які поселилися на території Великого князівства Литовського під час правління Вітовта. Тільки у XVIII столітті вони перейшли з ісламу в християнство, а мати була з білоруської шляхетської родини.

Сенкевич так охарактеризував Брандта: «Не має собі рівного у відтворенні степів, коней, здичавілих душ степових і кривавих сцен, котрі розігрувалися на тих бойовиськах. Такі образи промовляють, бо при їх спогляданні пригадуються старі традиції, старі пісні і легенди рицарські, словом усе те, що було, минуло, а живе тільки у спогадах, закляте у чари поезії! Брант є попросту поетом степів, таким, якими були Гощинський, Залеський або ж навіть Словацький у «Беньовському». Часи завмерлі воскресають під його пензлем, а коли дивишся на один епізод мимоволі відтворюються у душі цілий світ рицарсько-козачий».

Брандт - автор багатьох творів на українську тематику. Його картини часто репродукувались в українських періодичних виданнях 2-ї половини 19 - початку 20 сторіч.

Його картини зберігаються у багатьох музеях і приватних колекціях світу. Лише одна з них - «Козак коня напував» зберігається у картинній галереї у Львові.

Учні зачитують інформацію, знайомляться з європейським мистецтвом. Й проводять паралелі з творчістю Ольги Кобилянської.

Писала тільки в стані душевного збудження, переживання, якщо зовнішній світ посилав їй якийсь емоційний імпульс: «Я писала, коли любила, писала, коли терпіла, писала, коли не находила вдоволення знадвору бажань своїх особистих, коли бачила кривду, заподіяну так людям, як звірятам, цвітам і птахам...», тобто писала, коли переймалася чимось. Це обумовило й стильову особливість прози письменниці — емоційність, пристрасність, схвильованість слова. Джерелом творчого натхнення була для письменниці природа, впливала на неї «найсильніше зі всього». «Це було одиноке, що вдоволяло мене. Це було щось, що... заповняло душу, викликувало в ній спів, відгомін і ущасливлювало...» За відсутності краси в житті краса природи створювала той особливий світ, де О. Кобилянська почувалася затишно. У багатьох її творах природа є основним предметом зображення, головним образом і нагадує живу істоту з надзвичайно складними і тонкими почуваннями («Природа», «Битва», «Там звізди пробивались», «Рожі»). Ця закоханість у природу дала змогу письменниці не тільки краще пізнати її таємничу мову, а й себе саму, бо допомогла зосередитися, вислухати свій внутрішній голос, вести діалог зі своїм «я». Можливо, саме тому улюбленим образом письменниці є жіночий образ. Психологізація образу в творчості О. Кобилянської — від самозаглиблення, спостереження над зміною передусім свого настрою і почуття.

На екрані — фото Ольги Кобилянської.

ІІ. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Вправа на асоціативне мислення «Екран внутрішнього бачення».

М. Гоголь писав про метафору: «У кожному слові неймовірна глибина й простір, кожне слово неосяжне, як поет».

Учням пропоную усно змалювати асоціації до слова любов, милосердя, толерантність.

Обговорення.

Вправа «Якого кольору радість?»

За допомогою усного малювання визначити колористичну гаму епізоду з твору Реймонта та Кобилянської.

- Де Сава? Де Сава?

Мов чорні сполохані птахи, снувалися оці запити сюди й назад, під час коли умерлого внесено в хату, перебрано й уложено на постіль.

Сави не було, але він прийшов скорим, летючим кроком. Ледве що зачув страшну звістку, як уже й перетиснувся крізь товпу перед хатою і опинився коло мертвого брата. Кинувшися на нього ридав і розливався так страшенно, що чутливі жінки приступали одна по одній до нього і вспокоювали його, а наостанку відтягли-таки щирими лагідними словами від умерлого.

Лише батько мовчав. Ст. 218 (О. Кобилянська, твори у двох томах, т.2).

Борина раптом став на коліна і почав набирати землю в пелену сорочки, наче з мішка зерно для посіву. Набрав стільки, що ледве підвівся, і, перехрестившись, розмахнувся й почав сіяти.

Зігнувшись під тягарем, він ходив поволі, нога за ногою, і і благословляючи округлим рухом руки сіяв землю на поле. Лапа бігав за ним, коли якийсь птах, випурхнувши з-під ніг Мацея, летів геть, пес гнався за ним з хвилину, потім знову повертався до господаря.

А Борина, дивлячись перед себе в зачарований світ весняної ночі, ходив полем безшелесно, мов привид, який благословляє кожну грудку землі, кожну стеблину, і сіяв, сіяв без утоми. Ст.235

(В. Реймонт, «Селяни»т.2)

Аналіз відповідей учнів.

ІІІ. Робота над змістом твору.

Аналіз проблемних питань.

Чому автор, залишивши живим Саву, дає йому повноцінне матеріальне життя?

Чому не карає в’язницею?

Поясніть назви романів.

Чому виникла схожа проблема в абсолютно різних з точки зору економічного розвитку країнах?

Чи актуальні твори сьогодні?

Закінчіть речення «Доля села…»

Любов’ю прощати винних гріхи — провести паралель з обома творами.

Конспектування.

Тема землі й людини в українській і світовій літературі (І. С. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я»; М. Коцюбинський «Fata morgana»; Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»; І. Карпенко-Карий «Хазяїн», «Сто тисяч»; Е. Золя «Земля»; А. Чехов «Мужики»; Г. Успенський «Влада землі»; О. Бальзак «Селяни»; В. Реймонт «Селяни».)

Висвітлення зв’язку письменників з фольклором.

Народні перекази допомагали письменниці правдиво і водночас поетично змальовувати життя, побут, звичаї селян, розкрити внутрішній світ героїв, їхні переживання і прагнення у повісті «Земля», яку Іван Франко охарактеризував як «документ способу мислення нашого народу в час теперішнього лихоліття». Письменниця черпала теми для своїх творів з життя народу

Кінець уроку — хвилина позитиву (учні розглядають фото письменників).