День звільнення Харкова (твір-розповідь) - учнівський твір

Шкільні твори на нелітературні теми
8 клас

День звільнення Харкова (твір-розповідь) - учнівський твір

Я йду алеєю з трьома червоними гвоздиками в руках. Повз мене проходять люди, молоді і старі, веселі і смутні, й усі вони несуть квіти. Алея довга, з боків її вишикувалися високі дерева. Мені здається, що я потрапила у великий коридор із блакитною стелею — небом. І все це якесь урочисте: і небо, і сонце, і дерева. І люди. Що сталося? Я обертаюся — позаду йдуть мої батьки, вони жваво про щось розмовляють. Тато і мама поруч, виходить, усе добре. Але якесь незвичайне почуття не залишає мене. Чому мама дозволила мені сьогодні одягти моє улюблене плаття, біле в червону квіточку? Чому тато купив ці гвоздики і віддав їх мені? Що з ними робити? І куди ми йдемо? От і кінець алеї... Переді мною пам'ятник — висока, дуже висока жінка, біля її ніг гори квітів. Навколо багато людей, грає оркестр. І щось стукає ритмічно і голосно. Мені стає страшно, я кидаюся до батька. Він підхоплює мене на руки і заспокоює: „Не бійся, донечко! Сьогодні свято, тому тут так багато людей. Багато років тому в цей день наша армія вигнала фашистів з Харкова. І в місті ніколи більше не було війни!” Війна... Здається, там убивали людей, там поранили мого дідуся... І дідусь зі своїми друзями прогнав фашистів з нашого міста... У дідуся часто болить нога... Напевно, тоді усьому Харкову було погано... „Тату, а місто було хворе, коли ним фашисти ходили?” — запитую я. „Так, — відповідає тато, — Харкову було дуже боляче. Фашисти багато будинків зруйнували, багато людей убили. А ті, хто вижив, потім довго „лікували” наше місто. І дідусь твій „лікував”. Він відновлював зруйновані будинки. І той університет, де ми з мамою навчалися, теж заново будував”. Тук-тук, тук-тук... „А що це стукає?” — цікавлюся я. „Серце цієї жінки”, — каже батько. „Але ж вона нежива”, — заперечую я. „Нежива. її звуть Батьківщина-Матір. А серце в неї живе, це — сьогодення. Вона завжди пам'ятає про тих її дочок і синів, що загинули. Вони врятували і її, і нас з тобою. Вона сумує, живе в скорботі”. Я не знала, що таке „скорбота”. Але я зсковзую з батькових рук і біжу до цієї сумної і, як мені здається, доброї жінки. Я залишаю гвоздики біля її ніг і повертаюся до батьків. Тук-тук, тук-тук, тук-тук...

Це був перший День звільнення Харкова, що я запам'ятала. Мені було тоді чотири роки. Потім ще багато разів двадцять третього серпня відзначали це свято. Але той день, проведений на меморіалі, я бачу чітко і ясно, немов ще вчора побувала там.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали доступні за ліцензією Creative Commons — «Attribution-NonCommercial»

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.