Всі публікації щодо:
Симоненко Василь

„Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю…“ (за поезією Василя Симоненка)

Кохання… Скільки таїни, щирості в цьому слові! Безліч митців надавали цій темі неабиякого значення, бо кохання – це життя.

Василя Симоненка ми знаємо в першу чергу як співця Батьківщини, виразника мрій простої людини, але є ще другий Симоненко – лірик. І це природно в його віці, бо він і помер молодим, не доживши до свого 29-річчя.

Яскравим світлом зірки блискотить його інтимна лірика, всі почуття йдуть від щирого серця поета-юнака.

Чого варта збірка новел „Вино з троянд“! В однойменній новелі автор розповів про високі людські почуття красуні Ольги та горбаня Андрія, а незакінченість дає змогу домислити фінал і зробити висновок.

Незвичайний сюжет і новели „Весілля Опанаса Крокви“. Зневага до фашистів-катів, здатність до самопожертви й вірність на все життя в коханні уже не молодих Опанаса та Орисі. Змолоду не вдалось їм поєднати свої долі, і баба Орися йде на самопожертву: хоче, щоб і її стратили фашисти разом з Опанасом. Так на смертному одрі поєдналися ці люди, адже вік не підвладний коханню.

Прекрасні зразки інтимної лірики подає поет у своїх віршах, обдаровуючи свою кохану ніжними, красивими словами. І тривога в грудях юнака від кохання „тиза й мовчазна, як динаміт“. Кохання не завжди буває розділеним, але юнак щасливий уже тим, що щиро покохав:

…Бо й признаюсь щиро: не тебе я жду,

Жду свого кохання в білому саду.

Прикладами яскравої любовної лірики В. Симоненка є такі вірші: „Вона прийшла“, „Буду тебе ждати там, де вишня біла…“, „Повертався пізно з косовиці“, „В грудях набубнявіла тривога…“ та багато інших.

У триптиху „Суперники“ ліричний герой знайомить читачів із дівчиною-красунею, якій навіть вітер і сонце освідчуються в коханні:

…Хочеш – хмари для тебе розвію?

Хочеш – землю в дощах утоплю?..

Вітрові вторить сонце:

Ми по вуха в тебе влюбились,

Усміхнися ж хоч раз до нас…

Однак юнак доводить, його кохання сильніше, постійніше:

…Я для неї хмар не розвію
І дощами землі не заллю.
І хвалитись, як ви, не вмію,
Але я її дужче люблю.

Те, що кидали ви, як намисто,
Міліонам красунь до ніг,
Я в душі недоторкано чистим
Для одної для неї зберіг.

У Симоненка закоханий – людина мужня, з почуттям особистої гідності, він здатен утамувати свій біль:

Я не помру від розпачу і муки,
Лиш в одинокі ночі навесні
Все будуть сниться милі, теплі руки
І оченята сині і ясні…

Можна лише позаздрити тій дівчині, а також пошкодувати, що вона не помітила такого великого щирого почуття!

…Ти явилась мені – і здається, що світ

Помолодшав навколо на тисячу літ…



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.