Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Загребельний Павло
Образ Сивоока в роман і П. Загребельного „Диво“
Із творів Павла Загребельного переважно дізнаємося про те, що було в минулому. У романі „Диво“ письменник зв’язує три періоди – Київську Русь, Другу світову війну й сучасність.
Сивоок – творець Софії Київської, людина, яка близька до народу. Хто тільки не хотів зробити його своїм рабом – від ненажерливого медовара Ситника до візантійського художника Агапіта – але він нікому не підкорився, не втративши людської гідности й чести. Жити незнищенними первісними барвами природи й безкорисною відвагою – це і є та сутність, що становить вдачу Сивоока. Понад тридцять років він ішов гірким шляхом пізнання істини й майстерности, які для нього нерозривні.
Ця людина ніколи й нікому не корилася, у поєднанні х талантом непокірність набула в ній величі й певности. Він усім гордо заявляв, що художник – не раб, і служив не церкві, не князю, а людям, котрі своєю працею прикрашають землю.
Довгі мандри й поневіряння у візантійському полоні закінчилися для Сивоока усвідомленням непримиренности між бідними й багатими, і він стійко протестував проти несправедливости. Саме тому до нього на бцдівництво собору йшли бідні, босі люди, яких він учив і з якими працював. Гідність і незалежність Сивоока, його мужність і людинолюбство приваблювали не лише покривджених душею, а й тих, хто був рівним йому в прагненні до воліє, - грузина Гюргія, дочку Ярослава Мудрого. Коли доля поставила йому вибір – собор чи кохана – він став на захист жінки, яку преслідували з наказу князя й загинув під мечем ворогів. Так підказали йому любов і честь, інакше він не міг би бути гідний того дива, що створив своїми руками. Подвиг в ім’я мистецтва – це, кажучи словами Сивоока, ті вчинки, які залишають слід на землі, без яких неможливий був би поступ людства.
Беручись за спорудження собору в Києві, чоловік задумував щось велике й незвичайне, цю церкву як символ краси Вітчизни, а не пристанище Бога він вимріював усе життя. В Оранті він передає таке зітхання матері й сполохані очі Ісси, її болісно-нерозмірену постать, що летить у загибель. Сивоок своїм творіння хотів прикрасити землю, хотів, щоб вона стала писанкою на весь білий світ і сам став митцем для народу, митцем рідної Вітчизни…
