Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Костенко Ліна
За творами Ліни Костенко
Історія залишила не дуже багато імен в українській літературі: Леся Українка, Ольга Кобилянська… Також у цей ряд стала й Ліна Костенко зі своєю незвичайною, іноді незбагненною, грізною, і при всьому прекрасною поезією та прозою.
Зупинімося на її поезії, в якій Ліна Костенко охоплює весь діапазон людського буття. У неї дуже багато віршів на історичні теми, причому в історії письменниця вибирає найтрагічніші сторінки: спалення Жанни д’Арк, осліплення князя Василька, помста княгині Ольги древлянам. Поетесу мучать проблеми морального вибору кожної людини, і вона розглядає ці теми на прикладі історичних подій і постатей. Риторичні запитання авторки примушують кожного з нас думати, бути співучасником пошуку відповідей на морально-етичні „ікси історії“. І в кожного своя відповідь, яка залежить лише від особистого досвіду, совісті, душевної щедрости. „Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?“, - з гіркотою запитує Ліна Костенко в поезії „Затінок, сутінок, день золотий“. Ця поезія не тільки про запустіння покинутих сіл, а й про запустіння душ наших і смуток нащадків над погаслим отчим вогнищем. Кожне слово поетеси – оцінка явища чи події, пропущена крізь призму неповторного художнього світосприймання. Однак, як бачимо, вона дає кожному читачеві можливість шукати свій шлях до істини. Батьківщина для Ліни Василівни – передовсім країна найдорожчих у світі звуків і запахів, барв; це образ, картина, з яким – глибока думка:
Іду в полях. Нікого і ніде.
Півнеба захід - золото червоне.
Я йду, і одуд стежокю іде,
моїх полів маленький чичероне…
…Я чую смутку пальці крижані.
Розрісся цвинтар. Груша постаріла.
Мабуть, людину десь на чужині
отак би жодна пташка не зустріла…
Багато в Ліни Костенко творів, де художньо осягаються одвічні філософські й морально-етичні проблеми часу. А своєю поезією „Нехай підождуть невідкладні справи“ вона застерігає від марнотратства й пропонує вирватися зі щоденної круговерті сучасного життя, зупинитися хоч на мить і замислитися над своїм життям. При цьому у своїй творчості письменниця не диктує, а вчить:
Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм... ми минаєм... так-то...
А час - це тільки відбивання такту.
Тік-так, тік-так... і в цьому вся трагічність.
Час - не хвилини, час - віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання -
це тільки віхи цього проминання…
Не можна не згадати й про поезії „Вже почалось, мабуть, майбутнє…“, „Шукайте цензора в собі“, „Притча про небесне тіло“… Не лишилися поза увагою авторки й проблеми взаємин природи й людини, урбанізації (це поезії „Прощай, морська корово…“, „Ластівки тікають із Європи“, „Ще нава є, а річки вже немає“ тощо). Це не просто змалювання митцем улюблених краєвидів, тому що й пейзажна лірика Ліни Костенко має загальнолюдську цінність.
Здається, І. Драч стверджував, що людина стала Богом на землі лише завдяки коханню. Читаючи інтимну лірику Ліни Костенко, приходиш до висновку: якщо в ліричного героя складеться ситуація, „коли покине друг і зрадить любка“, то він обере зненависть, а не скорботу. Інтимна лірика Ліни Костенко – це поезія високої моральної безкомпромісности, нелегкого пошуку ідеалу, боротьби з перешкодами, які висувають час, доля, люди. І в пам’яті виринають рядки з історичного роману „Маруся Чурай“: „Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?“ Це, мабуть, не просто риторичне запитання, а утвердження високих моральних і громадських законів справжнього кохання.
Поезія Ліни Костенко – дійовий засіб утвердження причетності мистецтва до життя, відповідальности поета за весь світ. Наша поетеса хоче бачити всіх людей високими й прекрасними, але, на жаль, вони не завжди такими бувають. Проте хочеться вірити, що після зайомства з поезією Ліни Костенко їх стане більше, бо поетеса впевнена, що її
….суцвіття, биті холодами,
Добру зав’язь все-таки дали…
