Творчі роботи наших відвідувачів

Автор: Олена Акульшина
Твір на тему

Уславлення мужності й сили людського духу в поезії Лесі Українки

Леся Українка – чи не єдина українська поетеса, ім’я якої широко відоме не тільки на рідній землі, а й в усьому світі. Недарма І. Франко писав про неї: «Україна… нині не має поета, що міг би силою і різносторонністю свого таланту зрівнятись з Лесею Українкою».

Я вважаю, що ці слова справедливі й у наш час, бо в усіх творах цієї тяжкохворої жінки на першому плані завжди постає мужність та оптимізм, віра в себе та свою країну.

Важко не погодитися , що найчіткіше своє життєве кредо, прагнення й бачення свого місця серед сучасників і в майбутньому авторка висловила у вірші «Contra spem spero!» («Без надії сподіваюся!»), який став ї девізом, і тому, як на мене, на ньому варто зупинитися докладніше.

Лірична героїня, в якій легко впізнати саму письменницю, незважаючи на тяжки шлях «на гору круту крем’яную», прагне не лише донести до людей своє яскраве й повноцінне бачення навколишнього світу, а й пробудити в їхніх серцях упевненість у власних силах. Вона звертається до людського сумління, хоче розбудити почуття гідності й гордості, допомогти кожному знайти можливість жити повноцінно, а не існувати «у жалю, в голосінні». І тоді «квіти зійдуть». Відроджений народ знайде щастя, а доля поета, на переконання не тільки Лесі, а й усіх патріотів, ніколи не складається окремо від долі рідної землі.

Проте поетеса розуміє, що якоюсь мірою повторює шлях героя давньогрецької міфології Сізіфа, який увесь час штовхає на гору камінь, а той, однак, падає вниз. У такій ситуації можна тільки дивуватись і захоплюватися силою духу, яка не дає людині бути безпорадною в бурхливому морі життєвих труднощів…

Серед інших творів Лесі Українки хотіла б звернути увагу на поезії «Хто вам сказав, що я слабка…» та «Слово, чому ти не твердая криця…», які співзвучні з девізом «Без надії сподіваюся!» та далі розкривають почуття й прагення героїні, її безмежну впевненість у власних силах і результатах спільної праці своїх сучасників і майбутніх поколінь:

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою…

Зброя моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти ворим рукам…

Сподівання поетеси справдилися: наша Україна стала вільною державою та ще раз довела, що ніякими репресіями й переслідуваннями не знищити в її громадян любов до волі. Не останню роль у цьому становленні відіграла поезія Лесі Українки та її власна мужність і сила духу, тож кожен із нас має сказати самому собі та всьому світові: «Буду жити! Геть думи сумні!»