Всі публікації щодо:
Костенко Ліна

За романом Ліни Костенко „Маруся Чурай”

Роман Ліни Костенко „Маруся Чурай” є видатним явищем в українській художньо-історичній романістиці. У ньому зображено не тільки особисте життя героїні, а й соціально-політичні перипетії суспільного життя Україн. XVI. ст., а в основу твору було покладено відому пісню „Ой не ходи, Грицю…”, авторство якої приписується легендарній Марії Чурай.

Твір Ліни Костенко новаторський як трактуванням постаті народної поетеси, так і художніми засобами. У ньому втілено болі й страждання всього суспільства, неабияке місце займає образ України, з яким органічно з’єднано образ самої героїні. Адже пісні вона складає на благо Батьківщини в найтяжчі часи. Дівчина сама з хорошого козацького роду; її батька було закатовано, бо він не зрадив Батьківщину, адже це означає зрадити свою душу.

Марія вірно й палко кохає сміливого, гарного юнака Григорія Бобренка, який її зраджує, бо погнався за багатством, і сватається до заможної Галини Вишняківни. Марусю ж саме кохання, приналежність до славного чураївського роду підносять над привабою життєвої влаштованості, над людським поговором, роблять її поетом:

…Наш батько з тих, що умирали перші,

А Гриць Бобренко – з тих, хто хочуть жить…

Дівчину засуджують до страти за отруєння Гриця. У сповіді самій собі вона зізнається, що отруту приготувала собі, а хлопець випив її випадково, коли прийшов просити пробачення. Маруся не виправдовує себе, вона тепер не хоче жити, бо життя втратило всякий сенс… Проте її лишають живою, бо закоханий у неї Іван Іскра, мужній воїн, просив про це Богдана Хмельницького. Гетьман обурений присудом:

…Таку співачку покарать на горло –

Та це ж не що, а пісню задушить!..

На суді Іван вигукує:

…Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа…

Усе місто зійшлося на майдан: хто з цікавости, хто з осудом, але більшість – захистити дівчину, не дати її стратити. Лесь Черкес був вражений жорстокістю вироку:

…Та що ж це, люди? Дівчину на муки?..

Навіть у судді Пушкаря, який повинен бути справедливим і покарати вбивцю, проявляється симпатія до моральної краси Марусі та осуд Грицька:

…Грицько зцурався дівчини такої!

Доп’яв біди, землі йому перолі.

Такої кривди парубок накоїв,

Що не могло це скінчитись добром…

Маруся не звинувачує Гриця за дворушництво, а карає себе, що сама не розпізнала нерівности по духу, а „нерівня душ – це гірше, ніж майна”. Дівчина однолюбка; вона знає, що Іван Іскра її вірно кохає, був би їй хорошим другом і чоловіком. Однак вона не хоче бути тягарем йому, бо вона вже смертельно хвора на сухоти після пережитого, після довгих мандрів, після смерти матері.

В образі Марусі втілено найкращі риси українського народу: духовна краса, вірність у коханні, любов до Батьківщини, любов до прекрасного, незвичайний талант. Народ живе, бореться, перемагає, бо в нього є велике духовне багатство – моральна краса, чудова пісня. Народ безсмертний, має таку історію, бо він творець матеріальних і духовних цінностей.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.