Твір на тему - Камінний хрест як символ трагізму українського селянина в однойменній новелі В. Стефаника

Василь Семенович Стефаник – один із славетних майстрів української літератури, письменник залишив величезну спадщину – близько сімдесяти новел. Трагедія особистого життя, суспільний гніт розривали вразливе серце співця сумної долі.

У його новелах не зустрінеш народних героїв-богатирів, не зачаруєшся красою юної феї, бо його твори – це картини трагедій селянського життя, безнадійної самоти, туги за рідною землею. Спадщина письменника – це книги новел „Синя книжечка” (1899 р.), „Камінний хрест” (1900 р.). „Дорога” (1901 р.), „Моє слово” (1905 р.), „Земля” (1928 р.) та низка невиданих творів.

Прощання з рідним краєм, землею, пошуки порятунку від голодної смерті за океаном показані в новелі „Камінний хрест”. Цілі галицькі села були змушені емігрувати за океан.

Селянин Іван Дідух тяжко працював усе життя на шматку землі, на горбі. Авор показує страшну, безпросвітну працю селянина, який запрягався поруч із конем та орав, возив гніт. Від такої тяжкої праці Іван був зігнутий у поясі до землі, за що його й прозвали Переламаним. Родина Івана покидає рідне село, надіючись знайти кращу долю в Канаді. Та марні їхні надії… Емігранти там потрапили в нове рабство, гинули від непосильної праці.

Із болем у душі покидає Іван Дідух свою потом политу землю, а щоб залишити пам’ять про себе, він зносить на горб важкий кам’яний хрест, вибивши на ньому своє та жінчине імена. Іван Дідух, описаний у творі, дійсно жив у Канаді, писав В. Стефанику, що все там йому чуже, немиле, але змушений страждати заради дітей.

Головну увагу в новелі приділено аналізу психологічного стану героя в критичний момент його життя, реалістично зображено думи й почуття сільської бідноти, муки голоду, злидні.

Про що б не писав Стефаник, на першому в нього – селянська доля. Трагізм його новел – в усвідомленні того, що смерть легша за життя, про що свідчать життєві історії його персонажів.

Поетом мужицької розпуки, співцем сільської бідноти, борцем проти соціального й національного гніту неспроста називали Василя Стефаника. Значення його неповторного таланту, зміст особистого життя можна охарактеризувати словами: він великий син великого народу.