Всі публікації щодо:
Зарубіжна література

Якби Ленського не було вбито на дуелі

У романі поета Олександра Пушкіна „Євген Онегін” є дві найсильніші сцени, які приголомшують читача – це остання зустріч Тетяни й Онегіна та загибель Володимира Ленського на дуелі. На наших очах відбуваються дві трагедії, з якими важко змиритися. Утім, нам зі смертю завжди важко змиритися, прийняти її, особливо якщо гине молода людина:

…В сім серці билося натхнення,

Ворожнеча, надія й любов,

Грало життя, кипіла кров…

І гине не на полі битви, коли тяжко униктути смерти, коли в людини немає вибору, а зовсім безглуздо:

…У цвіті радісних надій…

Зав’яв!..

Що міг би зробити для світу молодий Володимир Ленський, якби його не було вбито на дуелі? Пушкін, прощаючись із другом, теж думав про його можливу долю. „Красень, в повнім цвіті літ, прихильник Канта і поет”, міг би з часом стати філософом, ученим, справжнім, серйозним поетом.

Адже сам Пушкін теж колись писав романтичні вірші, був легковажним і запальним. Роки й досвід зробили б палкого юнака мудріше, серйозніше… Він знайшов би свій шлях у житті, зустрів би багато добрих, цікавих людей, своє справжнє кохання, пізнав би істинне, а не книжне життя.

А може бути й те: поета

Звичайний ждав уділ…

Далі Пушкін малює для Ленського картину можливого буденного життя, в котрому герой жив би в селі серед природи й худоби, „пив, їв, сумував, гладшав”, поки помер би, оточений дітьми й лікарями. Могло б бути й так. Його страдницька тінь… віднесла з собою твяту таємницю…

Проте, як би там не було, якщо б не дуель – у Ленського попереду лежало б ціле життя. Хоч би як вона склалася, це краще за безглузду смерть у вісімнадцять років.

Поета пам’ять пронеслась,

Як дим по небу голубому…

Про нього два серця, може буть,

Іще сумують…

Це Тетяна та Онегін. Їх теж щастя омине, але навряд чи вони б хотіли помінятися долею з Ленським.