Всі публікації щодо:
Розвиток мовлення

Кохання в нашому житті

Дивна ця історія, але чи є історії кохання бувають не дивними? Кожна історія є дивною, бо кохання – загадка, яка необхідна для життя. Кохання те, що не може зрозуміти людський розум, навіть коли ми заперечуємо і намагаємося знищити його в собі, воно перемагає нас. Ми стверджуємо, що перемогли кохання, але достатньо маленької іскри для того, щоб кохання знову ожило.

Сьогодні у цей весняний прохолодний день я дізналася, що мій, мій Ванька закохався у Нінку з третього під’їзду … Це й була та маленька іскра, що розпалила „вогнище” в моєму серці. Його очі світилися від радості, він розповідав, радів мов маленька дитина цукерці. Одним словом був на сьомому небі від кохання, а я мовчала, мовчала і слухала, відчувала як мене переповнюють почуття заздрості , гніву … Я кохаю тебе – кричала душа. Ти найкращий для мене, мій друже, мій „френчик”, „френдик” дитинства.

Пам’ятаю, як ми після теплого літнього дощика пускали паперових корабликів, малювали квіти на асфальті , як твоя мама готувала нам смачні тістечка з вишневим джемом , як твоя бабуся називала нас замазурками… Летіли роки… паперові кораблики зникали за обрієм життя, ляльки мінялися на косметику, пластмасові машинки на автомобіль , дитяча наївність на гордість, казки на реальність…

Ще вчора ти був Ванькою, Івасиком , таким теплим і близьким, а сьогодні таким далеким і недосяжним. Янка + Ванька = друзі, а тепер Янка+Ванька… Чому дорівнюють? Тепер є Ванька і Ніна…

Ваня став все рідше і рідше заходити в гості, цікавитися моїми справами, ділитися своїми „секретами”. Кажуть, якщо по-справжньому кохаєш, то все зробиш для коханої людини… Я й зробила, пожертвувала своїм коханням. Мої мрії розбилися вщент. Я все частіше почала уникати зустріч з Ванею, з його батьками, не відповідала на дзвінки,видалила номер з мобільного телефону, але, на жаль, не змогла знайти функції „видалити з мого серця”.

Не сталося як гадалося, бо кохання має свої закони розвитку, свій вік, як і життя. У нього є своя розкішна весна , своє спекотне літо, нарешті, осінь, яка для одних буває теплою, для інших –холодною. Для мене ця осінь стала несподіванкою… Дзвінок у двері… Це був він – Ванька… З його уст зронилися уривчасті слова: вибаччч… за все… я зрозумів, що насправді кохаю тебе… вибач…

З моїх очей скотилися теплі сльози, сльози радості, сльози мрій … Це була найщасливіша осінь в моєму житті. З того часу майже нічого не змінилося. Попелюшка і принц знову разом.