Творчі роботи наших відвідувачів


Автор: Лахвич Світлана

Образ емансипованої жінки у творах О.Кобилянської ("Людина" і "Царівна") та Лесі Українки ("Лісова пісня").

Соломія Павличко окреслює явище появи емансипованої жінки в українській літературі ХХ століття таким чином: “Літературний образ жінки ХIХ століття - “покритки”, “бурлачки”, “повії”, що були квінтесенцією горя, нещастя й немочі, відступив перед “царівною” і “одержимою духом”. В українській літературі вперше прозвучав інтелігентний жіночий голос, а разом з ним і феміністична ідея”.

Тут не виникає жодних заперечень, адже феміністична ідея, котра прийшла із заходу в Україну із деяким запізненням, кардинально змінила погляд на жінку, а відтак і художнє втілення жіночого образу вцілому. Ідея емансипації жінки стала ковтком свіжого повітря для жінок, що вже довгий час чекали її, і удавкою для жінок так званого «старого устрою», котрі не хотіли й чути про подібні «нісенітниці». До речі, образ жінки, котра, можна сказати, боялася, як вогню, ідеї рівноправності між жінкою і чоловіком, ми зустрічаємо у повісті «Людина» Ольги Кобилянської, а саме це образ пані Ляуфлер (Олениної матері). Ця ідея видається їй катастрофою, безпросвітним горем, словом, скринькою Пандори. Також ми бачимо тогочасне жіноцтво, котре ще й намагається придушити Оленин потяг до книг феміністично спрямованих. Чоловікам, окрім Олениного коханого, дикі й чужі подібні задуми.

У творах Ольги Кобилянської ідея емансипації звучить чітко й прозоро, без штучності й маски. Авторка заявляє про рівність між чоловіком і жінкою прямо. Вона підносить своїх героїнь Олену Ляуфлер і Наталку Веркович не на рівень чоловіка, а на рівень, якщо можна так різко говорити, людини. Вони у своїх переконаннях стійкіші, вищі за чоловіків, часто нерозумних, недолугих і поверхових. Кобилянська виписує образ, що є для неї ідеалом. Героїні її інтелігентні, освічені, з високими духовними запитами і прогресивними поглядами, позбавлені романтичної імперсональності, спроможні на одинокий виклик суспільству. Саме цих рис бракувало жіночим образам у чоловічій літературі, «дофеміністичного» періоду.

Так, Олена жертвує особистим щастям заради своєї родини – виходить заміж за нелюба, та ще й при тому поверхового й нерозумного. Я не говорю, що він у мене викликає відразу, просто вважаю його негідним Олениної руки та її серця. І своїми запитами, і своїм розумом, і свідомістю своєю йому ніколи не дорівнятися до неї, такої вольової і відчайдушної. Цей контраст між чоловіком і жінкою ми знаходимо також у Лесі Українки. ЇЇ Мавка, сповнена волі до кінчиків нігтів, протиставляється матусиному синочку, що керується холодним розрахунком, одружуючись із Килиною. Це свідчить про те, що він занадто земний, навіть приземлений, і далекий від Мавки, такої загадкової, ніжної, повітряної й небесної. Так, як землі ніколи не сягнути до неба, так і Лукашеві ніколи не стати одним цілим із Мавкою. Хоч, на відміну від Ольги Кобилянської, Леся Українка не вкладає в уста своєї героїні ідеї емансипації, та з підтексту виринає і ясно постає концепт емансипації. Її Мавка сильна у своїй любові до волі, до свободи, а особливо до внутрішнього її відчуття.

Навіть нарікання Лукашевої матері, його поведінка і зрада, не в силі зламати силу духу Мавки. Вона стає вербою, щоб навесні знову прокинутися тією таки вільною і духовно сильною особистістю.

Кривда й упереджене ставлення не в змозі зламати духовну міць Наталки, бо в ній переплелись рішучість з терпеливістю, сила розуму з ніжністю серця. Хоча Наталка ще не бачить виразно свого мiсця на громадськiй дорозi, але вона прагне знайти собі справу, корисну для людей i батькiвщини: "Я вiрю в це, як вiрю в силу волi, i я несказанно горда за тих, що ступили на дорогу, котра веде до сього полудня..." – говорить Наталка, вбачаючи у тому «полудні» вільне майбутнє.

Але попри все жіночі образи у цих творах, можна сказати, трагічні. Такі Жінки, а руки (на перший погляд) опускають. Якщо заглибитись у суть їх вчинків, то можна збагнути, що вони жертвують своїм щастям заради когось. Наприклад, Олена виходить заміж заради родини. Цей вчинок куди голосніше говорить про її внутрішній стержень. Чи кожна зможе так пожертвувати собою?

Дослідники схильні вважати, що трагізм цей зумовлений тим, що письменниці ще не бачили інших варіантів розвитку події, розв’язки подібних конфліктів, адже вони (конфлікти й сама тема) були новими в літературі. Я схиляюся до думки, що в ті часи інших виходів не могло бути, що щасливий кінець був би подібним до казки.

Отже, у творах Ольги Кобилянської і Лесі Українки ми знаходимо абсолютно новий тип жінки, а саме це жінка, що суспільним статусом прагне зрівнятися з чоловіком в той час, коли духовно вона давно його перевершила, та вона на досягнутому не зупиняється, прагне постійного вдосконалення.

Хоч ці твори є вимогою часу, та образи, розкриті у них, важко назвати типовими. Вони дуже індивідуалізовані. Жінок, котрі боролися за рівність між чоловіком і жінкою, на той час (а ми знаємо, що це тільки зародження феміністичних ідей в Україні) було надто мало.