Всі публікації щодо:
Мовознавство

Реферат із загального мовознавства “Системність у мові (історія питання)“

План


Вступ

1. Системність у мові за І.О. Бодуеном де Куртене


2. Системність у мові за Фердинандом де Соссюром


3. О.О. Потебня про системність у мові


Система — це певна впорядкованість взаємопов’язаних елементів, які становлять єдине ціле.

За своїм складом системи бувають однорідні (гомогенні) й неоднорідні (гетерогенні). Мова в цілому — це неоднорідна система: у ній поєднуються взаємозалежні елементи різного характеру, які утворюють підсистеми, що перебувають у різних ієрархічних стосунках (наприклад, слова як частини мови входять водночас і в лексичну, і в граматичну системи).

За кількістю елементів системи бувають закриті (з точно визначеною кількістю елементів) і відкриті (з довільною кількістю елементів). Мова в цілому — відкрита система: вона дає змогу як вилучати зі свого складу окремі елементи, так і включати нові (наприклад, наявність архаїзмів і неологізмів, поява і зникнення деяких граматичних значень тощо). Проте окремі її підсистеми скоріше закриті, ніж відкриті (наприклад, в українській мові три особи дієслова, сім відмінків, шість голосних фонем тощо).

Щодо впорядкованості, то мова, будучи в цілому строго системною, допускає використання також несистемних елементів (винятки). Ступінь упорядкованості мови тим більший, чим довше вона розвивається, оскільки в процесі її функціонування людська пам’ять усуває з неї все, що не відповідає системі, порушує її. Українська мова належить до високо впорядкованих: у ній якщо й трапляються винятки, то вони стосуються переважно запозиченої лексики.

Мову складають три основні компоненти: фонетика (звуковий склад), лексика (сукупність слів) і граматика (набір правил та засобів для реалізації їх). Кожен із цих складників виконує свою специфічну роль.

Названі основні функціонально-структурні компоненти мови мають власну, певним чином організовану систему засобів, потрібних для виконання мовою своїх функцій.

1. Системність у мові за І.О. Бодуеном де Куртене


Бодуен де Куртене розуміє мову як систему. Мова, вважав він, це така сукупність, частини якої пов’язані між собою відношеннями значення і форми. Кожне мовне явище можна вичерпно описати лише за умови врахування його системних зв’язків. Так, зокрема, „фізіологічно тотожні звуки різних мов мають різне значення, згідно з усією звуковою системою, згідно з відношеннями до інших звуків”. У мовній системі він виділяє три підсистеми: фонетичну, морфологічну й синтаксичну. На відміну від Ф. де Соссюра, який значно пізніше прийшов до думки про системність мови і вбачав цю системність тільки в синхронії, Бодуен де Куртене вважав, що системність характерна й для динамічного аспекту мови, а тому й вимагав ураховувати системний характер і в діахронічному аналізі.

Поняття системності мови в Бодуена де Куртене тісно пов’язане з поняттям мови як системи знаків, тобто сукупності „численних випадкових символів, які групуються в системі за „протиставленнями і відмінностями”.

Вагомий внесок у мовознавство зробили представники школи Бодуена де Куртене, його учні Микола В’ячеславович Крушевський і Василь Олексійович Богородицький. Так, зокрема, Крушевський в учення про системність мови увів поняття асоціативних зв’язків за подібністю і за суміжністю, які пізніше Соссюр назвав парадигматичними і синтагматичними.

Отже, Бодуен де Куртене збагатив мовознавство численними оригінальними ідеями. Багато його положень виявилися близькими до лінгвістичної концепції Ф. де Соссюра, що з’явилася значно пізніше. Л. В. Щерба і Є. Д. Поливанов навіть вважали, що в концепції Соссюра не було нічого нового порівняно з тим, що значно раніше написав Бодуен де Куртене.

Свої праці Бодуен де Куртене публікував у різних виданнях і різними мовами, до того ж виклав їх фрагментарно, не створив цілісної системи, як то зробив Соссюр. Однак його розуміння мови як системи - проблема, яка вплинула на подальший розвиток мовознавства, зокрема на формування структуралізму (особливо Празького лінгвістичного осередку) і соціологічної школи.

2. Системність у мові за Фердинандом де Соссюром


Уведення поняття системи щодо мови пов’язують з іменем Ф. де Соссюра, хоча пріоритет у цьому належить І. О. Бодуену де Куртене. Особливу роль в обґрунтуванні системного підходу до мови відіграли праці українського мовознавця О. О. Потебні.

Ф. де Соссюр називав мову системою знаків, які виражають ідеї. Усі частини мовної системи, за Соссюром, можливо і необхідно розглядати в їх синхронічному зв’язку. Що ж стосується діахронії, то Соссюр заперечував її системність.

Поняття системи мови базується на взаємозалежності її елементів. Системні відношення не є чимось зовнішнім для окремих компонентів системи, а входять у ті елементи, утворюючи якісну їх характеристику. Нерідко відмінність системних відношень є єдиною основою розрізнення й самих елементів.

Зовсім по-іншому стали розглядати це питання з часу виходу в світ книжки Ф. де Соссюра „Курс загальної лінгвістики” (1916). Ф. де Соссюр мову як систему знаків ставить в один ряд з будь-якою іншою системою знаків, що „відіграє певну роль у житті сус пільства”. Вивчення мови на рівних правах і тотожни ми методами мислиться в складі семіології — єдиної науки про знаки: „Мова є система знаків, що виража ють ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбу кою для глухонімих, з символічними обрядами, з фор мами ввічливості, з воєнними сигналами тощо. Можна, таким чином, мислити собі науку, яка вивчає життя знаків у житті суспільства… Ми назвали б її семіологія”.

Однією з головних заслуг Ф.де Соссюра перед лінгвістикою вважають обгрунтування ним системного характеру мови. Трохи раніше, ніж Соссюр, Б.де Куртене, роботи якого Соссюр високо цінував, запропонував розуміння системи мови як сукупності, частини якої пов’язані між собою різними відношеннями. У Соссюра система мови базується на протиставленні її членів. Розглядаючи мову як систему математично точну, він користувався для позначення компонентів системи математичним терміном “член”, вважаючи, що всі відношення в мові можуть бути виражені в математичних формулах. Мова як система характеризується двома особливостями: усі члени системи перебувають у рівновазі; система є замкнутою. Система мови формується на підставі встановлення тотожностей і розбіжностей між її членами, тобто елементами системи. Соссюр наголошує на статичності як найважливішій ознаці мовної системи, хоча її не розглядає як цілком нерухомий стан системи.

Визначальними в системі є два типи відношень між її елементами – синтагматичні й асоціативні, заслуга у відкритті яких належить, на думку деяких дослідників, М. В. Крушевському. Синтагматичні відношення базуються на двох та більшій кількості членів відношення, „однаковою мірою наявних в актуальній послідовності”. Синтагматичні відношення підпорядковуються принципу лінійності. Через дію цього принципу мовні одиниці „вишикуються” в лінію, де кожна одиниця утворює сполуку з сусідніми одиницями. Лінійні сполуки одиниць мови Соссюр називає синтагмами. Другий тип відношень він позначає як асоціативні, вони „поєднують члени цього відношення у віртуальний мнемонічний (гр. Mneme – пам’ять) ряд”. В асоціативні відношення Соссюр включає не лише морфологічні, але й смислові зв’язки між словами. На думку Соссюра, сукупність синтагматичних і асоціативних відношень „утворює мову й визначає її функціонування”. Мова представляє собою сукупність взаємопов’язаних елементів, де кожний член системи пов’язаний з іншими членами як у просторі (синтагматичні відношення), так і у свідомості (асоціативні відношення).

Мова — це система систем, які взаємозумовлені й пов’язані в одне ціле: зміна в будь-якій із цих систем викликає зміни в інших системах.

3. О.О. Потебня про системність у мові


У своїх науково-теоретичних міркуваннях і Потебня не обминув такого важливого філософського поняття як система. На його погляд, наука роздрібнює світ, щоб знову скласти його у струнку систему понять; але ця мета віддаляється в міру наближення до неї, система розвалиться від усякого факту, який не ввійшов до неї, а число фактів не може бути вичерпане. Він чітко виділяє у поняття системи сукупність найнеобхідніших елементів як складових частин системи та відношення між ними. З ясністю думки, що характеризує поняття, зв’язана інша його властивість, саме те, що тільки його поняття (а разом з тим і слово, як необхідна його умова) вносить ідею законності, необхідності, порядку в той світ, яким людина оточує себе і який йому суджено приймати за дійсний. Якщо вже, говорячи про людську чуттєвість, ми бачимо в ній прагнення, об’єктивно оцінюючи сприйняття, шукати в них самих внутрішньої законності, будувати із них систему, в якій відношення членів настільки необхідні, як і члени самі-по-собі… Насправді, згадане прагнення стає помітним тільки у слові і розвивається у понятті.

Ця потебнянська думка про необхідну наявність членів у системі перегукується з поглядом Енгельса: „Вже сам факт, що це є відношення, означає, що в ньому є дві сторони, які відносяться одна до одної”.

Потебня розумів мову в цілому як систему тісно пов’язаних і взаємозумовлених елементів, що знаходяться у відповідних взаємовідношеннях і взаємозалежностях. У мовах, як він писав, – є система, є правильність (але не незграбна симетричність) у ступеневому розвитку змісту, але знаходиться вона не апріорними побудовами. В іншій роботі він указав, що мова – система, є дещо упорядковане, всяка поява його знаходиться у зв’язку з іншими. Завдання мовознавства і полягає саме в поміченні цього зв’язку, „…який лише в небагатьох випадках очевидний”, і далі він ставить питання: „Як же це було б можливо…(розуміти значення слів), якщо б мова не була чіткою системою, в якій є визначений порядок і визначені закони?”.




Висновки


Отже, коли розглядають, як саме влаштований мовний механізм, за допомогою якого люди спілкуються між собою, вживають термін „система”, що став, за словами Е. Бенвеніста, одним із двох ключових слів сучасної лінгвістики поряд із „структурою”. Цей термін у різних авторів наповнюється різним змістом.

Слово система тлумачиться таким чином:


- порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням та взаємним зв’язком частин мови;


- форма організації, будова мови;


- сукупність елементів, одиниць, частин, об’єднаних за спільною ознакою, призначенням;

- сукупність принципів, які є основою вчення про мову;


- будова, структура, що становить єдність закономірно розташованих та функціонуючих частин мови.


Система — це певна впорядкованість взаємопов’язаних елементів, які становлять єдине ціле. Мова в цілому — це неоднорідна і відкрита система.

Мова, вважав Бодуен де Куртене, це така сукупність, частини якої пов’язані між собою відношеннями значення і форми.

Поняття системи мови, як говорив Ф. де Соссюр, базується на взаємозалежності її елементів. Системні відношення не є чимось зовнішнім для окремих компонентів системи, а входять у ті елементи, утворюючи якісну їх характеристику.

Олександр Потебня відзначав, що поняття системи мови базується на взаємозалежності її елементів. Системні відношення не є чимось зовнішнім для окремих компонентів системи, а входять у ті елементи, утворюючи якісну їх характеристику.

Потебня розумів мову в цілому як систему тісно пов’язаних і взаємозумовлених елементів, що знаходяться у відповідних взаємовідношеннях і взаємозалежностях.

Бібліографія


1. Білецький А.О. Про мову і мовознавство. – К.: „Артек”, 1996.


2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К., 2006.


3. Ковалик І.І., Самійленко С.П. Загальне мовознавство. – К.: „Вища школа”, 1985.

4. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К.: „Академія”, 2006.


5. Попович М.В. Мова як знакова система. – К., 1965.


6. Семчинський С В. Загальне мовознавство. — К., 1996.

7. Удовиченко Г.М. Загальне мовознавство. Історія лінгвістичних учень. – К.: „Вища школа”, 1980.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.