Андрушко Тетяна Володимирівна

Андрушко Тетяна Володимирівна – поетеса, журналіст.

Народилася 11 лютого 1967 року в місті Малій Висці на Кіровоградщині. Закінчила Маловисківську ЗОШ №3, Новобузьке педагогічне училище (Миколаївська область). Навчалась на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т.Г . Шевченка.

Нині працює відповідальним секретарем районної газети „Маловисківські вісті”. Член Національної Спілки письменників України з 2003 року.

Автор поетичних збірок „На перехресті потаємних зим” (2001 р.), „Провінційний блюз” (2002 р.), „Вогнище спасіння” (2007 р.), „Весни навідувався птах” (2008 р.).

Дипломант міжнародного літературного конкурсу „Гранослов” (1997 р.), переможець обласного літературного конкурсу ім. В. Гончаренка (2000 р.).

„Вогнище спасіння”

Це третя книга поезій Тетяни Володимирівни.

Передмову до цієї збірки поетичних творів написав викладач кафедри видавничої справи та редагування факультету філології та журналістики КДПУ ім. В. Винниченка, громадський діяч, краєзнавець, письменник Василь Васильович Бондар. Закінчує передмову Василь Васильович такими словами: „Отже, третя книга. Далась вона поетесі, як і перша та друга, нелегко. Через відповідальність за слово, зафіксоване на папері. Вихована й вишколена…на кращих зразках світової поезії, світової культури, зачарована Парижем, Києвом і Ленінградом, корінна маловищанка, як любить говорити про себе, логічно підійшла до книги четвертої, вибраного. Справді, є з чого”.

Але Тетяна Андрушко наступною збіркою не видала вибрані твори. Вирішила випустити в світ наступну, четверту, збірку поезій „Весни навідувався птах”, котра, на відміну від „Вогнища спасіння”, легше далася поетесі. Ця збірка вилилися у поетичні рядки за один рік. Для порівняння, „Вогнище спасіння” поетеса збирала з 1999 до 2006 року.

Збірка „Вогнище спасіння” вміщує 83 поетичні твори. Збірка не має розділів чи циклів. Вірш за віршем. Такий виклад ліричних творів нагадує щоденник, як зазначає Василь Васильович. Ця асоціація підсилюється й тим, що поезії розміщено в хронологічній послідовності, після кожної з них стоїть дата (день, місяць, рік). Щоправда, після деяких немає дати, є й такі, де вказано тільки місяць.

Збірка представлена любовною, філософською, пейзажною, а також і громадянською лірикою. Хоча громадянської тут небагато.

У збірці поряд з розпачем виступає життєстверджувальна ідея. Філософські мотиви представлені роздумами над сенсом буття, над місцем митця у світі („Ніка Турбіна”, „М.Т. Рильському”, „І падав сніг”, „Актриса”). Зокрема, у поезії „І падав сніг” лірична героїня роздумує над причинами перетворення людини у поета. Тут вона виводить свій спосіб розуміння цього феномена, а саме говорить, що поет народжується у стражданнях, котрі є його натхненням.

Роздуми над швидкоплинністю життя небуденні, знаходяться поза часом, вони підносяться до рівня, так би мовити, галактичних, космічних: „Летить життя. Вкорочує орбіти, Руйнує і відновлює світи…А я дивлюсь у зоряну безодню, Так, як колись дивився Галілей”. У поезії „Помирає черешня” поетеса з тугою і жалем усвідомлює: „Все життя ніби цвіт - надзвичайно крихкий, нетривалий”. Поезія „Життя” насичена ідеєю втомленості від монотонності життя, приреченістю до втрати життєвих барв, радості: „Нудний повтор: робота, дім, робота… І від усього цього кам’янію, Не б’ється птахом думка, як колись. Боюсь, що й дивуватись вже не вмію – Нудьги невідворотний епікриз”.

Своєрідним зразком філософської лірики є поезія „Підленькі вчинки”, де поетеса роздумує над причинами ницості людської, виводить висновок про те, що „…часто нам піднятися за хмари Оті підленькі вчинки не дають…”.

Щодо пейзажних мотивів, то можна сказати, що вони тісно переплетені філософськими, що характеризує її лірику, як таку, що наснажена пейзажними паралелізмами. Філософська нитка в’ється, чи то пересікаючись із пейзажною, чи то на фоні пейзажного плетива.

Василь Бондар про громадянську лірику Тетяни Володимирівни пише так: „ А враз ввірветься болідом в поетичну філософію політика, спалахне й згорить, не лишивши і сліду”. Справді, громадянськими мотивами наснажені лише деякі поезії, але вони, як крик душі поетеси, щирі й вистраждані („Не вчіть мене любити Україну”). Ось, наприклад, поезія „О, як ви всі мені набридли!” насичена гнівом, злістю і сарказмом поетеси по відношенню до влади: „До влади лізете по трупах, І як, шановні, вам не гріх?”.

У збірці представлено багато високохудожніх зразків любовної лірики. Можна зазначити, що за кількістю ці зразки дорівнюють філософській поезії.

В любовні ліриці не простежується еволюція цього святого почуття. Фарби змішані. Розпочата збірка твором, де прочитуємо розчарування в коханні, чути нотки розбитого серця, що болить досі: „Ти думаєш, що я тебе чекаю, Стараючись розділене стулить?”.

Далі лірична героїня возвеличує кохання: „О, як вони любили!..”. В наступній же поезії вона виступає в образі сніжної королеви, „якій не жалко серця розколоть”. Ще в наступній поезії вона сумує за коханим: „Повернися до мене дощем, Упади на моє підвіконня”. Далі вона хоче забути коханого: „Я спалю твої листи”. В останній поезії Вона Його звеличує: „Вкради мене, мій сильний вірний воїн, Останній із могутніх могікан”.

Почуття її хоч і змішані у збірці, та в кожній окремій поезії вони зрозумілі.

Висновки

Отже, збірка „Вогнище спасіння” представлена високохудожніми зразками філософської, інтимної, громадянської та пейзажної лірики. Виявилося, що переважають твори з філософськими та любовними мотивами. Перед нами постає лірична героїня в образі жінки: митця, філософа, естета, коханої і нелюбої, зрадженої, розчарованої і піднесеної, засмученої і розрадженої, втомленої і повної сил.

Поетеса скупа у вияві родинних почуттів, та все ж тут представлено поезії присвячені матері, із звертаннями до неї тощо („Мамині квіти”, „Мамі”). Ці поезії мають сповідальний, покаянний характер.

Василь Бондар зазначає, що у Тетяни Андрушко переважають філософські мотиви, але не дивним є той факт, що за кількісним показником до них дорівнюються інтимні. Бо це природньо. І не тільки тому, що автор – жінка і жінка молода, а тому що природньо любити. А поезія – це музика любові.

Назва збірки говорить сама за себе – кожній небайдужій людина болить майбутнє рідної землі, духовне відродження покоління, надбання справжніх цінностей людства і збереження їх для нащадків. Тільки в піднесенні національної культури, творчості, інтелігентності, внутрішньому емоційному очищенні – наше спасіння, спасіння душі і тіла. Тут немає релігій. Тут є культ моральних засад і споконвічних прагнень людини до вдосконалення.

Бібліографія

Андрушко Т.В. „Вогнище спасіння”. – Кіровоград: ПВЦ „Мавік”, 2007.