Всі публікації щодо:
Вишня Остап

„Мисливські усмішки“ О. Вишні

Письменник - гуморист Остап Вишня утвердив в українській пожовтневій прозі гумористично - сатиричну течію, став родоначальником своєрідного різновиду новеличного жанру – усмішки і значно розширив можливості таких традиційних форм художньої публіцистики, як нарис, памфлет, фейлетон, пародія.

Особливе місце в повоєнній творчості Остапа Вишні посідають „Мисливські усмішки“, які розкрили ще одну грань мистецької особистості письменника — письмєиника-природолюба безмежно закоханого в красу рідного краю, охоронця природи, пристрасного мисливця. Правда, мисливець з Остапа Вишні був не такий уже й „щасливий“, хоч він добре знав мисливське ремесло, знав, „де слід ударить бекасиним, де треба і картечі вжить“ (М. Рильський). Але повертався він з полювання найчастіше з порожніми руками, нічого не вбивши.

Твори Остапа Вишні „мисливської“ тематики де в чому перегукуються з „Записками мисливця“ І. Тургенєва, оповіданнями про природу Пришвіна і Лєскова, а в окремих пейзажних описах чуються голоси Нечуя-Левицького, Чехова, Коцюбинського, Степана Васильченка, авторки „Лісової пісні“. Все це так. Але оригінальність „Мисливських усмішок“ безперечна. Вони цілком самобутні, бо написані своєрідно, по-вишнінськи весело, мудро і з позицій державної турботи про природу нашої Вітчпзии Читаючи їх, неодмінно проймаєшся високим почуттям краси, патріотизму, народного уявлення про животворну роль природи в житті людини. Неповторними є мисливські усмішки Остапа Вишні і з боку мистецького. Пишучи їх, зауважував один із дослідників, гуморист завжди мав на увазі слухача. „Його усмішки — це оповідання, розраховані на усну розповідь, на присутність людей і оповідача, з його мімікою і розмовними інтонаціями. Ці твори особливо сильно вражають при слуханні їх у чиємусь невимушеному, без притиску і крику, в безпосередньому і спокійному читанні“. Ось, наприклад, початок усмішки „Л е б і д ь“:

Розчудесні місця па річці па Північнім Дінці... Вам ніколи не доводилося бувати?

Коли не доводилося,— обов’язково побувайте...

І далі — невимушена бесіда-розповідь про те, як доїхати до Північного Дінця, які там чудесні краєвиди, як лиманський рибалка й мисливець Кирило Іванович Дудка одного разу „стріляв“ у лебедя з не-зарядженої рушниці, дуже лютував, що забув зарядити, а потім навіть радів з такої пригоди, бо ж була весна, а навесні лебедів полювати заборонено.

Так же невимушено, просто і з щирим гумором ведеться розповідь в усмішках „Вальдшнеп“, „Відкриття полювання“, „Бенгальський тигр“. „Дикий кабан, або вепр“, „Лось“, „Короп“, „Як варити і їсти суп із дикої качки“ тощо.

Любов до людини, до землі, до життя, якою пройнята вся творчість Остапа Вишні, наснажувала талант письменника і при створенні усмішки „Сом“. Починається вона описом первозданної краси заплави річки Осколу. Ця краса особливо вражає надвечірньої пори, коли на річці між очеретами раптом з’являється схожий на величезну довгасту білу квітку човен, у якому дівчата співають пісень. Розповідаючи про все це, письменник викликає в душі читача дивовижну гаму хвилюючих переживань, вводить його в пенати чарівної краси, змушує пройнятися любов’ю до живої природи, а відтак і до рідної землі, Вітчизни.

У кожній мисливській усмішці Остапа Вишні обов’язковим персонажем є заповзятий і дотепний мисливець, який уміє побачити красиве в природі, відзначається безпосередністю та простотою і знає безліч веселих пригод та побрехеньок. У творі „Сом“ — це старожил описуваних місць дід Панько, який почувається господарем і „своєю людиною“ в оскільських заплавах. Про кожну місцину в його нам’яті збереглося безліч пригод, які слухати - не переслухати. А з найбільшим задоволенням розповідає він „на повному серйозі“ про неймовірне, майже фантастично, що мимоволі викликає сміх. Справді, хіба втримаєшся, почувши, наприклад, розповідь про те, як сом („пудів на п’ять“) з’їв гусака і панського собаку, або як сом зачепив і мчав проти течії по Дніпру одного рибалку в човні з-під Канева аж до Плютів, що під Києвом. Веселу усмішку викликає і авторський „трактат“ у кінці твору про те, що таке насправді являє собою риба-сом та як її ловити.

Гумору Остап Вишня досягає найчастіше гіперболічними припу-щеннями („сом важитиме тонну“), ситуаційними і словесними контрастами („ не до лиця... перебільшувати.., а самому сома доводилося бачити такого, як комбайн“), описами малоймовірних фактів. Ці засоби письменник щедро використовував і в інших гуморесках. Зокрема, не-абиякий сміх викликають розповіді про такі незвичайні речі, як „мертва стойка“ собаки Джека, („Відкриття полювання“), слова дикого кабана „Злізайте, дядьку, з дуба, чого ви туди залізли“ („Дикий кабан, або вепр“) тощо. Однак треба сказати, що в жодному випадку, хоч розповідав Остап Вишня нібито й про фантастичне, згущав барви і пере-більшував, на спотворені образи й характери у його творах не натрапиш. Пого сміх правдивий, щирий і глибоко реалістичний. А ліричність та задушевність гумору в мисливських усмішках досягається щедрим використанням фольклорних скарбів нашого народу (уривків з пісень, прислів’їв та приказок), казковими зачинами, народно-розповідною манерою художнього зображення.

Глибоко закоханий у рідну природу, Остап Вишня люто ненавидів тих, хто завдавав шкоди природі, руйнував її, винищував.3асудженню браконьєрства він присвятив такі свої твори, як „Дика коза“, „Каченята плачуть“, „Самі собі шкідники“ тощо. У мисливській усмішці „Дика коза“ письменник дав таку характеристику браконьєрові: „Браконьєр - це, власне кажучи, людина тільки зверху: в неї, коли починати знизу,- дві ноги, черево, груди, дві руки, писок, баньки, голова й кашкет або капелюха на голові“. В іншому місці читаємо: „Серця в браконьєра нема. Замість серця в нього торбочки з м’язів“. Зате, коли Остапові Вишні стрічалися люди, які душею вболівали за природу, мисливське господарство, серце його виповнювалося невимовною радістю і гордістю за свою державу, за свій народ. Ось як пише про це у щоденнику „Думи мої, думи...“ сам письменник:

Два дні був на з’їзді мисливців і рибалок.

А яких же прекрасних людей я там бачив!..

І старі, і молоді..., а як вони боліють за наше охотницьке господарство!

Як у цьому відчувається - народ, хазяїн усього!

І як почувається, коли йому, народові,— дано все...Як він обережно, скрупульозно чесно до всього ставиться!

Народ — хазяїн усього. Народові — дано все. Для Остапа Вишні це були не звичайні гучні фрази. Про народ, як орієнтир у житті, він говорив не лише тоді, коли заходила мова про мисливське господарство чи збереження природи. Звіряти кожен свій крок з ходою народу — це був девіз митця, і тому його естетичний ідеал живився саме з найглибших джерел народного життя. „Мою роботу рецензував народ“,— говорив письменник і в цьому вбачав найвищу оцінку своєї творчості. „Що таке, по-моєму, література?“ - занотовував Остап Вишня у щоденнику, і відповідав так:

Образи? — Народ!

Сюжети? — Народ!

’Геми? — Народ!

Література — народ!

А що ж, зрештою, таке талант?

Талант?

Це — крила Шевченка!

Це — ніжність Лесі Українки!

Це — мудрість Івана Франка!

Це — і т. д.

А взагалі талант — це народ!

Так розуміючи смисл життя і творчості художника, Остап Вишня завжди говорив, що творці мистецтва повинні ставитися до своєї професії з почуттям високої відповідальності, бо їхнє мистецтво належатиме не окремим особам, а народові. „Коли входиш у літературу, чисть черевики! — писав він.— Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!

Одного хочеться — не принизити Шевченка, не принизити Пушкіна, не принизити Котляревського, і Горького, і Коцюбинського, і Грабовського, і всіх... всіх...“

Можна з певністю сказати, що Остап Вишня не лише не „принизив“ видатних митців минулого, а став з ними в один ряд. Він продовжив кращі традиції вітчизняної літератури, а такі види її, як гумор і сатира, підніс на новий, вищий щабель. Новаторство Остапа Вишні в тому, що він створив нову жанрову форму — усмішку, своєрідність якої в поєднанні побутових зарисовок, жанрових сценок з частими авторськими відступами, в лаконізмі і дотепності; розширив тематику сатирично-гумористичної літератури і збагатив її ліричним забарвленням, романтичною окриленістю. Великого значення у своїй творчості Остап Вишня надавав мові. „Письменникова зброя - мова, слово, - писав він. - Веселу гумореску, фейлетона, гостру сатиру не можна написати спокійною, холодною, хай навіть і найлітературнішою, мовою.

У сатирика та гумориста мова має бути жива, гостра, дотепна, наближена до мови, якою розмовляє народ“.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.