Всі публікації щодо:
Котляревський Іван

Образ Наталки в п’єсі І.П. Котляревського „Наталка-Полтавка”

Творчістю І.П.Котляренка починається новий етап у розвитку історії української літератури. Виникнення нової української літератури, писаної живою українською мовою, зумовлювалось початком формування української нації, розвитком науки і культури. Першим словом нової української літератури стала „Енеїда ” І.П.Котляревського.

Щаслива доля судилася другому великому твору І.П.Котляревського „Наталка Полтавка”.

Уперше поставлена в 1819 році на сцені Полтавського театру, ця п’єса не втратила популярності і художньої зна­чимості й у наші дні. Письменник глибоко реалістично, по-новаторськи показав життя народу на Україні на початку XIX ст.

„Наталка Полтавка” має тісні зв’язки з попередньою українською літературою, зокрема драматургією та народним театром.

Сюжет п’єси досить простий. Закохані герої п’єси, Наталка і Петро, не можуть одружитися спочатку через бідність парубка, а згодом через те, що на шляху до їхнього щастя став пан возний.

У центрі п’єси — образ простої селянської дівчини — Наталки. В минулому батько Наталки був досить заможним. Незважаючи на це, дівчина покохала бідного парубка Петра, батькового наймита. Ста­рий Терпило не погодився віддати Наталку за нерівню, і Петро пішов бурлакувати, аби заробити грошей. Чотири роки вірно чекає його кохана дівчина. З того часу багато чого змінилося. Старий Терпило помер, сім’ю обсіли злидні, і Наталці доводиться своєю працею утри­мувати себе і стару матір. До розумної, вродливої, працьовитої дів­чини шлють сватів „весьма пристойні женихи”: тахтаулівський дяк, підканцелярист Скоробреха, возний Тетерваковський. Здавалося б, шлюб із заможною людиною врятує Наталку і матір від злиднів, але дівчина не мислить собі життя з нелюбом. Вона з почуттям власної гідності відкидає залицяння возного. Розуміючи, що у багатого жінка з „мужичок” „буде гірше наймички — буде кріпачкою”, Наталка мудро відповідає возному: „Знайся кінь з конем, а віл з волом”.

Наталка—любляча дочка. Вона щиро поважає свою матір, горе і сльози матері глибоко вражають її. Дівчина мусить скоритися мате­риним умовлянням — вийти за першого ж жениха. Щоправда, дівчина сподівається, що скоро таких не буде. „Женихи, яким я одказала, в дру­гий раз не прив’яжуться. Возному так відрізала, що мусить одчепитися, більш, здається, нема на приміті”.

Але возний не залишив свого наміру одружитися з Наталкою. Зв’язана обіцянкою, даною матері, дівчина мусить скоритись. Глибоко драматично звучить монолог Наталки: „Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куди мені діватись? Де помощі шукати? Кого просити? Горе мені!”

Ніщо вже, здавалося, не могло врятувати Наталку від життя з осо­ружним чоловіком. За давнім народним звичаєм, дівчина, що подала рушники, не може порушити даного слова. Не така Наталка. Ця смі­лива, енергійна дівчина здатна на боротьбу із віковими традиціями. Наполеглива у боротьбі за своє щастя, вона після повернення Петра підмовляє возному: „Коли Петро мій вернувся, то я не ваша, добро­дію”. Перемагає велика сила Наталчиного кохання. Розчулений виявом таких глибоких почуттів, возний відмовляється від Наталки, повертає їй свободу. Так народна мораль, „красивої, розумної, моторної” дів­чини „з добрим серцем” перемагає панську.

В образі Наталчиного коханого Петра письменник змалював бід­ного парубка-заробітчанина, якому, як і Наталці, властиві благород­ство, здатність до самопожертви. В цьому образі Котляревський теж втілює свої ідеали народної моралі. Петро — добрий, щирий парубок, здатний на високі почуття, вірний у коханні. Чотири роки заробляє він гроші у далеких краях, аби одружитися з коханою дівчиною. Але у Петра нема сміливості, властивої Наталці, він пасивний, не здатний на боротьбу за своє щастя. Дізнавшись, що Наталка просватана, Петро змиряється з долею: „Возний — пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір’ю треба підпори і зашити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам”.

Рішучішим за Петра, здатним на боротьбу, змальовано у п’єсі Ми­колу, далекого родича Наталки, бурлаки „без роду, без імені, без талану і приюту”, що „скрізь опізнився”. Але, незважаючи на це, Микола веселий, жартівливий парубок, який вміє слово гостре сказати і на­лежно відповісти панові.

Взагалі образ сміливого і самовідданого друга, що всіляко допо­магає парубкові в боротьбі за кохану, нерідко зустрічаємо в літера­турі.

Микола, як і Наталка, здатний на боротьбу, на рішучий протест, він свідомий своєї гідності, волелюбний. Саме тому Микола збирає­ться податися до чорноморського козачого війська. В образах Наталки і Миколи втілені народні погляди на боротьбу за своє щастя, за люд­ську гідність.

Образ Наталчиної матері — це образ простої жінки-селянки. За­знавши після смерті чоловіка злиднів і поневірянь, Терпилнха для своєї дочки бажає іншої долі. Їй здається, що щастя Наталки — в одруженні з багатим. Щиро співчуваючи дочці, бачачи вірність і доброту Петра, вона згоджується на їхнє одруження. Бідна, затуркана жінка боїться начальства (в особі возного і виборного), схиляється перед ним. Все це результат злиднів і нестатків. В образі старої Терпилихи втілені характерні риси жінки-матері, що більше за все бажає щастя своїй дитині.

Образам Наталки, Петра, Миколи, старої Терпилихи, героям з на­роду письменник протиставляє представників пануючого класу. Це возний і виборний. У створенні цих образів І. П. Котляревський пока­зав себе, як і в „Енеїді”, блискучим сатириком.

Дрібний чиновник, „юриста завзятий і хапун такий, що і з рідного батька злупить”, возний і в поглядах на кохання та одруження насам­перед хижак. Освідчуючись Наталці у коханні, він заявляє, що хоче взяти її „во вічноє і потомственное владініє”, „з правом владіти... спокійно, безпрекословно і по своїй волі — теє-то як його — розпоряжать”.

Па державній службі возний — хабарник і здира. Він виправдовує обман, крутійство, хабарництво. Свої ідеали возний вкладає в пере­роблену пісню Г. С. Сковороди „Всякому городу нрав і права”, де оспівується хабарництво, хижацтво, зло.

Образ виборного— це образ дрібнішого хижака. На перший погляд він здається добродушним, простакуватим, але це лише маска. Вибор­ний — „хитрий, як лисиця,— і на всі сторони мотається, і де не посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже”.

В образах возного і виборного Котляревський засуджує мораль панівного класу.

„Наталка Полтавка” твір виразно реалістичний. Сюжет, дія твору побудовані на українському матеріалі, так само й дійові особи „На­талки Полтавки” — це яскраві українські типові характери, що розкри­ваються в типових для тогочасного життя обставинах.

Типовим для тодішнього українського села є й конфлікт п’єси, що має соціальний характер. Терпилиха схиляє дочку до шлюбу із нелюбом тому, що він багатий, що він возний, чиновник, що в руках у нього влада. А Петрові побратися з Наталкою перешкоджає бідність — теж соціально зумовлена причина. І образи-персонажі у п’єсі групуються за соціальною ознакою. Бідняки: Наталка, Петро, Микола і багатії: возний, виборний.

Симпатії письменника на боці бідних закоханих Наталки та Петра. Сама ситуація, покладена в основу п’єси, перегукується з деякими на­родними піснями, в яких розповідається про дівчину, яку хочуть від­дати заміж за багатого.

Багатою, справді народною можна назвати і мову „Наталки Пол­тавки”. Мова дійових осіб пересипана народними зворотами, прислі­в’ями, приказками.

„Наталка Полтавка”, є першою українською п’єсою, пер­вістком її нової драматургії. „Наталка Полтавка” мала визначальний вплив на розвиток подальшої української драматургії.

Творчість І. П. Котляревського має велике значення в історії нашої літератури, в становленні української культури.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.