Особливості художнього вираження людського почуття в інтимній ліриці В. Сосюри

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

і земля убирається зрання...

Здається, кожен знає ці натхненні слова В. Сосюри. Поет творить хвилюючу гаму людських почуттів, народжених коханням. Володимир Сосюра оспівує чисте почуття любові: розквітає весна, прокидається земля, усе живе в той час, коли народжується кохання. Персоніфікований образ весни співзвучний образу коханої з щасливими очима, які тривожать і западають у душу ліричного героя, здатного - від повені весняних, хвилюючих почуттів - зірвати для неї „Оріон золотий“.

В. Сосюра відтворив у своїх поезіях широку гаму людських почувань - і радісних, і сумних, драматизм розквіту кохання і гіркого розчарування, зради.

Про чарівність і неповторну красу першої любові говорить поет у вірші „Коли потяг у даль загуркоче...“. Ліричний герой окрилений, сповнений життєдайним теплом, яке дарує йому кохана. У вірші митець вплітає конкретику того часу - „ тривожні оселі, темні вежі на фоні заграв...“, „... і ворог -на нашім путі“. Ліричний герой іде на фронт захищати рідну землю, свою кохану, повертається додому, де на нього чекає гірке розчарування - зрада. Порівнянням „лиш любов, як у серці багнет...“ поет образно відтворює душевний стан ліричного героя: пережиту радість першого кохання і гостроту болю за розтоптане почуття, за невірність дівчини, яка стала дружиною іншого. Але спогад про кохання такий яскравий,що ліричний герой задушевно промовляє:

я б забув і образу. І сльози...

Тільки б знову іти через гать,

тільки б слухать твій голос і коси,

твої коси сумні цілувать.

Щастя побачення і сум розлуки, радість від розділеного почуття і туга за нездійсненою любов’ю - усе це знаходить свій вияв в інтимній ліриці В. Сосюри. Так,у вірші „Марія“ поет тонко відтворює людську душу, коли ліричний герой не просто мучить розтаватися з коханою, але передусім щось приховувати від неї:

Я не можу сказать, я боюсь розказать,

що тебе я уже покидаю...

У цій поезії, відтворення людських почуттів доповнюється змалюванням окремих пейзажних деталей. І жита зеленіють, і волошки квітнуть, але в цей час благодатного дозрівання, буяння природи відбувається невідворотне - любов одцвіта, тому у коханої заплакані очі, покірно нахилені плечі. Як і ліричний герой, дівчина страждає.

З особливою увагою поет малює образ коханої, але найбільшу увагу звертає на очі - дзеркало душі. Вони - наскрізний образ його інтимної поезії. Золоті, сині - очі співають, мовчать „Жовтіє лист“; „щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте“ „Ластівки на сонці“, у милої „васильки з-під вій“ „Васильки“. У вірші „Білі акації будуть цвісти“ образ коханої зливається з образом Батьківщини:

В тебе і губи, і брови твої,

як у моєї Вкраїни...

Ось вона йде у вінку, як весна...

Стиснулось серце до крику...

В ньому злилися і ти, і вона

в образ єдиний навіки.

Для ліричного героя В. Сосюри любов, вірність відданість коханій невіддільні від любові, вірності й відданості своєму краю, Вітчизні.

У Сосюриній пісні кохання помітна гармонійна єдність людської душі зі світлом. Вона виявляється і в розумінні вічності любові як непереможного закону життя:

Пройдуть мільйони років,

і навіть і тоді, у травах і квітках,

сіятиме мій спів про тебе, яснооку,

як промінь зір, що зник давно вже їхній прах...

Ніжність і задушевність, динаміка і лаконізм, вагомість слова і внутрішня схвильваність поета, невимушенність і природність - ці риси індивідуального поетичного стилю В. Сосюри притаманні і його інтимній ліриці.