Творчі роботи наших відвідувачів

Автор: Роксолана

Проблема історичної та художньої правди в романі Л. Костенко "Маруся Чурай"

     Я вибрала долю собі сама.
     І що зі мною не станеться -
     У мене жодних претензій нема до
     Долі - моєї обраниці.
     Ліна Костенко
Про Марусю Чурай, дівчину з легенди, створено перекази, написано нариси, розвідки, художні твори. До образу її життя і творчості зверталися Г. Квітка-Основ"яненко, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський та інші. Проте безперечним є те, що про цю постать історія не залишила нам жодного свідчення. Інша річ -легенда. Вона приписує Марусі авторство таких популярних пісень, як "Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці", "Засвіт встали козаченьки", "Грицю, Грицю, до роботи", усього їх понад двадцят. За легендою дівчина мала чудовий голос, була працьовитою, доброю, щирою. Жила з матір"ю, бо батька - Гордія Чурая _ спіткала смерть на полі бою (за іншими переказами - був страчений у Варшаві). Особливе місце в легенді відведено стосункам дівчини з вродливим козаком Грицьком Бобенком, який зрадив кохання, одружився з багатою. Маруся, щоб помститися, отруює хлопця настоєм із зілля. Відбувся суд, але дівчину не стратили, а помилували.
Ця легенда і стала сюжетною схемою роману Ліни Костенко, яку можна розглядати в двох розгалуженнях: зображення контексту епохи, тобто широкого суспільно-політичного тла України ХУІІ століття, і життя Марусі Чурай, історія її нещасливого кохання. Проте, використовуючи відомий сюжет, поетеса по-новому осмислює його. Це стосується трактування постатті і головної героїні, зображення соціально-психологічної атмосфери епохи.
Для Ліни Костенко Маруся Чурай - не просто вродлива дівчина з її природним бажанням кохати, бути щасливою у сімейному житті. Вона - натура творча, а тому особлива, з ніжною, вразливою душею, яка вбирає в себе радощі і болі простих людей, як свої. "Ця дівчина не просто так, Маруся. Це -голос наш. Це - пісня. Це- душа". Таку оцінку дає піснетворці Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й незвичайний талант.
У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне. Починається роман сценою суду, у якій виявляється ставлення інших героїв до дівчини. Для одних вона - гордість, душа народу, для інших - вбивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи драму зрадженого серця, мовчить, не говорить про те, що Гриць сам випив настій зілля, який вона приготувала для себе. Їй здається, що "нікому немає гірше в світі", як їй, зрадженій у найсвітліших почуттях кохання. Дівчина шукає відповіді на болюче питання, чому Гриць покинув її, пішов свататись до Галі Вишняківни. Її прозріння ще більше посилює душевні муки: "Нерівня душ -це гірше, ніж майна!" Бо справді, за своєю суттю Бобенко - лицемірний, непевний у поглядах, почуттях. Його суперечливий характер точно окреслив Яким Шибилист: "Від того кидавсь берега до того, любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані".
Дівчині болить Грицева невірність, його роздвоєність, власна помилка в оцінці коханого:
Бо ж річ не в тім - женився, не женився,
прийшов, пішов, забув чи не забув.
А в тому річ, коли це він змінився?
Чи, може, він такий і зроду був?
Маруся не боїться страти, бо сама вершить свій власний суд -суд сумління. Тому й іде на прощу з Полтави до Київської Лаври. І цей шлях стає прозрінням, усвідомленням своєї причетності до долі народу. Мандри з дяком показали дівчині горе розтерзаної України і в минулому, і в сучасному. Маруся розуміє, що її особисте горе ніщо у порівнянні з всенародною трагедією: "Комусь на світі гірше, як тобі". Душа дівчини, вразлива, чуйна, ніби вдруге народжується, оживає від дотику до страждань співвітчизників. Так під пером Ліни Костенко життєва правда, відомий сюжет трансформується згідно з авторським задумом. У цьому романі поетеса ставить проблеми, надзвичайно актуальні й сьогодні: митець і суспільство, вірність і зрада, батьки і діти. Ліна Костенко розкриває багатство людських характерів, а через них - власні думки про людину і час, в якому вона живе.