Творчі роботи наших відвідувачів


Автор: Роксолана

Курсова робота:
Кіплінг

ВСТУП

Свій прихід у світ літератури, Джозеф Редьярд Кіплінг пояснив так:

«Ось доля митців їхній демон сидить у їхніх перах... Мій демон з явився досить рано у момент сумнівів і сказав: Займайся цим і нічим іншим! Я скорився і мав винагороду»[9,с.62].

Джозеф Редьярд Кіплінг визначний новеліст, автор нарисів та романів, що перевидаються й досі десятками мов, поет, віршами якого захоплювалися Марк Твен, Бертольд Брехт, Ернест Хемінгуей та багато інших письменників. Він увійшов у літературу, коли їй необхідне було оновлення. У суспільстві росла потреба у новому герої, новій ідеї. Сильний і самобутній його талант спалахнув на межі двох століть (кін.ХIХ-поч.ХХ), у добу коли пріоритет Британії, її преваги «володарки морів» і «майстерні світу» поступово відходили у минуле.

Сповнені віри і сили духу, твори Кіплінга були спрямовані на виховання самодисципліни і почуття обов язку. Він тяжів до незвичайного, екзотичного, однак його твори багато в чому були новим явищем в англійській літературі. Письменник писав про звичайних людей, але показував їх, зазвичай, у екстремальних ситуаціях, у незвичних обставинах, коли проступає сутність людини, відкриваються глибини небаченої досі сили особистості. Одним з перших він відреагував на тенденцію демократизації літературної мови та поетичного стилю. Зі сторінок оповідань Кіплінга на читача ринув потік невідомого й неприкрашеного життя. Замість мальовничих описів Індії, котрі траплялися на сторінках модних авантюрних романів, читач побачив похмурі картини злиденності, дикунства, страждання. Він населив оповідання героями, котрі досі не отримали громадянства в англійській літературі. Це туземці, чиї звичаї та життєва філософія були дуже далекі від англійських ("Повернення Імрея", "Дім Садху", "Гробниця його предків"), котрі зворушують щирістю, відданістю і в цьому значно перевищують білих володарів ("Діспет", "Джорджі-Порджі"). Значну частину оповідань присвячено англійцям, що їх доля закинула в цей далекий і для більшості з них чужий світ. Кіплінг не прикрашає своїх співвітчизників. Груповий портрет "доброчинного товариства" справляє гнітюче враження: чоловіки обмежені й пихаті, жінки манірні й пустоголові. Колоніальне суспільство різноманітне. Зустрічаються і совісливі ідеалісти, котрі серйозно ставляться до своєї місії, але мало хто витримує випробування Індією. Виснажлива одноманітність колоніального життя, відірваність від звичної цивілізації, самотність призводили до трагедій, що про них розповів Кіплінг на сторінках своїх творів "Відкинутий", "Кінець шляху", "Берегти як доказ". Симпатії автора віддані "маленькій людині" у творах "Будівники мосту", "Вільгельм-Завойовник". З'являється добірка віршів, котра започаткувала славу "народного поета" - "Казармені балади".

«Чудовими барвами виграє природа Індії у «Книгах Джунглів». Ідея створення цієї книжки виникла випадково. Одна англійська письменниця, що редагувала дитячий часопис, якось запропонувала Кіплінгу написати що-небудь про індійські джунглі для юних читачів. Він відгукнувся на її прохання, хоча й зауважив, що ніколи не писав для дітей. Утім, узявшись до справи, Кіплінг захопився і створив навіть дві «Книги Джунглів», які мали величезний успіх і викликали, за словами автора, «цілий зоопарк наслідувань» (серед них образ Тарзана)»[1,с. 9].

Англія любила свого письменника, захоплювалася його книжками. У 1907 р. Редьярд Кіплінг, перший з англійців, отримав Нобелівську премію за «мужність стилю».

Так,Т.С.Еліот іронізував: «Кіплінг лауреат без лаврів, забута знаменитість». У 1920 р. загальний настрій виразив американець Езра Паунд: «Немає нічого дивного в тому, що твори Кіплінга ввійшли в число «зачитаних, старих книг», пам яток «минулої цивілізації», якій післявоєнне покоління заявило своє ставлення. А. Купрін відмітив, що Кіплінг «найяскравіший представник тої Англії, котра залізними руками охватила весь світ і давить на нього в ім я своєї слави , багатства і могутності». В статті «Руйнування особистості» А.М.Горький, маючи на увазі великобританський шовінізм Кіплінга, з болем писав, що Кіплінг відокремлює від світу англійців, і поставив його в ряд з іншими письменниками імперіалістичної реакції. «Кіплінг дуже талановитий», - також писав Горький, зауважуючи при цьому, що «індуси не можуть не признати шкідливою його проповідь імперіалізму». Бунін, котрий як і Кіплінг, був підвладний чарівності екзотики «Семи морів», мовив про нього кілька досить приємних слів. Відомий критик і літературознавець Д.П. Мирський був здивований високим авторитетом «барда імперіалізму» у поетичних представників країни, «англійський та американський інтелігент, який претендує на звання «високолобого», ставиться з презирством до Кіплінга, - писав він. В його прозі він готовий ще признати визначний талант журналіста-нарисовця, але вірші Кіплінга він взагалі виключає з літератури. В Англії Кіплінг поет імперіалістично лояльного жителя, котрий не читає інших сучасних книжок...»[4,c.6-16].

Так, якщо перші Кіплінгові книжки зазнавали головним чином естетської критики, то на початку двадцятого сторіччя з явилися вже значно вагоміші причини для звинувачень. Людство вступило в грандіозну смугу соціальних перетворень і потрясінь, на тлі яких Кіплінг із його несхитною вірою в історичну місію Британії виглядав анахронізмом. Від письменника відсахнулася інтелігенція, а для повоєнних поетів-авангардистів з кола молодих Т. С. Еліота та Езри Паунда, які тяжіли до складної рафінованої символіки, Кіплінг, що говорив мовою мільйонів і для мільйонів, був не так митцем, як бардом імперіалізму .

Тавро барда імперіалізму надовго вилучило творчість Кіплінга з нормального літературного обігу. Навіть казки з «Книги Джунглів» кваліфікувалися колись як апологія імперіалістичного хижацтва, мрія про людське суспільство, перетворене на звірину зграю, де єдиний закон право хижака на здобич, де панують хаос, анархія та розвал, а жадоба вбивства і страх смерті замінюють усі суспільні зв язки .

Т. С. Еліот, згодом чимало зробив для відродження доброго літературного імені Кіплінга.

Кіплінга визнавали лише як автора розповідей про Мауглі, а всі решта його твори відкидалися через політичні причини.

Проте, якщо звести всі висловлювання відомих людей в одне ціле, то виникне загальний висновок: при всіх негативних думках, котрі виходили з імперіалістичного характеру його ідеологї, Кіплінг - великий талант і це принесло його творам тривалий і широкий успіх не тільки в Англії, але й в інших країнах.

«Сьогодні, завдяки перебудові всього нашого суспільного життя і включенню в нормальний літературний обіг десятків імен, яких раніше не можна було навіть згадувати без лайливих епітетів, ми зважуємося зруйнувати ще один міф міф про людиноненависника , оспівувача хижацтва , барда імперіалізму , яким начебто був і яким насправді ніколи не був Редьярд Кіплінг»[7,c.273-278].

Феномен Кіплінга і досі є актуальним. Тривалі спроби пояснити його популярність загальноприступністю, екзотичністю, політичною заангажованістю ні на йоту не наближають нас до розуміння літературного явища, яке звалося Редьярдом Кіплінгом (чи залізним Редьярдом як казали і друзі, й недоброзичливці, вкладаючи в ці слова зовсім різний зміст). Бо в особі зовні дуже простого Кіплінга маємо-таки одного з найбільших митців слова, творчість якого слід аналізувати за її власними законами.

Актуальність теми курсової роботи зумовлена потребою поглибленого аналізу «Книг Джунглів», необхідністю визначення особливостей неоромантизму в оповіданнях про Мауглі.

Новизна роботи полягає в детальному дослідженні оповідань, у виявленні особливих рис пригодницького неоромантизму Р.Кіплінга.

Зміст основних термінів, понять. Ключовим терміном, який використовуватиметься в роботі є Неоромантизм. «Неоромантизм- комплекс художніх явищ, який широко увійшов в мистецький обіг наприкінці ХІХст. і приніс корінні зміни у розвиток художньої свідомості, продовживши певні усталені традиції» [1,с.149].

Ступінь вивчення теми. Багато дослідників, літературознавців, критиків цікавилися творчістю Дж.Р.Кіплінга, як наприклад, Т.С.Еліот, Е.Паунд, А.Купрін, А.М.Горький, Д.П.Мирський, проте жоден з них не визначав особливостей неоромантизму Дж.Р.Кіплінга в художньому творі: «Книги Джунглів».

Метою роботи є розкриття змісту поняття неоромантизму та визначення особливостей неоромантизму Р.Кіплінга, визначення рис Мауглі, які характеризують його як неоромантичного героя.

Мета дослідження передбачає розв язання таких завдань:

-описати теоретичні засади літературної течії - Неоромантизм;

-вивчити структуру твору «Книга Джунглів»;

-детально дослідити оповідання про Мауглі, з ясувати їхні особливості;

-визначити проблеми, які порушує автор у творі.

Предметом дослідження є особливості неоромантизму Р.Кіплінга в оповіданнях про Мауглі. Об єкт вивчення - оповідання про Мауглі із «Книг Джунглів» Р.Кіплінга.

Основними методами дослідження є описовий, аналітичний та порівняльний.

Теоретичне значення курсової роботи полягає у спробі осмислити характерні риси неоромантизму як літературної течії кінця ХІХст. Практичне значення: результати дослідження можна використати у процесі вивчення курсу зі світової літератури, а саме теми «Неоромантизм» та творчості Р.Кіплінга.

Основну джерельну базу роботи становлять оповідання про Мауглі Р.Кіплінга, а також хрестоматії та посібники з зарубіжної літератури.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.



РОЗДІЛ 1

Неоромантизм

Вперше про неоромантизм заговорили на межі 1880-90рр. в берлінському аристократичному середовищі. Запозичене у французів, це слово вживалося коли говорили про необхідність подолання провінціоналізму німецького побутописання 1870-80рр., а також впливу романської основи в мистецтві та французької літератури. Вимоги «романтизму» мали на увазі оновлення національної традиції та протест молодого покоління літераторів проти позитивістської системи цінностей.

Неоромантизм комплекс художніх явищ, який широко увійшов в мистецький обіг наприкінці ХІХст. і приніс корінні зміни у розвиток художньої свідомості, продовживши певні усталені традиції.

Неоромантизм відтворює людину в її неповторності й самодостатності, несе в собі ідею мужнього гуманізму, що прагне змін у житті, що реалізовано засобами авантюрного роману, тло якого - подорожі, втечі, катастрофи.
У неоромантичній стилістиці ведеться боротьба за "єдине точне слово"

«Він генетично пов язаний з романтизмом початку століття, але містить в собі також елементи реалістичної естетики та деякі риси декадансу. Неоромантизм можна назвати антиромантичним романтизмом і пов'язати з ним спробу ускладнення ідеалізму, його відповідної раціоналізації. Через неоромантизм романтизм стає не стільки літературою, скільки "життям", "трагедією",самоподоланням»[1,с.149].
Складна взаємодія та взаємовідштовхування різнорідних тенденцій зумовили широкий діапазон оцінок цього феномену. Деякі дослідники позначають цим терміном усю літературу кінця ХІХ ст. як бунт проти реалізму та натуралізму, інші включають неоромантизму більш широке поняття декаданс, треті відмежовують неоромантизм та «літературу дії», відносячи до першого демократично налаштованих письменників, а до другого авторів консервативної імперіалістичної прихильності.

«Протест проти буржуазного суспільства, невизнання його виражали представники неоромантизму. Люди різних ідейних переконань, неоромантики сходились в одному в негативному ставленні до сучасної буржуазної цивілізації. Але якщо критичні реалісти і натуралісти, зображуючи капіталістичну дійсність, критикували її, то неоромантики, відкидаючи естетичну цінність буржуазного суспільства, відправляли своїх читачів або в далеке минуле, або в екзотичний світ незайманих цивілізацій Африки, Азії, Південної Америки. Вони створювали свій яркий, мальовничий, повний захоплюючих пригод світ, в котрому діяли незвичайні, сильні герої»[2,c.11].

Досить складним є питання про приналежність конкретних письменників до неоромантизму. Безперечно відносять до нього англійських письменників кінця ХІХ ст., зокрема Р. Кіплінга. Естетична програма неоромантизму містить в собі елементи романтизму початку ХІХ століття, які збагачені досвідом реалізму середини того ж століття. Безпосередніми представниками неоромантиків були В.Скотт, Ф.Купер, Е.А.По, які заклали основи авантюрного, морського, екзотичного, детективного романів. Згодом ці різновиди романного жанру були блискуче удосконалені неоромантиками.

Незважаючи на складність феномену неоромантизму, можливо виділити комплекс характерних рис, які дозволяють визначити це явище як оригінальну самостійну літературну течію. В найширшому розумінні сутність неоромантизму випливає з його назви. Це продовження та розвиток на новому етапі романтичних принципів відображення дійсності, протест проти застиглих норм реалізму і особливо натуралізму з його біологічним підходом до суті людської натури. Неоромантики немов би знову підносять на п єдестал людину, зведену тогочасною наукою та філософією (дарвінізм, позитивізм Г. Спенсера) комплексу фізіологічних інстинктів. Протистоять неоромантики також фаталізму та безвіллю символістського героя. Неможна не відзначити впливу на неоромантиків теорії Ф. Ніцше сильна та вольова особистість завжди в центрі їхніх творів.

Проблематика творчості неоромантиків обіймає такі характерні для романтичного світовідчуття питання, як заперечення філістерства, інтерес до природи, екзотики, прагнення збагнути глибини внутрішнього світу людини, відобразити його суперечності. Однак, ці проблеми порушуються з більшою долею конкретності та життєвої достовірності.

В основі творчості неоромантиків лежить романтичний розлад між реальністю і мрією. Характерним є не протиставлення реальності ідеалу, який знаходиться за межами цієї реальності, і не протиставлення звичайним людям надзвичайних героїв, а пошуки ідеалу в самій реальності, «відкриття» героя в звичайній людині. Неоромантики вважали, що все залежить від кута зору під яким розглядається дійсність, від вміння людини побачити красу і незвичайність оточуючого світу. Саме тому для неоромантиків характерний культ пригод, прагнення до незвичайного. Неоромантизм показує, як людина, що змогла побачити оточуючий її світ свіжим поглядом, відкриває в ньому таємниче, невідоме. Прагнення до небезпек, авантюр, до зіткнення з труднощами і їх подолання , робить, на думку неоромантиків, життя людини яскравим, насиченим. Людина, яка живе таким життям є справді багатою, в той час як буржуа, подавлений постійним бажанням нажитися, котре закриває для нього красу оточуючого світу, - духовно бідний.

«Мистецтво, на думку неоромантиків, не лише підносить людину над буденністю життя, не лише показує їй чудовий світ фантазії, але й дає їй ключ до розуміння життя. Для неоромантиків характерний оптимізм, ствердження безмежності людських можливостей, боротьба за духовну красу людського життя»[8,с.258].
В системі персонажів неоромантизму найважливіше місце посідає герой в прямому розумінні непересічна, сильна духом та тілом особистість, яка вступає в конфлікт з оточуючим її натовпом, ворожою природою, несприятливим збігом обставин та самим фатумом. Зокрема, слід відзначити сформований в цю епоху тип героя мислителя, аналітика, який перемагає обставини не силою м язів, а могутністю інтелекту. Але знову ж таки, на відміну від умовного романтичного героя початку ХХ століття, герой неоромантиків конкретніший.

«Водночас неоромантики долають тенденцію до розмитості, безструктурності творів натуралістів: їх сюжет найчастіше будується на грі контрастів як у відображенні оточуючого світу, так і в групуванні персонажів. Добро та зло, чорне та біле різко розмежовано в їхніх творах звідси гострота конфлікту, гротеск. Складна інтрига, динамічний сюжет, сильний і сміливий герой індивідуаліст все це властиво неоромантичному твору»[8,c.259].

У жанровій системі неоромантизму також відбулися зрушення в порівнянні з романтизмом початку століття. Головне місце посідають великі епічні форми (роман, повість), хоча й малі форми (новела, балада, вірш) продовжують розвиватися, зокрема видатним майстром малої форми був Кіплінг.





РОЗДІЛ 2

Аналіз оповідань про Мауглі



«Книги Джунглів» Р.Кіплінга побудовані за мозаїчним принципом. Вони складаються з 15 фрагментів, з історією Мауглі пов'язані вісім. Поряд з оповіданнями про Мауглі вміщені історії про Білого Котика, оповідання про Пуран Багата, котрий є героєм багатьох пенджабських легенд і шанується як святий. Ці фрагменти - самостійні історії, але вони поєднані в цілісний художній світ.

У «Книгах Джунглів» автор поєднав поезію і прозу: кожен фрагмент він подає в поетичному оформленні, ідея кожного фрагмента заявлена у вірші-епіграфі.

«В оповіданнях про Мауглі Кіплінг поставив проблему співвідношення культурного й природного. Джунглі Кіплінга - це світ безперервної боротьби за існування, де перемагає найсильніший. Автор змальовує перед читачем світ природи як світ інстинкту, котрий існує у двох протилежних іпостасях: інстинкт творення та інстинкт руйнування, як життя і смерть. Вони складно переплетені й взаємодіють у природі. Інстинкт життя народжує Закон джунглів, що регламентує порядок. Все у світі джунглів глибоко підкорене ієрархічному порядку: всі повинні жити у сім'ї, зграї тощо. Зграя завжди має вожака, влада котрого безсумнівна, вона забезпечує порядок і надає можливість виживати. Кіплінг змальовує приклад суспільства без вожака, як живуть Бандер-Логи - це анархія, через те вони такі страшні й свавільні, здатні на вчинки, котрі йдуть всупереч Законам джунглів, ведуть, на думку автора, до самознищення. Саме з Бандер-Логами, до котрих ми не відчуваємо ніяких симпатій, змагаються найближчі друзі Мауглі за його життя, ризикуючи своїм. Закон джунглів дозволяє полювання - вбивство заради життя, але забороняє вбивство заради втіхи. І найсуворіша кара чекає того, хто вбиває під час сухого замирення. Закон джунглів стоїть на боці захисту життя під час загрози вимирання. Дикі Собаки із Декана порушують Закон, це загрожує самознищенням. Крізь "Книги Джунглів" червоною ниткою проходить ідея заперечення хаосу, а отже - ствердження життя. За Кіплінгом інстинкт повинен спрямовуватися розумом. Носієм його є людина, а тому природі потрібна людина. І цивілізацію не слід протиставляти природі. Цим поєднуючим началом між природою і цивілізацією є Мауглі, вихований джунглями, він стає володарем джунглів. Мауглі поєднав у собі розум та інстинкт - у цьому віра Кіплінга в рятівну силу Закону джунглів»[6,с.642-643].



2.2.1 Виховання Мауглі

Одного вечора до вовчої печери в джунглях прибилося Людське дитинча, якого батьки загубили під час полювання на тигра. Воно було зовсім голе та дуже голодне, але зовсім не боялося грізних звірів. Спочатку вовків просто зацікавило людське дитинча, але потім вразила його сміливість:

«- Дивись! Воно їсть разом з іншими!»[3,с.11].

«- Воно прийшло до нас серед ночі зовсім голе і дуже голодне; але воно не боялося! Поглянь воно вже відштовхнуло одне моє маля зовсім убік Лежи спокійно Жабеня. О Мауглі, жабеням я тебе називатиму »[3,с.11].

Вовчиця назвала дитинча Мауглі, що значить Жабеня.

В ніч Племінних Зборів Батько Вовк повів його разом зі своїми вовчатами на Скелю Ради. Саме там приймали щенят до Зграї. Тигр Шер-Хан хотів, щоб Людське дитинча віддали йому, бо він вважав Мауглі своєю здобиччю. Проте вовки не захотіли віддати його тигру.

Шер-Хан кричав: «- Дитинча моє! Віддайте його мені! Навіщо Вільному Племені Людське дитинча?»[3,с.11].

Але Мати Вовчиця ладна була битися на смерть за Мауглі.

До того ж за нього вступився ведмідь Балу:

«- Я заступлюся за Людське дитинча! Воно не принесе нам ніякої біди. Хай воно бігає в Зграї і ввійде до неї разом з іншими. Я сам буду його навчати»[3,с.14].

А пантера Багіра пообіцяла Зграї викуп:

«- Убивати голе дитинча просто ганьба. Крім того, воно може стати нам в пригоді, коли підросте. До слів Балу я докладу бика, коли ви згодні прийняти Людське дитинча до своєї зграї, як велить Закон. Чого ж тут вагатись?»[3,с.14].

Акела, ватажок зграї, промовив:

«- Люди і їхні діти дуже розумні, з часом він може стати нам у пригоді»[3,с.15].

«В тому, як Акела, мудрий та досвідчений ватажок, керує зграєю вовків відчувається ствердження дисципліни і примітивного цивільного права»[1,с.150].

Мауглі прийняли до Сіонійської Зграї - ціною забитого бика та доброго слова Балу.

Бурий ведмідь Балу навчав вовченят Закону Джунглів. Ось вони:

Звір не має права змінювати місце ловів, завчасно не попередивши.

Убивати можна тільки для їжі.

Полювання на людину заборонено.

Кожний вовк, створивши сім ю, може відокремитися від зграї, але коли підростуть його діти, він має привести їх на Скелю Ради, щоб усі вовки могли їх уважно роздивитись.

Після схвалення дітей радою, вовченята можуть вільно бігати будь-де; їх ніхто з дорослих членів зграї не сміє зачіпати, доки вони не вполюють свою першу здобич.

Коли не всі члени зграї згодні прийняти дитинча, за нього мають заступитися два члени зграї, окрім батьків.

Якщо дитинчаті загрожує смерть, його життя можна викупити.

Якщо хтось із звірів вимовляє Владичні слова: «Ми з тобою однієї крові ти і я!», то йому завжди буде надано допомогу. Цей закон говорить про те, що всі в природі рівні, тому мають допомагати один одному, піклуватися, а не ворогувати.

Закони джунглів гуманні й розумні. Світ звірів постає перед читачем здоровим морально. В ньому панують справедливість, порядність, вірність.

Деякі закони людського суспільства схожі до законів джунглів, інші відрізняються:

Щоб прогодувати себе, свою сім ю, людина має працювати. Вона може вільно змінювати місце роботи, жити, де хоче.

За людськими законами убивати собі подібних людина не має права, а от убивати тварин людині не забороняється.

Кожна народжена дитина має право на життя вже тому, що народилася, і не потребує жодного схвалення чи дозволу, щоб жити.

Люди мають поважати одне одного, допомагати в разі небезпеки.

Серед учнів Балу був і Мауглі. Проте Людському дитинчаті доводилося вивчати набагато більше, ніж молодим вовкам. Старий ведмідь навчав Мауглі усіх Законів лісу й води, щоб той міг шанобливо розмовляти з усіма мешканцями Джунглів. Знало Людське дитинча також і Владичне Слово Джунглів, за допомогою якого можна попросити захисту у кожної істоти в Джунглях.

«- Ми з тобою однієї крові ти і я», - сказав Мауглі, вимовляючи ті слова по-ведмежому, як то звичайно роблять Ловецькі Племена, по-пташиному, по-зміїному.

Мауглі, незвичайний, сміливий, сильний духом хлопчик, ріс і виховувався разом із вовченятами. Батько Вовк навчав його доти, аж доки кожен звук в Джунглях не став для нього зрозумілим. Багіра вчила його стрибати по деревах. Спочатку Мауглі лазив не краще за лінивця, але потім навчився стрибати між гілками дерев так само сміливо як і мавпи. Коли він підріс і порозумнішав, багіра пояснила йому, що він ніколи не повинен чіпати людської худоби, бо сам був прийнятий до зграї ціною життя бика.

Хлопець дотримувався кожного слова Закону Джунглів. Серед вовків він почував себе своїм. Хлопчик часто виймав довгі колючки з вовчих лап. Але він помітив, що жоден вовк не витримує його пильного погляду в очі.

«- Поглянь на мене», - сказала Багіра. І Мауглі подивився їй у вічі. Через півхвилини велика пантера одвела голову вбік. «- Ось за що!» промила вона, зариваючись лапами в листя. «- Навіть я не можу витримати твого погляду, а я ж народилася поміж людей і люблю тебе , Братику! А інші ненавидять тебе за те, що не насмілюються зустрічатися з тобою поглядом, за те, що ти розумний за те, що ти - Людина!»[3,с.18].

Усі в Джунглях, усвідомлювали те, що Мауглі виріс разом з ними, отримав гарне виховання від Балу та Багіри; Матір Вовчиця і Батько Вовк вважають його своїм сином, але все-таки сприймають його як людину. Недарма ж його погляду не може витримати ніхто зі звірів. Люди мешканці селища вважають його чаклуном, називають вовком, вовчим виродком, чортякою з джунглів тощо. То хто ж він, Мауглі? Людина чи звір?

Акела: «-Ти справжнісінька людина, а то Зграя втікла б од рудих собак»[3,с.151]. Тільки людина сильна своїм духом, почуттями власної гідності, обов язку перед іншими, здатна вступити в бій із сильним, чисельно більшим супротивником і перемогти його. Звірі за таких обставин через властивий їм інстинкт самозбереження утікали б. «- Мауглі вижене Мауглі»[3,с.151]. У житті юнака настане час, коли він не зможе жити без людей. І не Зграя буде його виганяти, як це сталося першого разу, а його власне бажання.

«Мауглі може жити в обох світах, хоча не прийнятий в жодному з них. Так, істота, яка не може бути цілком своєю в обох світах, - Мауглі. Цікава історія його імені. Слово «Мауглі», як і його переклад жабеня, Кіплінг вигадав, бо вони не існують в жодній з мов»[7,c.265].

Можливо, за аналогією: як жаба живе у двох стихіях, так і хлопчик може жити серед звірів і людей.

У Мауглі поєдналися найкращі риси неоромантичного героя: доброта, справедливість, честь, благородство, сила характеру. Саме це й допомогло Жабеняті перетворитись на Володаря Джунглів.

Ставлення звірів до Мауглі особливе. Мати Вовчиця сприймає його як сина, її вовченята як брата, і це зрозуміло: вони родина. Так само тепло ставиться до нього і чорний звір мудрий, сильний і підступний пантера Багіра. Вона відрізняється від інших мешканців Джунглів надзвичайною незалежністю, можливо, тому, що народилася в неволі. «- Я народилася в князівських клітках в Удейпурі...»[3,с.18]. Багіра багато знає про людину. Слід від нашийника постійне нагадування про життя серед людей, до яких вона, переважно, ставиться зневажливо «- Людина голий коричневий землекоп, безволосий і беззубий пожирач землі!»[3,с.58], але вона любить Мауглі «- Це вперше зроду Багіра билась не на життя, а на смерть»[3,с.43]. Багіра шляхетна «- Убивати голе дитинча просто ганьба»[3,с.14], кожне її слово сповнене досвідом і мудрістю «- Червона Квітка товариш, сильніший за саму Багіру чи Балу або тих із зграї, хто любить Мауглі»[3,с.19].

Отак, минуло десять років. Мауглі усе ріс та ріс, дужчав і дужчав, ані над чим не замислюючись, крім того, як роздобути їжу. Ватажок Зграї Акела старішав. Тигр Шер-Хан потоваришував із молодими вовками і все частіше висловлював свій подив, що вони дозволяють, щоб ними попихали вмираючий вовк і людське дитинча.

І ось настав той день, коли Акела не зміг вбити свого оленя. Ввечері вся Зграя зібралася на Раду. Мауглі прийшов туди, тримаючи в руках горщик із вогнем. Це Багіра навчила його, як здобути Червону Квітку, яку бояться всі звірі в Джунглях. Кульгавий Шер-Хан, який не належав до Зграї, захотів нав'язати їй свою волю. Він забажав, щоб Акелу вбили, а Мауглі віддали йому. Молоді вовки підтримали тигра. Тоді хлопець сміливо підвівся на ноги, встромив суху гілку в полум'я і почав вимахувати нею в колі переляканих вовків. А потім заговорив не як гість серед звірів, а як Господар Джунглів.

Він покарав Шер-Хана, вдаривши того палаючою гілкою по голові, й прогнав тигра та його підлабузників зі Скелі Ради. Мауглі заступився за беззахисного Акелу, сказавши, що ніхто не посміє вбити старого вовка, бо на те нема його волі. Так, Мауглі сильна та вольова особистість.

Мауглі віддав свій борг вдячності мешканцям Джунглів покаравши Шер-Хана, перед тим, як залишити їх і піти до невідомих створінь, які звуться людьми.

Вовки і вчителі Мауглі є його друзями: вони оберігають його від смертельних тек життя, навчають його мистецтва мисливства, навчають головного Закона Джунглів:

«Ми однієї крові - ти і я». Через це "люденя" знаходить спільну мову з могутнім Хатхі і коршаком Чілі, навіть з холоднокровним і самітнім Каа. Отже, це вірні друзі, що багато років піклуються про дитинча ворожої і небезпечної породи. Завдяки їм Мауглі виріс здоровим, розумним і дужим. Про друзів важко говорити, їх тільки любиш, а любові не висловити словами.

Проте у неоромантичному творі добро та зло, чорне та біле різко розмежавано, - звідси гострота конфлікту, гротеск. Тож у Мауглі є й вороги. Насамперед, це Шер-Хан, через якого людське дитинча опинилося у вовків. Все життя тигр-людожер намагався розправитися з вовчим вихованцем. Ця ворожнеча скінчилася лише зі смертю хижака, яку йому заподіяв розумний і обережний Мауглі.

«- Собаці й собача смерть, брати, - сказав Мауглі, виймаючи ніж, який він завжди, відтоді як прийшов до людей, носив із собою...»[3,с.80].

Поруч із Шер-Ханом завжди був шакал Табакі, який стежив за людиною-вовком і завжди сповіщав свого пана про місцезнаходження Мауглі. Його називали Лизоблюдом, підкреслюючи тим самим його підлість і лицемірство. І хоча Табакі ніхто не сприймав як небезпечного супротивника, його боялися, бо саме шакали розносять по Джунглях сказ. До того ж він здатний зрадницьки напасти на дитину чи дорослого у найскрутніший для них час. І все ж ненависть із презирством, яку відчувають усі "джунгляни" до поганця, який не соромиться прислуговувати кровожерцю за крихти з його столу, скінчилася зі смертю Шер-Хана. Мауглі:

«- Я не боюся Шер-Хана, але Табакі дуже хитрий»[3,с.76].
У Джунглях, окремо від Зграї жив вовк-відступник Вонтола. Його серце заполонило прагнення помсти, коли дхолі вбили його подругу і трьох вовченят. Він був безстрашний бився сам-на-сам зі зграєю рудих собак; надзвичайно витривалий не звертав увагу на своє каліцтво та рани, отримані в бою; наполегливий сплатив Кривавий Борг, убивши ватажка дхолів.

Коли ж дхолі прийшли в Джунглі, Мауглі, - мислитель, аналітик, переконав зграю, що потрібно битися. Адже він не хотів втратити найближчих йому друзів-вихователів, він любив їх і був їм вдячний за виховання, тож відчував своїм обов язком вберегти їх від смерті.

Мауглі прийняв план битви, який запропонував Каа (мудрий пітон, надійний і вірний друг. У зображенні Каа відчувається відлуння індійських народних легенд, які використав Кіплінг підчас написання твору), виявивши при цьому поступливість і розважливість; зумів спровокувати ватажка дхолів на лють, що затьмарила йому розум. Хлопець був кмітливий і спокійний спав на дереві, коли його стерегли собаки. Його спритність (стрибки по деревах, швидкий біг через печеру, стрибок у воду) врятувала йому життя. Мауглі був сильним і зібраним у бою, безжальним до ворогів, але в його серці були також братерська любов до Акели, Вонтоли і визнання їхнього подвигу.

Для Кіплінга, письменника неоромантика, було важливим показати Мауглі, як героя - мислителя, думаючого, аналітика, який перемагає обставини не силою м язів, а могутністю інтелекту (він все таки Людина).

Головний закон Джунглів заборона вбивати людину. Автор наголошує на тому, що підстави для цього закону і пояснення його звірам не збігаються. Така заборона доцільна, бо «вбивство людини рано чи пізно викличе прибуття білих людей з рушницями верхи на слонах і кількох сотень темношкірих людей з барабанами, ракетами і смолоскипами. І тоді кожен у Джунглях зазнає лиха». Звірі ж вважають, що людина це найслабша і найменш захищена істота, і тому чіпати її не личить мисливцеві. Вони кажуть також, що той хто їсть людину, шолудивіє і в нього випадають зуби. Так вони наголошують на своїй силі, але водночас спотворюють реальність. Бо людина захищена своїм розумом, духовністю, врешті і рушницями, і навіть Мауглі має ніж, з яким ніколи не розлучається.

Читач є свідком того, як в постійній боротьбі з небезпеками формується сильний характер Мауглі. Людське дитинча, яке спочатку потребувало захисту й заступництва, виростає в сміливу, чесну, справедливу, шляхетну Людину гідний приклад для наслідування.



2.2.2 Суспільство мавп

Є в хащах племена, про яких ніхто не скаже доброго слова. То Бандар-Логи, які не мають старійшин і своїх законів. Зрештою, мавпи нікому не заподіяли зла, навіть викрадення людини відбулося, так би мовити, для її слави й користі, але...

У них не має Законів. Вони-вигнанці. У них не має навіть власної мови, і вони користуються краденими словами, які підслуховують, сидячи вгорі на гілках і підглядаючи за нами. Наші шляхи різні. Вони живуть без Ватажка. Вони нічого не пам ятають. Вони чваняться, верзуть дурниці і думають, що вони - велике плем я, покликане зробити великі діла в Джунглях, а впаде горіх, і настрій їхній одразу змінюється, вони починають реготати й забувають про все на світі. Ніхто в Джунглях з ними не спілкується, не п є там де п ють мавпи, не ходить туди де ходять мавпи, не полює там, де вони полюють, не вмирає там, де вони вмирають. Мешканці Джунглів ніколи про них не думають і не говорять. Їх дуже багато, вони злі, неохайні, безсоромні і бажають, - якщо тільки в них є постійне бажання, - звернути на себе увагу мешканців Джунглів.

«- Мавпяче плем я заборонене, - сказав Балу. Пам ятай про це!»[3,с.31].

Та ось одній мавпі спала на думку, як їй здалося, чудова ідея, і вона почала запевняти інших, що Мауглі буде надзвичайно корисний їхньому племені, бо він уміє сплітати гілля до купи для захисту од вітру: отже, коли вони його спіймають, то він навчить їх це робити. Тепер, казали вони, у них буде свій ватажок, і вони стануть найрозумнішим племенем Джунглів, такими розумними, що всі звернуть на них увагу і заздритимуть їм.

Мавпи викрали Мауглі і притягли його до Холодних Печер. Мауглі ще ніколи не бачив індійського міста і, хоч це були майже суцільні руїни, воно здавалось йому надзвичайним, чарівним.

Мавпи побрались за руки і почали танцювати та співати своїх дурних пісень:

«- Брате, хвостом веселіше махай! Ось ми які, всі побачать нехай!»[3,с.50].

Мауглі, навчений Законів Джунглів, не розумів такого життя, і воно йому не подобалось. Мауглі, невеселий та злий від голоду, блукав вулицями мертвого міста і час від часу кидав ловецький клич чужинця, але ніхто не відповідав йому, і він зрозумів, що опинився у дуже поганому місці, ще й зі скаженими мавпами:

«- Напевне, Табакі, шакал, усіх їх покусав, - і тепер вони показилися. Звичайно, вони скажені!»[3,с.42].

«- Все, що Балу казав про Бандар-Логів, цілком справедливе, у них немає нічого, крім дурних слів та маленьких злодійкуватих рук»[3,с.41].

Джунглі загадка, але ще більша загадка людина. З одного боку, звірі ставляться зі презирством до людини, з іншого приклоняються перед нею.

Єдине плем я, котре викликає у звірів таке ж презирство, як і людина, - це мавпи.

В реальних Джунглях мавпи, звісно, зовсім не такі, як в «Книгах Джунглів». Кіплінгівські Бандар-Логи, - це не замальовка з натури, а швидше міф: А якщо подивитись на людину очима Джунглів? З ким тоді можна буде її порівняти? Звірі порівнюють людину з мавпою. Бандар-Логи це криве дзеркало, котре Джунглі приготували для людини.

Бандар-Логи відкинуті усіма в Джунглях, тому що вони не знають Закона Джунглів, але й люди не знають цього Закону, тому й зіставлені два плем я мавпяче та людське.

Мауглі також порівнює мавп з людьми:

«- Які дивні звичаї у цих людей. Тільки сіра мавпа могла б так поводитись!»[3,с.70].

«- Людська зграя почала кидати в мене каміння!»[3,с.89].

Що ж спільного у людей та мавп?

Людей та мавп споріднює самолюбство:

«- Ми величні! Ми вільні! Ми прекрасні! Ми найчудесніше з усіх племен у Джунглях!»[3,с.42], звичка до пустих слів:

«- Ба! промовив Мауглі. Балаканина, балаканина! Говоріть, говоріть! Люди кревні брати Бандар Логам.»[3,с.75].

Ось що співають мавпи в своїй дорожній пісні:

«- Славно! Чудесно! Гей-гей! Ну й замололи не гірше людей!»[3,с.50], а також безцільність, безглузда поведінка: мавпи цілий день носяться з гілкою, ніби то не можуть обійтись без неї, а поті ламають її; дуже подібно ведуть себе люди, - вони витріщались, кричали, показували на Мауглі пальцями. Бандар Логам подобається заради забави помучити пораненого вовка. Люди ж «вбивають від неробства, заради втіхи».

Натовп, що не має високих цілей і не керований ніким і нічим, не може робити добрих справ, отже є ворогом будь-якого ладу і будь-яких стосунків між живими створіннями лісу. Вони спроможні тільки створити безладдя. Як Шер-Хан та руді пси.

«Засуджуючи плем я Бандар Логів, Кіплінг, як це відмічали і сучасники, дав алегоричну сатиру на французьку буржуазну демократію і на парламентаризм, котрий він, як відомо, ненавидів»[2,c.11].



2.2.3 Мауглі та люди

«Образ дитини, вигодуваної вовками, доходить до нас ще з давніх легенд, найвідомішою з котрих є легенда про Ромула і Рема. В цей час Індія була переповнена подібними історіями. Відомо, що на книжковій поличці Кіплінга знаходилася книжка Р.А. Стерндейла «Ссавці Британської Індії та Цейлону», у котрій наведено достатньо слухів про дітей-вовків, названих автором «небезпідставними»[1,с.149].

Мауглі залишив вовчу печеру після сварки зі Зграєю на Скелі Ради:

«- Він людина! Що спільного між нами і людиною? Нехай іде до своїх!»[3,с.22].

Акела: «- Він брат нам в усьому, за винятком крові»[3,с.22].

Мауглі був у нестямі від злості та горя, бо вовки ще ніколи не показували йому, як вони його ненавидять.

Мауглі: «- Гаразд, я піду од вас до свого племені коли то справді моє плем я . Джунглі закриті для мене.., і я обіцяю, Що коли стану Людиною серед людей, то не зраджу вас перед ними, як ви зрадили мене.., але пам ятайте, що коли я знову прийду на Скелю Ради, - то шкура Шер Хана буде в мене на голові»[3,с.23].

Мауглі важко було покидати Джунглі, він сидів і плакав, і серце в нього наче розривалося, проте він знав що ще повернеться щоб покласти на Скелю Ради Шер-Ханову шкуру. Мауглі самотньо сходив з гори до невідомих створінь, які звуться людьми...

Яким постав світ людей в очах Мауглі?

Люди галасливі й метушливі, схожі на мавп; коли мешканці селища оглядали Мауглі, це дуже скидалося на те, як це робила Зграя, - селяни галасували, сперичались, здивовано дивились на Мауглі і тикали на нього пальцями.

Та коли натовп розступився Мессуа впізнала у ньому свого хлопчика, якого вкрав у неї тигр:

«- Але ти дуже схожий на мого Нату, і ти будеш мені сином...»[3,с.71].

Деяке непорозуміння сталося тоді, коли треба було лягати спати: Мауглі нізащо не хотів лягати у пастці на пантер, - так він називав хатину, і коли хазяї замкнули двері, він вистрибнув у вікно.

Мауглі пильно вивчав життя та звичаї людей. Спершу він змушений був одягати на себе тканину, яка страшенно йому заважала; потім йому довелось познайомитися з грошима, призначення яких він ніяк не міг зрозуміти, і, нарешті, з оранкою полів, в якій він також не бачив глузду. Згодом Мауглі взяли на службу пасти буйволів.

Мауглі не розумів чому люди вірять розповідям брехуна Бульдео про життя звірів.

Після того, як Мауглі убив Шер-Хана, люди зустріли його градом каміння і закричали:

«- Чаклун! Вовчий виродок! Чортяка з Джунглів! Геть від нас!»[3,с.82].

В системі персонажів, для письменників неороматиків, найважливіше місце посідає герой в прямому розумінні непересічна, сильна духом та тілом особистість, яка вступає в конфлікт з оточуючим її натовпом, ворожою природою, несприятливим збігом обставин та самим фатумом.

Люди проганяють його за те, що він вовк, тоді як Зграя прогнала його за те, що він людина. Лише Мессуа не вірила в те, що Мауглі чаклун, вона любила його і Мауглі це бачив.

«- Ні, не будемо робити селянам ніякого лиха, бо Мессуа була добра до мене»[3,с.83].

Люди іноді бувають жорстокіші за звірів. Вони можуть навіть убивати собі подібних. І не тому, що це потрібно щоб не вмерти, а заради наживи (розправи людей над батьками Мауглі, ставлення мешканців селища до самого Мауглі, згубна роль золотого анкаса в житті людей). Чому ж Мауглі, розуміючи, що світ людей нічим не кращий за світ джунглів, а навпаки, часто жорстокіший, усе ж повертається до людей? Бо місце людини серед людей.

«Звірі живуть на Сіонійських горах. Кіплінг невипадково так їх називає. У Єрусалимі на пагорбі Сіон була розташована резиденція царя Давида, у Біблії Сіон називається житлом бога Яхве, Царством Божим на землі і небесах. Місце, де живе Зграя за законами джунглів, може уявлятися царством справедливості на землі. Простір, де живуть люди, забрано у джунглів, і джунглі можуть легко його повернути назад. Одночасно до людей і звірів приходить сезон дощів, весна пора нових пісень. Відмінності між двома світами яскраво виявляються через дотримання законів. У селі, куди прийшов Мауглі, усім керує жрець, який дбає не про справедливість, а про власні інтереси. Якщо звірі шукають і знаходять справедливість на Скелі Ради у своєму просторі, то Мессуа з чоловіком змушені звертатись до англійців шукати захисту за межами свого села»[5,с.18].

Для Мауглі світ людей постає зовсім іншим, ніж світ Джунглів. Він бачить, що тут є підлість, зрада, жорстокість, насильство. Люди часто вбивають звірів і птахів зовсім не тому, що голодні, а просто заради забави. Іноді вони навіть вбивають одне одного. Розум, здоровий глузд часто відсутні в людському суспільстві. Так як Мауглі виріс в атмосфері відданої, щирої любові, благородності, тому все це він також намагався знайти у людей. Проте він не побачив цих законів у суспільстві людей, котрі перш за все бажають наживатися. Тому Мауглі пішов геть і з цього дня почав полювати в Джунглях зі своїми чотирма братами. Йому не хотілося ані бачити, ані чути людину. Мауглі, котрого звірі признали «вищим авторитетом» Джунглів, мучиться в докорах сумління від самотності, від освідомлення своєї винятковості. Але він не залишився назавжди самотнім. Минуло чимало років, він знову відчув себе людиною.



ВИСНОВКИ



Особливістю неоромантизму Кіплінга є олюднення тварин. Це необхідна умова існування жанру, яка йде ще від фольклору. Літературна анімалістична фантазія додає до цього одухотворення єдину можливість показати зсередини світ героя. І в Кіплінга це менш за все казкова риса; у цілому казкові витоки, всупереч поширеній думці, в його «Джунглях» майже відсутні. Згідно з концепцією, яка склалася ще за його життя, казка це оповідь про чарівний світ, у якому торжествує мораль добра. Цілком очевидно, що таких казок Кіплінг не писав, а безмежно поширювати межі жанру було б неісторично.

В описі звірів Кіплінгу вдалося досягти такої живої виразності, якої не знає, можливо, жодне з людських облич, зображених у його книгах. У незліченній множині Кіплінгових персонажів люди розрізняються іменами та двома трьома біографічними штрихами, але одразу запам ятовуються Мати Вовчиця і Батько Вовк, ведмідь Балу і безстрашна чорна пантера Багіра. Звірі зберігають у Кіплінга достовірність свого тваринного вигляду, і, разом з цим, кожному з них надана жива, одухотворена характерність і кожен переконливо поводиться відповідно з нею.

Твір побудовано на гострій, напруженій інтризі, яка містить у собі елементи таємниці, фантастики, надприроднього, що є невід ємним для неороматизму.

Неоромантик Кіплінг заперечував прозу «обивательського» життя. Він оспівував мужність, подвиг, романтику пригод, обиравши тлом для своїх сюжетів екзотичну країн - Індію. Його неоромантичний герой, Мауглі непересічна сильна особистість, наділена рисами «надлюдини», вигнанець, що протистоїть суспільній більшості (як звірям так і людям), шукач романтики та пригод.

Кіплінг навантажив жанр пригодницького неоромантизму дуже серйозними соціологічними проблемами: питаннями про закон, його походження і роль, про конфлікт, який є основою суспільства, про спрямованість виховання. Нічого схожого не було у перших творців цього жанру в Англії , ніхто з них не задумав створити модель соціального світу.

Незвична фантастика, чарівні картини природи, яскрава романтика подвигів мужньої людини все це присутнє в оповіданнях про Мауглі.



Список використаної літератури

1. Зарубежная литература ХХ века. Пособие для студентов филол. фак. пед. ин-тов. Под ред. проф. З.Т.Гражданской. Изд. 2-е, испр. и доп. М., «Просвещение», 1977. 752с.

2. Зарубежная литература ХХ века (1871-1917):Учебник для студентов филол.фак.пед.ин-тов / Под ред.В.Н.Богословского, З.Т. Гражданской.-М.:Просвещение,1979.-351с.

3. Киплинг Р. Маугли. /Пер. с англ. В.Й. Прокопчука и др. Рис. С.К. Артюшенко. / К., Веселка, 1979. 272с.

4. Киплинг Р. Рассказы; Стихотворения: Пер. с анг. / Сост.,вступ. Ст., примеч. А. Долинина. Л.: Худож.лит., 1989.-368 с. илл.

5. Перемышлев Е. «Каменьщик был и король я...» // Киплинг Р.Книга Джунглей. Стихотворения и баллады.-М.: Олимп;ООО «Изд-во АСТ-ЛТД»,1998. - 550с.

6. Рокаш О.М. На межі століть. Анг. л-ра кн. ХІХ поч. ХХст. Навч. Посібник для студентів вищих навч. закладів:У 2т. Кам янець-Подільський: Оіюм,2005.- т.1-732с.

7. Стріха М.Кіплінг справжній і вигаданий / Пер. і упор. М.Стріха.- К.: Факт,2003.С.-456.

8. Храповицкая Г.Н. и др. Заруб. лит. ХХ века, 1871-1917: Хрестоматия. Учеб. Пособие для студентов пед. ин-тов. по спец. №1201 «Рус. яз. И лит.» / сост. Г.Н. Храповицкая, М.Б. Ладыгин, В.А. Луков; под ред. Н.П. Михальской, Б.П. Пуришева. М.: Просвещение, 1981.- 638с.

9. Чередник Л.А. Вивчення зарубіжної літератури // Веста: Видавництво «Ранок», 2005.-128с.