Твір на тему - Осуд бездуховності й егоїзму в повісті “Кайдашева сім“я“ Нечуя - Левицького

В історії української реалістичної літератури творчість Івана Семеновича Нечуя-Левицького займає визначне місце. Відомо, що широкий розвиток художньої прози і, зокрема, великих епічних жанрів - повісті й роману - є важливим етапом формування національного мистецтва слова. Вийшовши на українське літературне поле, Нечуй-Левицький блискуче розвинув зміст і форму невеличкого оповідання і дав перші зразки реалістичного романного жанру з сучасного життя.

Широко розгорнуто сутність затяжного, безкінечного конфлікту, що сягає корінням в основи приватновласницького ладу, у повісті Нечуя-Левицького “Кайдашева сім“я“ (1819р.).
Письменник виводить цілий ряд виразних народних типів: старі Кайдаш і Кайдашиха, - їхні сини “з перцем“ Мотря, тиха, мрійлива Мелашка. Селянське малоземелля, вічні не достатки, духовна темрява породжують в родині Кайдашів взаємну заздрість, плітки, ворожнечу. Стара Кайдашиха й Мотря змагаються за хатню першість і роблять у сварці між собою найбезглуздні вчинки: б“ють горщики, спалюють в печі обід, сидять в неметеній хаті. Та найбільше бентежить всіх груша, що виросла на межі ділянок Кайдашевих синів, власне сама межа, яку кожний хотів би відсунути на свою користь. У змаганнях за грушу вступають батьки, чоловіки, діти.

Змальовуючи “хатню війну“, письменник вдається до гоголівського засобу, що створює гострий комічний ефект. Цей засіб полягає в навмисному контрасті між “високим“ пафосним стилем і жалюгідним змістом зображуваного. Чергову бійку в родині Кайдашів Нечуй-Левицький змальовує в дусі народного героїчного епосу: “Не чорна хмара з синього моря наступила, то виступила Мотря з Карпом з своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближається до тину стара видроока Кайдашаха...“
Сміх письменника в повісті поєднується з сумом, з теплим співчуттям до трудівників-селян. Крізь смішні недоладні вчинки Кайдашів, ворогуючих за хату, за межу, за Грушу, проглядає трагедія найширших верстатів селянства, яке потрапило у безвихідь нового переформеного лиха. Самі конфлікти виникають на грунті приватновласницької психології, що й надає їм затяжного характеру. В лаконічній редакції твору сварка за грушу закінчується примиренням: “Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім“ї помирились“.

У першій редакції конфлікт заходить у безвихідь (“Діло з грушею не скінчилося й досі. А груша все розростається і вшир, і вгору та родить дуже рясно, неначе зумисне дражниться...“). Безвідносно до фіналу -всохла груша чи ні - письменник всією системою образів і відносин показав, що розростається не лише груша, а й непорозуміння, ворожнеча, дрібновласницький егоїзм, бо їхнє коріння сягало далеко соціального грунту. За силою й правдивістю художнього відтворення народного побуту “Кайдашева сім“я“ займає почесне місце в колі відомих творів світової літератури про селянство (“Земля“ Е. Золя, “Мужики“ В. Реймонта та інші).