Всі публікації щодо:
Іваничук Роман

Сутність інтелігенції за романом „Четвертий вимір” Романа Іваничука

Ім’я Романа Іваничука як письменника пов’язане з історичною прозою, а саме з історичними романами. Одним з таких творів можна виділити роман „Четвертий вимір”, який був створений письменником у 1984 році. „Якось у складі делегації письменників Р. Іваничук поїхав на Кавказ. Там проходили дні української літератури. На одній із зустрічей йшлося про активного учасника Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака, згадували його великий внесок у розвиток грузинської культури. Цей факт надихнув письменника на написання роману „Четвертий вимір”” [4, с. 50].

Цей роман розповідає нам про Миколу Івановича Гулака як діяча світової культури та науки. „Роман „Четвертий вимір” – це філософське осмислення категорії пам`яті (четвертого виміру дійсності) через долю Шевченківського однодумця і друга Миколи Гулака, одного з кириломефодіївців, що був у засланні на Кавказі, де серед грузинів і азербайджанців знайшов свою другу батьківщину і заслужив добру пам`ять своєю подвижницькою працею для розвитку їхніх культур” [6]. І справді, Грузія стала для Миколи Гулака рідною домівкою, де він читав лекції, спілкувався зі студентами, науковцями. „А таки скажу: ти відвик, відірвався від України, вона нині тобі ще сниться, можливо, спогад про неї витискає сльозу – і тільки. Твоє життя належить іншому народові. А в нього така сама доля” [1 с. 118]. Таку думку висловлює Олександр Навроцький, коли спілкується з Миколою Івановичем, констатуючи те, що в Україні про нього ніхто не знає, а пам’ятають тільки Гулака-Артемовського. Тоді виходить, що Микола Іванович Гулак визначний діяч та інтелігент не України, а закордону, адже народився він у Варшаві, а помер в Азербайджані. „Бо кращі роки свого життя він віддав грузинській і азербайджанській культурам і помер у місті Єлисаветполі…” [1, с. 205]. Визначний етап його просвітницької та культурно-наукової діяльності припадає на час проживання в Україні, саме тоді, коли зібравшись разом, українські інтелігенти Василь Білозерський, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич та Микола Гулак заснували Кирило-Мефодіївське товариство, за що потім поплатились.

Одним з видатних діячів української культури, про якого також пише Роман Іваничук, є Микола Костомаров. У романі він постає не тільки як історик, поет та громадський діяч, а і як людина закохана, яка маючи молоду наречену, готується жити звичайним побутовим життям, виховувати дітей, кохати свою дружину і працювати. Мабуть разом з описом політичних подій, белетрист хотів внести у твір певну естетичну ноту, поєднати життя та діяльність, стверджуючи навіть: „У літературі нашій, як і в будь-якій іншій, повинна превалювати естетика. Бо поки що превалює політика. Вона постійно літературі заважає, але, з другого боку, ми з об’єктивних причин не можемо від політики відійти ще з часів Франка... Єдина заанґажованість, від якої, я вважаю, ніколи не слід відмовлятися, – це національна заанґажованість. І це природно, бо не можна відмовлятися від власної матері” [2, с. 39]. Але тут автор наголошує на трагедійності його долі, власне, як і Миколи Гулака та Тараса Шевченка, що потрапили в ув’язнення через свої життєві погляди та переконання. Тобто, Роман Іваничук не зосереджується на окремому аспекті твору, на певному моменті із життя якогось героя, він намагається охопити широкий простір подій та характерів. „У кожному окремому випадку літературознавець, звісно, зосереджується на якомусь одному аспекті контексту твору, що розглядається. Проте чим ширше і повніше він бере до уваги зв’язки твору з фактами і явищами, що йому передували, тим досконалішою буде інтерпретація” [4, с. 49]. Так, справді, автор роману досконало подав період життя Гулака, дослідивши перед цим його життя і творчість, але те, чого не знайшов, майстерно домислив і додав так, що не можна вирізнити від художньої правди. „Тепер, коли за тему життя і творчості М.Гулака взялися інші письменники і дослідники, бачу, що далеко не все я знайшов, бо, певне, шукав не так, як треба, і наукової доскіпливості мені бракує, і заважає професійна звичка домислювати там, де не вистачає матеріалу” [1, с. 207].

Роман Іваничук зображує історичних діячів, а саме учасників Кирило-Мефодіївського товариства, як людей, що мають певну мету та ідею в житті, за яку довелося поплатитися. Головний герой роману, Микола Іванович, який є представником інтелігенції, постає перед нами як особистість, що не зрікається своїх ідей, думок, навіть друзів, не видаючи їх на допиті. Ця людина є втіленням „…вченого-інтернаціоналіста, котрий вважав своїм обов’язком досліджувати і підтримувати культуру тих народів, що дали йому притулок; патріота, який і на чужині зберіг у своєму серці святу любов до землі, що його породила” [1, с. 207]. І він не змінився, автор не відбирає в Гулака того бажання до дії, яке спонукає його до життя: „Роки не змінили Гулака. Він лишився той же, що й тоді, коли разом з Шевченком і Навроцьким настояли на тому, щоб у програму Кирило-Мефодіївського товариства було вписано такий параграф: „3мінити деспотичний лад мирним способом неможливо. Повстання доконче відбудеться – якщо не в нинішній час, то в майбутньому поколінні”” [5, с. 197].

Зважаючи на тему роману – „інтернаціональна єдність народів, почуття єдиної родини” [1, с. 207], Микола Іванович Гулак представлений об’єднуючою ланкою між народами тодішнього Радянського Союзу, та й не тільки Гулак, а й усі представники Кирило-Мефодіївського товариства, яке проголосило ідеї братання між народами. Отже, сутність української інтелігенції, що стала жертвою заслання за свою просвіту та культурний внесок, за романом „Четвертий вимір” полягає в тому, щоб об’єднати усіх людей, припинити розбрат та знищити недовіру до народної думки. Кожен домагався цього по-своєму: хтось писав вірші, як Шевченко, хтось займався історією, громадською справою, як Костомаров, а хтось прагнув, „…щоб од його наукової діяльності був соціальний ефект, щоб усі його зусилля вливалися в русло соціальної і національно-визвольної боротьби грузинського народу” [5, с. 197]. Хтось став на шлях кириломефодіївців під впливом близького оточення, як, наприклад, Олександр Навроцький – бран Миколи Гулака. І всі події крутяться навколо постаті Миколи Івановича, який „…стає першим із усіх слов’янських учених, що створили фундаментальні праці з історії та культури Грузії, він розвінчує шовіністичні міфи про художню вторинність „Витязя в тигровій шкурі”, критично проаналізувавши все зарубіжне й грузинське руставелезнавство” [5, с. 197]. Український діяч досліджував грузинську культуру.

Цікаво Роман Іваничук подає і долю дружини Миколи Гулака Терези, котра, народившись у Польщі, виросла в Росії, а потім потрапила до Грузії разом з театром. Її зацікавила Україна і зацікавленість цю породив росіянин Микола Костомаров, простір діяльності якого не обмежувався історією одного народу. Тереза задумалася над тим, кого славетного має Україна? „ Поляки пишаються Міцкевичем, росіяни – Пушкіним, а українці?... Я спитала про це Костомарова, спитала з певним викликом, та він нічого мені не відповів, а на другий день приніс книжечку. Це були „Гайдамаки” Шевченка…” [1, с. 52]. Так об’єднувалися люди різних національностей, подорожуючи тоді республіками, зараз це окремі країни, читаючи твори, вивчаючи мови, спілкуючись із людьми. І завжди кожен народ був радий прийняти інтелігентну людину, яка приносить користь не тільки своєму суспільству.

Отже, Роман Іваничук в історичному романі „Четвертий вимір” зображує зв’язки радянських народів через інтелігенцію, діячів культури та науки, які „…розробили свій варіант „месіанізму”: головною особою їхніх широкомасштабних планів мав стати скривджений, поневолений, але нескорений український народ. Саме йому відводилася місія визволителя росіян від їхнього Деспотизму, а поляків — від аристократизму, роль спасителя і об’єднувача усіх слов’янських народів” [3].


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Іваничук Р.І. Четвертий вимір: Роман. – К.: Рад. письменник, 1984. – С. 207.

2. Іваничук Р. У літературі повинна превалювати естетика //Книжковий клуб.– №11.– 2004. – С. 38–41.

3. Історія України : Навчальний посібник / Бойко О.Д. - К.: Академвидав, 2006.– С. 686: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://politics.ellib.org.ua/pages-1177.html.

4. Ємчук Т. Світоглядний фон і художня творчість Романа Іваничука та Грема Гріна: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mandriv/2007_1/Jemchuk.pdf.

5. Слабошпицький М. Озватися голосом з історії / Михайло Слабошпицький // Вітчизна. – 1984. – № 2. – С. 196–199. – Рец. на кн.: Четвертий вимір . Роман / Р. Іваничук. - К. : Рад. письменник, 1984. – С. 207.

6. Фіцик С. Г. Щепанська Г. М. Роман Іваничук – майстер історичного роману. Методичні поради: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://lib.if.ua/publish2009/1240488525.html.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.