Всі публікації щодо:
Давня українська література
Оригінальна світська література
Інтерпретація твору „Слово о полку Ігоревім” згідно з правилами інтерпретації за Ф. Шлеєрмахером
„Слово о полку Ігоревім” – це художній твір, що належить до давньої української літератури, автор якого невідомий. Щодо історичних відомостей про твір, то оригінал твору відкрив граф А.Мусін-Пушкін, викупивши його в архімандрита, але сам рукопис згорів під час московської пожежі, що і стимулювало дослідників вважати цей твір фальсифікатом. Але все ж таки багато дослідників досліджували та аналізували цей твір, в основу якого покладено історію про невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославлича на половців навесні 1185 року.
Події автор описує у лірично-епічній формі, де він возвеличує Київську Русь і засуджує князів за незгоди, які вони провокують між собою, за вищість особистих інтересів над державними. І от, розповідаючи про події, що передували походу, про сам похід та ситуацію після походу, автор вводить у „Слово…” мотиви сну, зображує стан природи та звернення героїв до неї, подає монологи князів, зокрема відомий монолог князівни Ярославни, який написаний формою, більше схожою на плач:
Ярославни-княгині чути голос.
Як та чайка-жалібниця,
Стогне вона вранці-рано…
У „Слові…”, як уже зазначалася, розкрита багатогранна образна та символьна система, яку можна тлумачити по різному. Образи, символи, уособлення, порівняння, епітети, метафори тут мають велике значення, оскільки впливають на сприйняття твору читачем. Наприклад, образ зигзиці, тобто чайки, уособлює Ярославна, коли вона хоче полетіти за море до свого чоловіка. Частими тут є і звертання, особливо до явищ природи, до річок, наприклад, до Дніпра, до сонця, вітру тощо. Такі прийоми використання подібних засобів дають змогу розвивати найповнішу уяву про зміст твору, подумки перенестися у ті часи, які автор зображує, дізнатися більше та відчути життя нашого народу в сиву давнину та його боротьбу з ворогами. Можна помітити, що автор приділяє велику увагу зображенню сил природи, її влади над усім, тобто сама природа у творі постає як ціле, яке об’єднує у собі все і всіх. У то й же час частиною цього цілого постає людина, яка зі своїми проблемами, інтересами, друзями та ворогами єднається з природою, залежить від неї, перебуває з нею в гармонії або ні і в той же час вірить в сили цієї природи, того цілого, яке охоплює все довкола.
Твір побудовано логічно послідовно, згідно з подіями до, під час та після походу. Оповідаючи нам історію походу, автор ніби сам перетворюється на свідка, очевидця тих подій, які так майстерно подає, пропускаючи через образну і символьну систему. До того ж твір, як і в оригіналі, так і в перекладах ритмізований, що надає йому поетичності та піднесеності. Привертає увагу початок розповіді, який починається похмуро, передається за допомогою негативно-експресивних слів та виразів, опис злісного крику птахів, виття звірів, що створює передчуття тривого і чогось недоброго, наприклад, „довго ніч меркне. Зоря—світ запалала. Мла поля покрила. Щебіт солов’їв заснув, говір галок пробудивсь”. Таких засобів можна знайти безліч й інтерпретувати їх по-різному, адже скільки читачів, стільки й різних думок виникатиме, і кожна буде вважатися доцільною, звичайно, враховуючи й авторську позицію у творі. У „Слові о полку Ігоревім” автор не подає жодного натяку на себе, описує і споглядає події об’єктивно, хоч і ставить перед собою завдання показати до чого призводить зрада, недружність, непорозуміння, жага влади. Він ніби дає приклад, зразок, на який потрібно зважати наступним поколінням, хоч і не прямо, але адресує твір князям, щоб вони зрозуміли і виправили свої помилки.
Щасливим кінцем увінчує автор цей художній твір, що виявляється у втечі Ігоря з полону на рідну землю, де його радісно зустрічають. Письменник ніби показує нам, що людині під силу багато, іноді навіть неможливе. Адже людина, яка вірить у себе, у вищі сили, зокрема у сили природи, звертається до неї і вона допомагає. Природа тут постає як окремий і образ, і символ, виконуючи роль верховного божества, яке впливає на явища, процеси, життя живого. Тому люди їй поклоняються, закликають, не дивлячись на те, що твір був написаний за подіями 1185 року, коли вже відбулося хрещення Русі і прийняття християнства. Така увага до природи свідчить про залишки язичницьких вірувань та їхній вплив на життя людини, яка ототожнює природу з живим образом, наділеним надзвичайними властивостями. Тут проявляється і віщування недоброго, коли всі звірі та птахи починають видавати тривожні звуки, і звернення Ярославни до вітру та до Дніпра за допомогою, і навіть властивості навіювати людині віщі сни. Наприклад, сон Ігоря перед походом, як вісник, що попереджує.
Та скільки б не було перешкод, все одно кінець має позитивний момент, що спонукає читача до роздумів не тільки над твором, а й над смисловим навантаженням, яке він несе.