Всі публікації щодо:
Зарубіжна література

УТОПІЯ ТА АНТИУТОПІЯ У РОМАНІ Д.СВІФТА „МАНДРИ ГУЛЛІВЕРА”

ЗМІСТ

1. Вступ

2. Характеристика утопічності та антиутопічності у творі

3. Висновок

4. Список використаної літератури

ВСТУП

Творчість Свіфта-сатирика становить певний крок у розвитку не тільки англійської, але взагалі європейської літератури. Звертаючись у передмові до своїх читачів від імені Гуллівера, Свіфт пише про те, що навіть припустити не може, що знайдеться хтось, хто не повірить тим фантастичним пригодам, про які розповідається в чотирьох книгах „Мандрів Гуллівера”. Дуже багато критики зосереджено навколо цього твору, який побудований у формі морських подорожей, безліч разів був виданий, змодельований спеціально для дітей і має протиріччя, безліч думок та роздумів щодо жанрових особливостей, інтерпретації тих чи інших елементів твору.

Чотири частини „Мандрів Гуллівера” ? чотири сатиричні модифікації людської нікчемності. В першій і другій частинах ? зменшення фізичного зросту людини є сатиричним засобом зменшення моральної та ідеологічної сторін людського існування; в третій і четвертій частинах ? людина поділяється ніби на дві самостійні істоти, смішні й жахливі в своїй однобічності. Але у кожній частині автор змушує нас задуматися над тим, що Свіфт описує: чи реальний устрій рідної держави головного героя, чи той тип устрою, який він вважає ідеальним для себе. Звичайно, ідеального нічого немає, це спонукає нас думати про можливий утопічний настрій роману, думки Свіфта як людини, яка хоче бачити суспільний лад в ідеалі, який неможливо відтворити в реальному житті, житті сучасних людей. Необхідною умовою того, щоб суспільство було ідеальним, є ідеальність кожної людини, що є складовою частинкою цього суспільства. Важко знайти тип устрою держави, що відповідав би ідеалові, скоріше ? неможливо. Тому можна схилятися до думки про утопічність роману Джонатана Свіфта „Мандри Гуллівера”, що також не може бути остаточною і кінцевою, стверджуючи належність твору до жанру утопії.


ХАРАКТЕРИСТИКА УТОПІЧНОСТІ ТА АНТИУТОПІЧНОСТІ У ТВОРІ

Загальним своїм характером „Мандри Гуллівера” належать до тих сатирико-дидактичних і утопічних творів, що зародилися з розвитком гуманізму в XVI столітті і набули особливого поширення в епоху Просвітництва. Твори Рабле („Гаргантюа і Пантагрюель”) у Франції, Томаса Мора („Утопія”), в Англії, Кампанелли („Місто сонця”) в Італії становлять собою найтиповіші зразки цієї літератури на початку її зародження. Різниця між ними є лише в тому, що в деяких з них перше місце посідають утопічні елементи, концепції ідеальної держави, а сатира відіграє другорядну роль, а в інших на першому місці стоять сатиричні образи сучасного письменникові суспільства. Та спільне, що їх об’єднує, ? це універсальність охоплення життєвих явищ, фантастична чи алегорична основа сюжету та характерів, причому часто використовуються мотиви фольклору, зокрема казки, які можна спостерігати у творах Рабле, Вольтера, Свіфта та ін. Кожен твір оцінюється по-різному, має свої особливості, образи, ідеї та проблеми.

Знайшовся й такий цінитель, що побачив у романі Свіфта велику утопію. Цим цінителем був письменник У. Годвін. Коментуючи цей факт, В. Муравйов пише: „Історія віддалення англійської літератури від Свіфта в ХVІІІ ст. завершується дивним, але характерним епізодом: „Подорожі Гуллівера” були прочитані як анархічний маніфест і програма загального впорядкування за прикладом гуїгнгнмів. „Подорожі Гуллівера” і були розраховані на таке тлумачення: устрій життя гуїгнгнмів ? зовсім не проста пародія. Це жарт серйозно, як всі жарти Свіфта. Як він сам помічав, його справа не веселити читачів, а знущатися з них, але знущався він по-особливому. Він імітував типову логіку людей Нового часу, стиль їх думки і мови, механічну непорушність їх переконань. Рано чи пізно це повинні були прийняти серйозно і відсахнутися від його жартів. Свіфтівська історія з кіньми, що живуть найправильніше з погляду розуму і буття, була оголошена як алегорія і художня форма, а в іншому все здалося гідним захоплення і наслідування. Саме в цьому прояві прочитав книгу У. Годвін. Буквально кожна теза його „Дослідження про політичну справедливість” була підказана четвертою подорожжю Гуллівера і надихнув вірою в неминуче торжество розуму і чесноти” [3, c. 120].

Роман Свіфта „Подорож Лемюеля Гуллівера в деякі віддалені країни світу, спочатку хірурга, а потім капітана декількох кораблів” не можна вважати традиційним жанром романом-утопією (або романом-антиутопією), хоча в ньому є наявними риси і першого і другого виду романів, рівно як і сатирико-дидактичних творів ХVІ ст. [1, c. 5]. Елементи утопії знаходили й пізніші дослідники творчості Свіфта. Так, І.І. Чекалов відзначав: „У гротесково-сатиричному описі всіх трьох країн, які відвідує Гуллівер перед своєю завершальною подорожжю, міститься контрастуючий момент ? мотив утопії, ідеального суспільного устрою. Цей мотив використовується й у функції, власне йому властивої, тобто є способом вираження позитивних поглядів Свіфта; як авторська ідея в чистому вигляді, він ледве піддається виділенню, бо на нього завжди падає відблиск гротеску [1, с. 7]”.

Деякі дослідники вважають, що мотив утопії виражений як ідеалізація предків, який додає розповіді Гуллівера особливу спрямованість, при якій історія постає перед читачем як зміна поколінь, які деградують, а час повернено назад. Цю спрямованість втілено в останній подорожі, де мотив утопій висунуто на передній план оповіді, а розвиток суспільства представлений таким, що зазнає прогресивних змін. Його крайні точки втілені в гуїгнгнмах і єгу. Гуїгнгнми піднесені на вершину інтелектуальної, етичної і державної культури, єгу повністю деградують. Проте, „таке положення не представлене незмінним. Суспільний устрій гуїгнгнмів грунтується на принципах розуму, і в своїй сатирі Свіфт користується описом цього устрою як противагою картині європейського суспільства XVII ст. Тим самим розширюється діапазон його сатири. Проте країна гуїгнгнмів ? ідеал Гуллівера, але не Свіфта [3, c. 10]”.

Можна вважати, що риси ідеального суспільного ладу найдокладніше відтворено в четвертій частині, в описі життя гуїгнгнмів. Простота у господарському влаштуванні, товариська приязнь і абсолютна щирість є типовими рисами взаємовідносин цих простих та благородних тварин. У мові гуїгнгнмів немає слів, що означають „брехня”, „заздрість”, „підступність” тощо. Викликають сміх ті моменти, де автор вказує, що почуття приязні панує на землі гуїгнгнмів над більш інтенсивними афектами, як-от кохання, пристрасть тощо. Одружуються жителі не з любові, а з міркувань користі та необхідності. Обираючи собі подругу, зважають не так на власні почуття, як виходять з міркувань доцільності, чи принесе це загальну користь. Усілякі вульгарні почуття, ревнощі, зрада таким істотам як гуїгнгнми невідомі. Щира приязнь між подружжям не заважає тому, що, наприклад, смерть одного з них сприймається іншим спокійно, просто як природна річ. Тобто, „розум” ? основний принцип життя в цьому ідеальному суспільстві, тому і здається воно дещо штучним, занадто методичним і трохи нудним. Але, перечитуючи епізод вимушеного від’їзду Гуллівера з країни коней; опис безмежного горя, що охопило його; саму лише думку, що він має повертатись до „цивілізованих єгу”; майже трагічні роздуми, що відкриваються при змалюванні огиди до людей, навіть до близьких після того, як він повернувся з фантастичного острова, де живуть коні, можна спостерігати віру, що таїлася в серці суворого критика різних суспільних ладів. Дорогою була героєві мрія про гармонійну людину і ніжною була його любов до зневаженого ним людства. Герой любить своє суспільство, тому прагне, щоб воно не було схожим на інші, удосконалювалося і, звичайно, мало тільки найкращі риси.

Для того, щоб показати сатиричний аспект у романі, Світ використовує манеру, в результаті якої використовує різні пропорції у фізичному зрості персонажів, якщо порівнювати, наприклад, з твором Франсуа Рабле, у якого він ніби запозичив цей метод. У творі „Гаргантюа і Пантагрюель” велетенський зріст Гаргантюа та Пантагрюеля служить приводом для змалювання різних величезних вживань їжі, що викликає появу надмірної ваги та веселих пригод персонажа, ці „сцени, написані в дусі народного гумору, звучать як радісний гімн здоровому людському тілу, як безоглядна реабілітація плоті, як виступ проти прихильників середньовічного аскетизму [1, с. 7]”. У романі Свіфта такі співставлення виглядають не так невинно і просто, як у його попередника, хоч у деяких розділах, можна помітити епізоди, які не говорять про розважальний тон Ф.Рабле. Здебільшого ж метод протиставлення розмірів тіла людей у різних країнах Свіфт використовує для викриття людської нікчемності, того, що людина є ницою істотою, яка має примітивний образ життя і думає лише на свою користь. Описуючи фізичний зріст імператора Ліліпутії, Гуллівер занотовує, що той вищий від придворних аж на цілий ніготь Гуллівера. Це виступає сатиричним елементом у творі, окрім якого є ще безліч таких, поряд з якими є й утопічні елементи, як вважають дослідники. Так, у романі присутнє зображення ідеального суспільства, та чи цей ідеал будує для себе сам автор, чи герой твору. Звичайно, що сам Гуллівер вважає лад, у якому живуть, наприклад, гуїгнгнми є ідеальним і вартий того, щоб його наслідували. Але хто ж буде брати за приклад устрій життя коней, коли людина є вищою істотою над усіма створіннями, не дивлячись на те, як вона здобула і використовує цю вищість.

Не можна стверджувати й антиутопічного характеру роману, оскільки Свіфт показує життя на тому самому ж острові, що літає у небі, таким, як воно є ? з безліччю вад, недоліків, хиб. Ці всі недоліки у політиці, культурі, релігії, науці та у самому житті лапутян є результатом їхнього ж мислення і встановлення норм, правил та порядків, які потребують численних виправлень та доповнень. Але це суспільство не найгірше, там можна побачити, наприклад, значні досягнення в математиці та фізиці, особливими можливостями володіння музичним мистецтвом на противагу устрою життя гуїгнгнмів, у яких, здається, життя налагоджене найліпшим чином, та все ж таки і тут можна знайти недоліки.

„Бачити в державі гуїгнгнмів утопію майбутнього так само неправильно, як і вважати його антиутопією. Свіфт набагато більше неоднозначний, а в його романі дуже багато думок, щоб можна було їх звести до чогось одного. Дивовижні вигадки в „Подорожах Гуллівера” допускаються для того, щоб витягнути з них філософський сенс і етичний закон. Те, що Свіфт допускає використання чудес у цьому випадку, є подібним до платні при вході в лекційний зал; це вимушена поступка автора, за яку читач дістає можливість духовного збагачення [2, c. 120]”.

ВИСНОВОК

Роман „Подорожі Гуллівера” ? вершина творчості Свіфта, зразок фантастики, характерної для багатьох письменників епохи Відродження. Глибокий ідейний зміст роману містить багату художню форму, у фантастичному вигляді якого відображено сучасне Свіфту громадське життя Англії. У найнеймовірніших картинах твору Свіфт закладав правдиві факти та елементи. Автор використовує їх для вираження визначених ідей, а не змальовує утопію суспільного устрою.

Письменник уміє точно зображувати ціле і часткове. Фантастика Свіфта графічно ясна і чітка. Опис подорожі Гуллівера часто нагадує протокольний запис і звичайні замітки в будь-якому судновому журналі., що й пояснює форму, якою написаний роман.

Усі сатиричні образи, створені Свіфтом, є узагальненими, у них немає нічого випадкового і дуже часто вони виражають тільки найістотніші риси. Свіфт також майже не описує ніяких побутових подробиць і його зовсім не цікавить приватне життя героїв роману. Їхня психологія, емоції, вчинки розкриваються в соціально-політичному аспекті, який змальовується як усталений багатьма поколіннями стандарт, але який поступово набуває нових форм, кращих чи гірших.

Світогляд, моральні принципи Гуллівера письменник виявляє в різному соціальному середовищі. Для цього він переселяє його в різні суспільні умови. У країні ліліпутів Гуллівер самовпевнений і почуває свою перевагу над жалюгідними ліліпутами. Виявляючи тут свою спритність і енергію, він стає почесною людиною. Потрапляючи в оточення велетнів, він утрачає свою самовпевненість, але швидко пристосовується до нових умов. І кожне таке суспільство має свої переваги та недоліки, з якими герой постійно порівнює устрій своєї держави. Тож, утопічний, антиутопічний роман чи ні кожен дослідник вирішує по-своєму, але, аргументуючи окремі висловлювання, можна сказати, що твір можна розуміти неоднозначно.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. А. Шамрай. Джонатан Свіфт і його твір // Свіфт Дж. Мандри до різних далеких країн світу Леміеля Гулівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів. ? К.: Дніпро, 1983. ? 287 с.

2. В. І. Якименко. Твори Свіфта ? як загадка чи розгадка сучасності? ? Харків, 1996. ? 151 с.

3. В. Муравьев. Путешествие с Гулливером. (1699-1970). ? М.: Книга, 1982. ? 207 с.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.