Хрестоматія з літературного читання для 3 класу - Біскуп Н. М. 2014

Віктор Кава
Проза
Усна народна творчість

Всі публікації щодо:
Кава Віктор

ВІКТОР КАВА (1937-2004) народився серед чарівної чернігівської природи, де зелені горби переходять у глибокі балки, де тихо несуть свої води Удай та Лисогір, у селі Поділ. Батьки його вчителювали. Віктор мав змогу часто слухати казки, пісні, загадки, яких бабуся знала безліч. З дитячих вражень найяскравіше вкарбувалися в пам'ять воєнні роки. Батько пішов на фронт. Пам'ятає хлопчик холод, голод і страх...

Вірші Віктор почав писати рано, ще в дитинстві. Школу закінчив із золотою медаллю. Довго хлопець писав вірші, але сам же ними був незадоволений. І наважився одного разу показати свій поетичний доробок Павлові Тичині. Тичина й порадив юному поетові спробувати себе у прозі для дітей. Володимир Іванович написав для дітей чимало книжок: «Історія одного велосипеда», «Мені не страшно», «Так пахла тиша», «Прогуляний день» та інші, якими засвідчив глибоке знання дитячої психології. Його творчість відзначена премією імені Лесі Українки, а окремі твори перекладені іноземними мовами.

Я І МІЙ ТЕЛЕВІЗОР

Вітя Таран мерщій ускочив до кімнати, швиденько роздягнувся, гупнув на стілець біля свого столу й ухопився за ручку. Коли мати глянула з-за дверей, він уже щось писав, низько схилившись над зошитом і голосно сопучи. Мати пильно подивилася на сина, підозріливо спитала:

— Ти що, тільки-но од Митька? Знову весь день дивився телевізор?

Вітя не одразу підвів голову, мовби не чув материних слів, цілком поринувши у працю. Нарешті глянув.

— Еге, таке скажеш — тільки-но! Лише перед твоїм приходом заскочив на хвильку до Митька, щоб порадитись, як писати твір. Нікуди ви зі мною на канікулах не їздили, не ходили, надворі дощ утюжив, про що ж писати? — сумно мовив. — Спасибі Митьку, дещо підказав...

Мати мовила примирливо:

— Ну, пиши, не буду заважати. Та не засиджуйся довго за столом, бо ж завтра до школи.

Вітя вхопив вухами її слова, що завтра до школи, решту пропустив повз них. А таки ж завтра. І кров з носа треба написати твір. Не хочеться завдавати кривди своїй учительці. Олександра Іванівна аж зіщулиться, мов од холоду, коли ти не виконав домашнього завдання чи мекаєш- бекаєш біля дошки. Тоді так прикро стає на душі... Зате після гарної відповіді вона все одно гладить по голові своєю теплою шовковистою долонею. Тоді стає так приємно й чомусь ніяково...

Вітя труснув головою, для чогось посмикав носа - що писати? Справді, нічогісінько цікавого не було цього на канікулах. Може, вигадати? Он скільки захоплюючих історій бачив він по телевізору. Цілий зошит можна ними заповнити. Вітя приплющив очі, перед його внутрішнім зором наче кінострічка побігла... Рішуче опустив ручку на папір. «На другий день канікул ми поїхали з татом в аеропорт, сіли на літак і полетіли в Сухумі, де на волі живуть мавпи. Скільки їх там! З одною я познайомився, а заговорила до мене людським голосом», ручка спіткнулася. Та не повірить у те Олександра Іванівна. На Вітю з майже чистого аркушика паперу є глянули вчительчині очі, вони мовби казали докором: «Нащо ж ти брехати узявся?» Він сердито подивився на телевізор, котрий байдуже блимав на нього з кутка великим оком. Наче він сам не винен, що Віті нічого писати про канікули. Ні, він у всьому винен! От хай і сварить його Олександра Іванівна...

«Я встав уранці, вмився, поснідав і хотів іти гуляти, аж сонце зазирнуло до кімнати. Просто так, щоб перевірити, чи працює, увімкнув телевізор. А там саме показують мультиплікаційні фільми. Один за одним, один за одним... Коли вони скінчилися, пішло кіно про пригоди хлопців Павлуші та Яви і їхньої корови Контрибуції. Таке смішне, що я впав зі стільця й коліно забив... і од нього відірвешся? А тут і обідати час настав». Вітя задоволено всміхнувся: чиста правда лягає на папір. Хіба думають дядьки й тітки там, під височенною телевежею, щоб діти нормально відпочили: побігали по подвір'ю, пограли у квача? Їм аби екран не був порожній.

«Пообідавши, я твердо вирішив піти у двір. Вже навіть пальто надів і став шнурки зав'язувати на черевиках. Аж гульк — подзвонив у двері мій товариш Митько. Виявляється, його мати на роботі захворіла й прийшла додому. Прийшла, вимкнула телевізор і попросила Митька з квартири. Мовляв, ще грип від мене перехопиш, краще піди на свіже повітря. А Митько саме дивився фільм про гангстерів.Як же йому не дізнатися, чим він закінчиться? То я знову натис на вмикач. Хіба відмовиш гостеві й товаришеві? Самому довелося сісти поруч...»

На хвильку замислився. Чи писати про той вечір всю правду? Рішуче махнув рукою — правду й тільки правду!

«Митько подався від мене перед самим приходом моєї мами. Мені було соромно, що я не виконав обіцянки, даної матері, — не стирчати перед телевізором, а сходити погуляти й купити хліба. Щоб не засмутити її, та й батька також, миттю одягнувся, зганяв до магазину, а потім ще й пройшовся по калюжі, аби мати подумала, що я довго гуляв, і вернувся додому. Звичайно ж, мати була впевнена, що я набігався по подвір'ю донесхочу».

Вітя скорботно похитав головою. Бо ж і третього, і четвертого дня телевізор не відпускав його від себе. Одне, що на канікули зібрали для дітей найкращі передачі, мабуть, весь рік їх копичили, а друге — Митько приходив щодня до них. Бо його мати все хворіла.

Під вечір четвертого дня телевізор по-людськи охнув, клацнув і замовк. Поволі згас екран, тільки яскрава зірочка невблаганно танула на ньому. Митько зітхнув на повні груди, навіть сльозу розтер на щоці, мовби втратив найкращого друга. Вітя також мимоволі зітхнув. Знічев'я друзі підійшли до вікна, визирнули. А надворі дощ припинився, сонце купається в калюжах. Десь глухо гупнув м'яч. Скалатнулися їхні озерця — надвір, негайно надвір!

Вітя плямкнув губами — еге, не так сталося, як вдалося. Коли він одягавсь, а Митько вже стояв на порозі, різко пролунав дзвінок. Відчинили — Митькова мати. Вона, звичайно, здогадалася, де її син і що любить, однак не сварила, тільки попрохала побути годинку вдома, бо їй треба в поліклініку на виписку, має телефонувати батько. Стривожиться, коли ніхто не візьме трубку... Хлопці похнюпилися, та ненадовго: його ж через годину ноги винесуть їх надвір!

Але ж у Митька був великий кольоровий телевізор. До то вже за краса! І Вітя як сів на стілець біля нього, з наче прилип. Звичайно, Митько був біля гостя.

Митькова мати повернулася надвечір. Бідкалась, що грип зібрав велику чергу. Хлопці було піткнулися надвір, і й вернулися — сонце закрилося хмарами, знову задощило, загув холодний вітер, стали пролітати сніжинки. Наступного дня Митькова мати зраночку подалася і роботу, тож телевізор цілий день не відпускав хлопців од себе. Вітя описав усе це, зиркнув на німий та сліпий телевізор, журно подумав: «Невже на цьому тижні ні прийде майстер з ремонту?»

І дописав останнє речення: «Отак телевізор позбавив мене й Митька канікул.

- Коли і де відбувались описувані події?

- Як довго вони тривали у часі?

- Назви дійових осіб оповідання. Хто головний герой твору?

- Простеж, як змінювався задум Віті щодо написання твору? Про що це свідчить?

- Перечитай текст Вітиного твору. Чи погоджуєшся ти з його висновком? Які думки хлопчика викликають посмішку?

- Якими ви уявляєте Вітю і Митька? Що схвалюєте, а що засуджуєте у поведінці головного героя?







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.