Хрестоматія з літературного читання для 3 класу - Біскуп Н. М. 2014

Зима Олександр
Літературні казки
Усна народна творчість

Всі публікації щодо:
Зима Олександр

ЗИМА ОЛЕКСАНДР народився 1937 року в Херсонській області. Вчився в Голопристанській середній школі. Бажання навчитися писати привело демобілізованого воїна до Львівського державного університету на факультет журналістики. Олександр Зима легко увійшов до «великої журналістики» - його запросили в газету «Молодь України», і з посвідченням власного кореспондента він, легкий на підйом, об'їхав Львівську, Рівненську, Волинську області, знаходячи потрібний матеріал для газети. У повісті «Терези» (1983) та науково-фантастичному романі «День на роздуми» (1987) письменник зобразив світ людей науки. Свій останній роман «День на роздуми», присвячений ученим, які відкривають нові види енергії, автор встиг закінчити, але вийшов він після його смерті.

Олександр Зима - автор казок для дітей: збірки «Малий поводир» (1985), «Зачарований хлопчик» (1988).

Помер Олександр Зима від тяжкої хвороби 29 травня 1986 року.

ЗАЧАРОВАНИЙ ХЛОПЧИК

В обідню пору сонце на екваторі стоїть над самісінькою головою. Щоб його побачити, треба лягти горілиць на землю і одягнути окуляри з дуже темними скельцями. Усі так і робили, бо знали, що сонце на екваторі навіює на людей дивовижні чари. Це тільки на екваторі таке сонце, бо ніде воно не стоїть так прямовисне над головою і не заливає очі жовтогарячим промінням.

Усі діти й дорослі завжди носили окуляри з темними скельцями. А маленький хлопчик, якого звали Грициком, не слухав мами й не хотів одягати таких окулярів. Ляже ото горілиць на пісок і дивиться на сонце. І може так годинами лежати.

- Не смій так довго дивитися на сонце, а то крильця виростуть,- попереджала Грицика мама.

- Такого не буває,- сміявся Грицик і потай думав: "Як би то було гарно, якби у мене виросли крильця".

Не слухав Грицик маминих застережень. А згодом і забув про них.

Одягнув якось він майку з чорними і білими смужками, як ото моряки носять, та й побіг туди, де жили колібрі, слони, папуги і найбільший удав та два тигри. Грицикові дуже хотілося покуштувати соку, що його п'ють колібрі з квіток. Але квіти росли високо, і Грицик ніяк не міг дотягнутися до них своєю соломинкою. Знайшов Грицик на березі старе весельце з білими краями, зіперся на нього і дотягнувся до квітки. Опустив свою пшеничну соломинку, що прихопив з дому, і напився солодкого соку з білої квітки. І тільки він це зробив, як все раптом змінилося. Грицик став маленький-премаленький, весельце приросло до нього і перетворилося на довгий, рівненько обрізаний хвостик. Засмаглі рученята стали крилами, і на них виросло пір'ячко з бурими та білими смужками.

- Ма-а-амо-о! - закричав у розпачі Грицик, але всі почули лише тоненький пташиний голосок і нічого не розуміли.

Прилетів Грицик до тата й мами, бігає біля них, щебече, але мама на нього й уваги не звертає. Лише плаче й журиться:

- Де мій Грицик? Де мій синочок подівся? - розпитує у всіх.

- Ось я, ось! - гукає до мами Грицик на своїй пташиній мові і трясе хвостиком-весельцем, щоб його помітили.

Але Грицика ніхто не розумів.

Довго шукали тато з мамою Грицика. Сходили нетрі дрімучі, перебрели річки глибокі, розпитували у вітру і зірок гострооких, але ніхто не бачив їхнього Грицика. Забула мама лише запитати у сонця та білої квітки, з якої Грицик напився солодкого соку. Повернулися батьки додому з екватора навесні, коли починав танути лід під берегами.

Дуже зраділи вони, коли побачили свою рідну річку та синій лід. Стали на березі й бачать, що на льоду стоїть струнка довгонога пташка з хвостом-весельцем. Дивиться на ту пташку Грицикова мама й очей не може відвести: дуже та пташка на її Грицика схожа. Така ж чорна шапочка на голівці, яку носив Грицик, такі ж білі щічки, а на грудях та крильцях така ж маєчка смугаста, як у її Грицика.

- Грицику, Грицику, - тихо покликала пташку мама. - Ходімо, синку, до хати. Будемо разом жити.

Не слухав мами, от і зачарувало тебе сонце. Але чари ті не вічні. Ти знову колись станеш хлопчиком.

Побіг Грицик за мамою, але в хату не пішов. Усю весну, літо й осінь не покидав Грицик свого двору. Потоваришував він з маленьким лошатком на ймення Вітер. Де коник - там і Грицик. Помітить Грицик, що на його товариша напали ґедзі, то зразу й кидається на них, винищує до ноги.

- Спасибі тобі, Грицику,- дякує Вітер. - Коли б не ти, не дали б мені спочинку оті кровопивці.

- Давай будемо завжди дружити,- запропонував Грицик.

- Давай,- радо погодився Вітер.

А мама все думає, як Грицикові чари розвіяти.

- Може, ти, сонце, знаєш? - звернулася якось мама до сонця.

- Знаю,- відповіло сонце.

- Чого ж ти раніше мовчало? - докірливо сказала мама й заплакала.

- Тому, що мене ніхто не питав,- відповіло сонце. - А тепер скажу, що аж тоді Грицик стане хлопчиком, коли над вашою хатою, як над екватором, я стану над Грициковою головою. Та ще знайдіть білу квітку, що зветься нечуйвітром. Наберіть з її пелюсток роси і напійте Грицика, - сказало сонце і покотилося за високі гори.

...Неодмінно спадуть чари з Грицика. Але він уже ніколи не зможе покинути неба. Він стане космонавтом й полетить до далеких зірок, де, можливо, теж живуть зачаровані хлопчики.

- До якого жанру віднесеш цей твір? Що у нього спільного з казкою, а що — з оповіданням?

- Як звали головного героя казки?

- Про що мріяв хлопчик?

- Чому Грицик став маленький-премаленький?

- На кого перетворився хлопчик?

- Хто допоміг мамі розвіяти чари?

- Де живуть зачаровані хлопчики?







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.