Хрестоматія з літературного читання для 3 класу - Біскуп Н. М. 2014

Старостенко Юрій
Науково-художні твори
Усна народна творчість

Всі публікації щодо:
Старостенко Юрій

СТАРОСТЕНКО ЮРІЙ (1923-1965) народився у місті Забєлишине в Білорусії. Батько його був фельдшером, а мати — медсестрою. Юрко мало не щодня навідувався до лісу, милувався його красою і непомітно для себе переймався глибокою любов'ю до рідної природи... 1934 року родина Старостенків переїхала до нової столиці України — Києва. У 1958 року з'явилося друком перше оповідання Юрія Старостенка про природу Карпат «Рідні гори». А наступного року вийшла у світ перша книжка його природничих оповідань «Ловись, рибко!». Твори письменника лаконічні та щирі. Автор часто вдається до персоніфікації — надає явищам природи, тваринам та рослинам людських властивостей. Письменник любив повторювати: «Коли я пишу для дітей про нашу прекрасну природу, я відчуваю, що знайшов своє місце в житті». Багато задумів не встиг здійснити Ю. Старостенко. 1965 року він помер.

ЛІСОВІ РОЗМОВИ

СМІЛИВА ЗОЗУЛЬКА

Коли повертається з вирію зозулька, вже і ліс, і гай стоять зелені. «Ку-ку, ку-ку!»

— Чуєте, зозуля кує? —радіють люди. Щодня більшають на деревах листочки, простягають зелені рученята молоді пагінці. І тут раптом виповзає на листячко страшна волохата гусінь!

— Бр-р-р...— тремтить з остраху синиця.

— Йой!..— задкує мухоловка.

— Тюй-тюй-тюй! — репетує повзик.

А гусінь вже маламурить ніжне листячко.

— Треба зозульку покликати! — гукає хтось.— Тільки вона цієї гусені не боїться... Прилетіла зозулька і всю гусінь винищила. От добре, що в нашому лісі живе така пташка!

ВЕДМЕЖАТА

У всіх пташок і звірят у місяці травні клопоту доволі, тільки малим ведмежатам самі жарти на думці.

Той на дерево лізе, цей намислив корча перегризти, а інший забрався матері на голову і, знай, скубає за кошлаті вуха.

От зараз мама талапне його лапою!..

Але мати-ведмедиця навіть не сердиться, вона тільки очі мружить...

ХТО Ж ВИНЕН?

От і настала рання осіння пора... Ходить Мишко лісом і кличе:

— Зозулько-о-о!..

Послухає трохи і знов товстим голосом:

— Зозулько-о-о!..

Давніш, було, й відгукнеться Зозуленька: «Ку-ку»... А тепер нема обзиву. Тільки старенький Єнот хлюп-хлюп у воді: корінці на сніданок миє.

— Яка тобі Зозуленька? — питається він Мишка.— Вона ще на тому тижні у вирій подалася.

— Я ж допіру чув її голос!

— Це тобі, Мишку, либонь, примарилося, хи-хи-хи...

Не стерпів Мишко того «хи-хи» та як наддасть Єнотові лапою. Той гульк у воду, сидить під берегом і квилить: —Хіба ж я винен, що нема Зозулі, га-а-а?..

— А хто ж, хто винен? — трясе лапами Мишко, от-от заплаче з превеликого свого жалю...

Може, ви, діти, знаєте, хто винен?

ПІД ЗЕЛЕНИМ ШАТРОМ ЛІСУ

Настало літо, і зашумів зеленими вітами ліс... То тут, то там між пухнастих ялиць та під лапатим гіллям смерек вишикувалися рядочками гриби маслюки.

— Здр-а-ас...— хотів був привітатися до них їжак, а гриби злякалися і поскидали на голови хто листочка сухого, а хто пучок глиці, їжак і з того боку зазира, і з цього — нема грибів. «Порозбігалися»,—думає собі...

А гриби зачаїлись під картузиками і тихенько усміхаються: «Ну і їжак, недарма у нього такі малесенькі очки!»

ХТО ЦЕ ТАКИЙ?

Хоча й осінь надворі, горобина ще не достигла. Та Мишкові байдуже: йому вже і в роті терпко, а він, знай, жвакає. Долішні ягоди пооб'їдав, а ті, що вгорі, ніяк дістати. «Ану ж,— гадає собі,— на дерево злізу». Тільки-но сп'явся, а тонкий стовбур як похилиться, ведмідь— кабарух у кущі!

Тепер ходить лісом і сяк-так спереду, а ззаду хтозна на кого скидається, так йому кожуха задерло.

— І що воно за опудало? — перемовляються звірята.

— Мабуть, то не з нашого лісу.

ОСІНЬ

Як скінчиться місяць листопад, то вже мине й осінь.

Тепер не кожного дня виглядає з-за хмар сонце, а коли й гляне долі стомленим оком, то гріє не так, як улітку.

Павук-ниткоплут давно під листям сни дивиться. Тихесенько шамрять під корою жуки-короїди. А борсук допіру ледве пропхався у свою нору, такий гладкий став за літо. Тільки зайцеві все байдуже, у нього під кожушком густе підшерстя виросло.

— Ось глянь, який у мене кептарик, — стає він поперед очі жабі.— Чи гарний?

— Та гарний, гарний,— ледь чутно мимрить жаба, а сама трясеться від холоду...

ЗДРАСТУЙ, ЗИМО!

От і настала зима, от уже й ходить нашим краєм її перший місяць — грудень. Сховав грудень під кригою річки, повдягав у білі мережива ліси, поробив з кожної купочки землі міцну грудку. Тоді засипав снігом поля, лісові просіки, напхав снігу аж під самісіньке гілля у лісі. Вранці як глянули, а в полі таке натоптано... Довгі низочки слідів простяглися аж до самого села. Отут спинався заєць на яблуньку, хотів чикнути її гострим зубом. Але тоненький стовбурчик так щільно обгорнуто соломою, що заськи.

А коли трохи обутріло, в селі щось як забумкає. «Либонь, то мисливці рушниці ладнають!» — налякалися зайці і ну тікати в поле!..

- Прочитайте оповідання мовчки. Підготуйтеся до обговорення в групі:

- Яку картину ви уявили, читаючи твір? (За вибором).

- Про що розповів нам автор? Яку пору року описав?

- Які клопоти у лісових мешканців весною? Восени? Взимку?( У вибраному оповіданні). Як змінився їх зовнішній вигляд, поведінка?

- Які слова вживає автор для опису мешканців лісу?

- Які слова характеризують поведінку звірів в час небезпеки?

- Знайдіть і прочитайте в парі розмову мешканців лісу.

- Складіть творчу розповідь «Дива у лісі»