Всі публікації щодо:
Фольклор
Пісні
Чурай Маруся

Хрестоматія Українська література 8 клас - С. Витвицька - Підручники і посібники 2017

ВІЮТЬ ВІТРИ, ВІЮТЬ БУЙНІ - ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ - УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Віють вітри, віють буйні,

Аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце,

А сльози не ллються.

Трачу літа в лютім горі

І кінця не бачу.

Тільки тоді і полегша,

Як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя,

Серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок,

По смерть не забуде.

Єсть же люди, що і моїй

Завидують долі;

Чи щаслива ж та билинка,

Що росте на полі?

ІДо на полі, що на пісках,

Без роси, на сонці?

Тяжко жити без милого

І в своїй сторонці.

Де ти, милий, чорнобривий?

Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю,

Прийди подивися.

З літературознавчих джерел

У пісні „Віють вітри, віють буйні“ передано почуття самотньої дівчини, яка порівнює себе з билинкою в полі, що росте на піску — без роси й на спеці. Вона страждає в розлуці з „милим-чорнобривим“. Глибоким ліризмом сповнені рядки з художнім паралелізмом („дерева гнуться“ — „сльози не ллються“), з них починається твір, а фінал емоційно підсилюють риторичні звертання й оклики („Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!“). Пісня має струнку будову, надзвичайно мелодійна.

Іван Котляревський використав її як вступну арію Наталки Полтавки в однойменній опері.