Всі публікації щодо:
Українка Леся
Хрестоматія Українська література 8 клас - С. Витвицька - Підручники і посібники 2017
ЛЕСЯ УКРАЇНКА (ЛАРИСА КОСАЧ-КВІТКА) (1871-1913) - СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
Українська письменниця, перекладач, громадський і культурний діяч.
Писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в царині фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
Найвідоміші твори: збірки поезій: „На крилах пісень“ (1893), „Думи і мрії“ (1899), „Відгуки“ (1902); поема „Давня казка“ (1893), драма-феєрія „Лісова пісня“ (1911), драматична поема „Бояриня“ (1913) та ін.
Цікаві факти з біографії Лесі Українки
• У 5 років Леся почала самостійно писати, а у 9 років написала перший вірш.
• У 12 років Леся Українка зайнялася перекладом книги Миколи Гоголя „Вечори на хуторі біля Диканьки“. У 19-річному віці вона сама написала для молодшої сестри „Стародавню історію східних народів“.
• Леся Українка вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами; добре знала латинь; перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хоч і не вчилась у школі. Її навчала мати (Олена Пчілка) і приватні вчителі.
• Леся Українка багато перекладала: твори Миколи Гоголя, Адама Міцкевича, Генріха Гейне, Віктора Гюго, Гомера та ін.
Історики літератури стверджують, що...
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 р. у Новограді-Волинському. Її мати — письменниця Олена Пчілка —і батько — юрист — багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: у дев’ятирічному віці вона вже писала вірші, у віці тринадцяти років почала друкуватись. 1884 р. у Львові в журналі „Зоря“ було опубліковано два вірші („Конвалія“ і „Сафо“), під якими вперше з’явилось ім’я — Леся Українка.
Дитячі роки поетеси минали на Волині. Узимку Косачі жили в Луцьку, а влітку — у с. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. „Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт“. Цей „жарт“ — початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя.
Якось на Водохреще Леся разом з іншими дітьми пішла на річку Стир подивитися, як святять воду, промочила ноги й захворіла на туберкульоз кісток. Почалася затяжна багатолітня війна з невиліковною хворобою. Але Леся Українка, незважаючи ні на що, продовжувала боротися, жити. Тридцять років боротьби, тридцять років страждань...
Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона здобула глибоку й різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник „Стародавня історія східних народів“.
У 1879 р. було заарештовано і вислано до Сибіру Лесину тітку Олену Косач, яка належала до київського гуртка „бунтарів“. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам’ятними, що пізніше ожили у віршах „Віче“, „Мати-невільниця“, „Забуті слова“, „Епілог“. Ідеалом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: „Убий, не здамся!“
З кінця 80-х рр. XIX ст. Леся Українка живе в Києві.
1892 р. у Львові виходить „Книга пісень“ Г. Гейне, де Лесі Українці належали 92 переклади. Вона перекладає також поезію в прозі І. Тургенєва „Німфи“, уривок з поеми А. Міцкевича „Конрад Валленрод“, поетичні твори В. Гюго „Лагідні поети, співайте“ і „Сірома“, уривки з „Одіссеї“ Гомера, індійські обрядові гімни із збірки „Ріг-Веди“.
На початку 1893 р. у Львові виходить перша збірка її поезій „На крилах пісень“.
Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов’язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді „Плеяда“. Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювали на конкурсах. Леся Українка теж написала деякі оповідання, присвячені переважно соціально-побутовим темам. їх друкували в журналах „Зоря“ („Така її доля“, „Святий вечір“, „Весняні співи“, „Жаль“), „Дзвінок“ („Метелик“, „Біда навчить“).
З 1893р. за нею таємно наглядала поліція, оскільки поетеса підтримувала тісні зв’язки з особами, які були на засланні, і багатьма студентами „сумнівної політичної благонадійності“.
У 1894—1895 рр. Леся Українка перебувала в Болгарії у М. Драгоманова. Там вона написала переважну частину циклу політичної лірики „Невільничі пісні“. Поетеса стверджує, що розстається з рожевими мріями, зі скаргами на долю і сльозами та свідомо приймає свій терновий вінок. Вона відчуває в собі народження нової людини — як криці у вогні („Північні думи“, „О, знаю я, багато ще промчить“).
У 1898 р. у „Літературно-науковому віснику“ з’являється стаття І. Франка про творчість Лесі Українки, у якій він ставить поетесу в один ряд з Т. Шевченком: „Від часу Шевченкового „Поховайте та вставайте, кайдани порвіте“ Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини... Україна, на наш погляд, нині не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою“.
1899 р. у Львові виходить друга збірка поезій „Думи і мрії“, до якої увійшла й поема „Давня казка“. Ця збірка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої поетеси.
Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно творила в різних літературних жанрах. Активно працювала Леся Українка і як перекладач, її увагу привертали вершинні явища світової літератури — „Макбет“ Шекспіра, „Пекло“ Данте, „Каїн“ Байрона. Переклади Лариси Петрівни відзначаються високою мовною культурою, пильною увагою до відтворення ідейно-художнього змісту оригіналу, його стильових особливостей.
Окреме місце у творчій біографії Лесі Українки посідає фольклор, що органічно входить у поетичний світ письменниці.
Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині та Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, проте й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості. Так, у циклі „Весна в Єгипті“ (1910) Леся Українка знайомить українського читача з цим краєм, його природою, людьми.
У 1904 р. в Києві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Українки (вибране) під заголовком „На крилах пісень“.
Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини краси природи. Так виникла „Лісова пісня“, яку тяжкохвора поетеса написала за кілька днів.
Леся Українка померла 1 серпня 1913 р. в грузинському містечку Сурамі. її тіло перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.
До речі...
За кращі твори для дітей у царині літератури, живопису і театрального мистецтва з 1972-року митців удостоюють Премії імені Лесі Українки.