Всі публікації щодо:
Фольклор
Пісні
Чурай Маруся

Хрестоматія Українська література 8 клас - С. Витвицька - Підручники і посібники 2017

ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ - УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Історики літератури стверджують, що...

Надзвичайно цікавою, таємничою, світлою і водночас трагічною постаттю в історії української пісенної культури є Маруся Чурай — легендарна поетеса-співачка з Полтавщини. Саме їй народ приписує авторство багатьох популярних пісень: „Віють вітри, віють буйні“, „Ой не ходи, Грицю“, „Прилетіла зозуленька“, „За світ встали козаченьки“ та інших.

За переказами, Марія Гордіївна Чурай народилася 1625 року в Полтаві у родині полкового осавули Гордія Чурая. Це був хоробрий козак, який виступав проти польських загарбників. Він брав участь у козацько-селянському повстанні 1637-1638 років під проводом гетьмана Павла Павлюка. Після невдалої битви з польським коронним військом під Кумейками (16 грудня 1637 року) Гордій Чурай потрапив у полон і разом із П. Павлюком був страчений у Варшаві. Його дружина Горпина залишилася вдовою і жила удвох з дочкою в Полтаві, де була оточена турботою городян. Особливо шанували вони талант Марусі складати і виконувати пісні.

Сучасні фольклористи пов’язують її ім’я із 23-ма піснями, які згодом стали народними. Серед них, крім уже названих, — „В кінці греблі шумлять верби“, „На городі верба рясна“, „Ой у полі вітер віє“, „Посіяла огірочки“ та ін.

З народних переказів дійшла до нас й історія її драматичного кохання. Марусю полюбив козак Іван Іскра, хоч ніколи не розкривав своїх почуттів, бо знав, що дівчина кохає іншого — Гриця Бобренка, сина полтавського хорунжого. Гриць був вродливий парубок, але слабовольний, безхарактерний. Він піддався впливу матері, яка одружила сина з іншою дівчиною, дочкою осавули. Маруся болісно переживала зраду коханого. Вона хотіла покінчити життя самогубством (втопитися) і кинулася з греблі у Ворсклу. Та врятував дівчину Іван Іскра: він витяг її з води непритомну, приніс додому, а потім разом з Горпиною Чурай доглядав Марусю.

Одного разу на вечорницях у дочки полтавського старшини Меласі Барабані Маруся знову зустріла Гриця. Вона й знаку не подала, що схвильована. Адже Гриць прийшов не сам, а з молодою дружиною. Маруся була веселою, чарівною, співала і знову полонила Гриця. Про те, що сталося потім, ми дізнаємося з пісні „Ой не ходи, Грицю“. Марусю посадили у в’язницю, а потім засудили до смертної кари. Але у справу втрутився сам Богдан Хмельницький. Пам’ятаючи про заслуги батька Марусі — Гордія Чурая, а також цінуючи її поетичний талант, гетьман скасував вирок.

Є дві версії про останній період життя Марусі. За однією — вона після помилування зачахла, змарніла, а потім померла від сухот; за іншою Маруся пішла з Полтави у світ і померла 1653 року в якомусь із монастирів Московщини.

Її пісні, переходячи із покоління в покоління, звучать і нині та побутують у народі як безіменні фольклорні твори.

Пісні Марусі Чурай є цікавим, оригінальним зразком української народнопісенної культури. Багато відомих письменників, серед яких Г. Квітка-Основ’яненко, І. Котляревський, Л. Боровиковський, С. Руданський, О. Кобилянська, В. Самійленко, Л. Костенко, використовували їх у своїй творчості. Значення пісенних творів „дівчини з легенди“ визначив М. Стельмах: „Три віки ходять пісні, приписувані Марусі Чурай, по нашій землі, три віки любові вже подаровано людям. А попереду — вічність, бо велика любов і велика творчість — невмирущі“.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.