Хрестоматія української діаспорної літератури для дітей та юнацтва - М. В. Варданян 2018

Подорожі і пригоди Миклухи-Маклая
Полтава Леонід

Всі публікації щодо:
Полтава Леонід

Перші дні між папуасами

Вже 19 вересня Миклуха-Маклай, завчивши кілька слів папуаської говірки від старого Туя, який підходив до хатин і по подарунки, - пішов сам у ліс. Він помітив стежку, що вела в гущавину. У щоденнику читаємо:

«Я залишив револьвера вдома, але не забув нотатника і олівця. Хотів піти в Ґоренду, найближче від моєї хатини село, та в лісі несподівано натрапив на другу стежку... Доки я стояв, роздумуючи, в кількох кроках від мене з’явився хлопчик років 14 чи 15. Ми мовчки якусь мить дивилися один на одного. Говорити я не вмів, підійти до нього - означало перелякати його ще більше. Я продовжував стояти. Хлопчик же стрілою кинувся в селище. Кілька голосних криків, жіночий виск - а потім повна тиша». Учений таки пішов у те селище: «Ні жінок, ні дітей не було - вони, напевно, поховались. Побачивши мене, деякі тубільці стали в дуже войовничу поставу, ніби готуючися пустити списа... Я зупинився біля однієї з хатин. Раптом пролетіти дві стріли, одна за другою, дуже близько від мене». Кілька папуасів пояснили знаками, що вони не хотіли вбити білого, що стріли були призначені для птаха на дереві (а птаха там і не було, як пише Миклуха- Маклай). Натовп чорних чоловіків із зброєю в руках оточив стомленого переходом Миклуху- Маклая, вигукував якісь слова, кілька списів з кам’яними кінцями були перед самим обличчям. «В цю хвилину, - пише мандрівник, - я був задоволений, що залишив револьвера вдома». Папуаси, обороняючи себе намагалися залякати ученого, але спосіб залякування був занадто безцеремонний. Втомлений, я, можливо, й розраховуючи на певний ефект, Миклуха-Маклай підійшов від гурту, взяв плетену мату і ліг. Він проспав дві години. Коли ж прокинувся побачив, що тубільці були вже без зброї, сиділи біля нього півколом і жували бетель. Він встав, попрощався з ними кивком голови і пішов додому без слова. Згодом при наближенні до папуаського селища, Миклуха-Маклай подавав знак свистом, і очікував кілька хвилин, даючи таким чином змогу сховатися жінкам і дітям, - що зробиш, такий був звичай у тубільців.

Папуаси почали приходити до хатинки ученого щораз частіше. Вони відмовлялись від грошей за кокосові горіхи чи м’ясо і охоче брали в заміну цвяхи, шматки матерії, люстерка тощо. Ці люди ще не знали грошей. А згодом виявилося, що вони не міняти приходили тільки приносили подарунки. У кого чогось багато є - приносить подарунок, нічого в замін не вимагаючи. Все дивує папуасів: і металева сокира (Миклуха-Маклай подарував у різних селищах кілька металевих сокир і навчив юнаків ними користуватися); і люстро, якого туземці не знали; і сам малюнок, і металеві речі. Поволі вони звикали до ученого, приносили йому їжу, подивитися в очі (спочатку ухилялись), показували свої музичні інструменти (дудки з кокосового горіха або ж з бамбука: бубон-барум, видовбаний у формі корита (триметровий стовп, по якому б’ють паличками і звуки якого чути на три милі навколо), а тим часом Миклуха-Маклай записував почуті слова, зарисовував навколишні краєвиди і типи тубільців, їх орнаменти, вивчав породи метеликів, птахів, тварин, різні рослини, невідомі в Європі; занотував щодня температуру води і землі, брав мірку води тощо - вів науково-дослідницьку працю. Його безстрашні мандрівки в праліси, чемне поводження із місцевими мешканцями, подарунки почали впливати на папуасів. Не раз, повертаючись з чергової мандрівки, учений знаходив Боя або Ульсона за розгляданням подарунків, принесених папуасами: варені банани, плоди хлібного дерева, м’ясо свинини, тощо. Мандрівники остерігалися тільки, щоб їм часом не подарували людського м’яса, бо випадки людоїдства таки були в той час на Новій Гвінеї.

Миклуха-Маклай за перші місяці перебування на Новій Гвінеї, в затоці Астролябії (побережжя названо згодом побережжям Маклая) побував у навколишніх селищах тубільців: Ґорейду, Бонгу, Тумбу, всюди намагаючись встановити товариські зв’язки. Він встановив, що папуаси Нової Гвінеї - це люди кам’яної доби, не знають ні заліза, ні інших металів, ні грошей; займаються примітивним сільським господарством (землю копають каменем), риболовством (ловлять рибу сітками і гачками із кісток тварин); розводять свійських тварин, як свиней, кіз, собак; живуть селищами, воюють мало. Встановив також, що татуювання (карбовані значки) на тілі папуаса означають кількість забитих ним ворогів - татуйованих папуасів було небагато. Довідався він також, що війни виникають іноді через крадіжку, а ще частіше - через забобони і дикунські повір’я: папуаси вірять, що сусіди можуть накликати на їх селище злого духа, і тоді гинуть тварини і люди від хворіб. Навчившись їх мови, учений згодом пояснював, що ніякого нема «онім». Він лікував, як умів, хворих папуасів і багатьом врятував життя; дав їм металеві ножі, сокири і цвяхи, чим полегшив тяжку працю; припиняв війни між окремими селищами, особливо тоді, коли тубільці побачили рушницю та підбили високо-високо в небі птаха (вони дуже перелякалися пострілу) - почали дивитися на Миклуху-Маклая як на свого приятеля і захисника, дозволяли входити в селища без попередження, бачити жінок і дітей. Однак, дивні наукові прилади та сила рушниці, спокій і хоробрість Миклухи-Маклая та його вміння допомогти під час хвороби - навели диких людей на думку, що Михлуха-Маклай - незвичайна людина. Одного разу туземці побачили вночі яскраве біле світло біля хатинки ученого в Гарагасі (так звалася місцевість, де хатина стояла). Світло було таке своєрідне і не гасло на вітрі, що папуаси вирішили: воно походить від місячного чистого сяйва, бо ж вогонь із сухого дерева такого світла не давав! Насправді ж вітряної ночі Миклуха-Маклай працював у хатинці над препаруванням і вивченням скелета гвінейської папуги. Якогось приладдя бракувало. Щоб його знайти у скриньці, поставленій під ганком, засвічено бікфордів шнур, який не гасне на вітрі. Цього й було досить, щоб папуаси увірували, що Миклуха-Маклай - це «каарам-тамо», що на їхній мові звучить як

«людина з місяця». І хоча вчений, не бажаючи зловживати дикістю людей кам’яної доби, говорив їм, що він така ж людина, як і всі інші, - папуаси залишилися твердо на своєму.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.