Хрестоматія української діаспорної літератури для дітей та юнацтва - М. В. Варданян 2018

Напровесні (уривок)
Цегельська Олена

Всі публікації щодо:

Перший раз до школи

- Вставай, Галю! Час на снідання!

Сусідка, пані Гармаш, збудила дівчинку. Вона сьогодні заступала їй маму. Галя позіхнула, потягнулась.

- А мама? - запитала.

- Мама вже давно пішла до праці. Сьогодні ти сама підеш до школи. Ти вже школярка!

- А вчора було так гарно з матусею! - зітхнула Галя. - Піду сама!.. Яка шкода!

- Учора мама звільнилася з праці, повела тебе за руку до школи, була з тобою на Службі Божій і додому привела, - говорила сусідка. - Але годі, відтепер я буду виряджати тебе, бо мама і татко мусять працювати.

Галя неохоче, поволі поснідала і почала збиратися до школи. А так хотілося б мати матусю біля себе у цей перший день навчання!

Вийшла на вулицю - така сама, самісінька! До тепер, бувало, поза домом усе хтось супроводив її - матуся, татко чи пані Гармаш. А це щось таке нове. З нею діється щось небувале. Вона якась ішла, як завжди - така поважна, наче доросла. І як воно так буде в тій школі! Чи дасть раду всім труднощам?

Ішла Галя, йшла та й важко зітхнула: і чому таке думає? Як ніколи досі! Гм, а може вона боїться?

У той час недалеко від неї з’явились три трошки старші дівчатка-школярки. Розмовляючи, сміючись, весело підстрибуючи, поспішали до тієї самої, що й Галя, школи. Несподівано спинились. Помітили малу Галю і здивувались, як вона йде по волі, нога за ногою, наче тягаючись.

Одна з них, Ася, засміялася, показуючи на дівчинку:

- Бачите, як вона лізе, мов той рак! Я знаю її, це Галя. Вона вперше йде сама до школи.

- Може їй лячно, - сказала Муся. - Що думаєте, це не жарти, це ж перший день навчання. Може не знає, як їй бути...

- Не смійтесь, дівчата! - відізвалась друга дівчинка, Вірка. - Чи ви вже забули, як то й ми торік ішли до школи, як і нам було лячно? Ми тоді думали: що то буде? Невесело було! А тепер добре нам, ми вже у другому класі. Ми собі в школі, наче вдома.

- Знаєте що? - сказала Ася. - Побіжим до неї, розвеселім її!

А третя дівчинка, Муся:

- Візьмім її за руки і проведім до школи!

- Гайда! Всі враз! - підхопила Вірка.

Зі сміхом побігли, підстрибуючи, і, мов вихор, оточивши Галю, загомоніли защебетали:

- Добридень! Вітаємо тебе з першим днем навчання! Не тривожся!

- Не бійся нічого! Твоя вчителька, панна Зіновія, дуже добра. Вона розкаже тобі казку про впертого цапка!

- Про Івасика і Ганнусю, про Червону Шапочку. Дай руку, проведемо!

Галя зовсім розгубилась. Не знала, що робити, що казати. Та дівчатка не дали їй надумуватись. З обох боків ухопили на руки і то на одній нозі, то на двох, то навіть піднявши в повітря, понесли її між собою, легку, мов пір’їнка.

І в цю мить постала в Галенім серденьку така радість, веселість!.. Дівчинка стала такою відважною, бойовою. Ні, вона нічого не боїться! Ніяка школа не злякає її. Вона не сама, не одна. Вона в гурті. Гурт прийняв її, пригорнув. З нею всі, вона школярка, як і всі діти. Славно!

Галя почала й собі сміятися, стрибати й летіти, немов на крилах.

Так вони вчотирьох, мов буря, ввірвалися на шкільне подвір’я, між школярів, просто всередину юрби. Але їв натовпі дівчатка не залишили Галі. Як лише здалека помітили улюблену вчительку з першої класи, панну Зіновію в підстрибах побігли до неї і привітались: «Слава Ісусу Христу!». Задихана Ася склала звіт:

- Прошу пані, ми привели вам свіжу школярку, Галю!

- Вона трохи боялась, - сказала Муся. - Вона така несмілива.

А Вірка й собі: - її розвеселили!

Панна Зіновія сказала з усмішкою:

- Добре, дівчатка, дякую вам! О, я вже й так знаю Галю.

Узяла свіжу школярку за руку й повела до школи.

А ця рука панни вчительки була така ніжна, така тепла і ласкава, немов рука рідної матусі.

Галя притулилася личком до тієї ласкавої руки, немов до рідної, маминої.