Хрестоматія української діаспорної літератури для дітей та юнацтва - М. В. Варданян 2018
Квіточка прибраній матусі
Боднарчук Іван
Всі публікації щодо:
(скорочено)
Дійові особи:
М а р у с я
І г о р
О л е н к а
Г р и ц ь
О л е к с а
Г а н н у с я
О р и с я
Л е с я
С т е п а н
Х р и с т я
С л а в к о
На узліссі в переливах співу пташок чути дитячі перегуки: «Пу-гу-у-уу! Де ти-и-и-и?... Я тууут! Ходіть сюди!» З-за кущів вибігає Маруся.
М а р у с я (приклавши долоню до уст, вигукує). Оленко, Ганнусю, Лесю! Ходіть сюди!
На сцену вибігають: Оленка, Леся, Ганнуся і Христя.
Д і в ч а т а. Що сталося? Чого ти нас кличеш? Лементуєш на все горло...
М а р у с я. Ходімте, підемо в лісок! Сьогодні ж свято Матері. Призбираємо нашим матерям квіток!
Д і в ч а т а: О, чудово! Підемо всі! Тут десь хлопці засіли на нас.
Х р и с т я. Такий гарний сьогодні день!
З-за кущів вибігають хлопці.
І г о р. Куди ви? Гей, підождіть нас!
М а р у с я. Ідемо в ліс по квіти. Сьогодні День Матері...
С т е п а н (з-за кущів). А ми що, від мачухи?
С л а в к о. Хлопців не кличете? Так, якби в нас не було матерів!
С т е п а н. Мама всім нам дорога.
О л е н к а. Ет, ви, хлопці, нечемні, задовго спите! (Сміх).
О л е к с а. Хто нечемний? Я нечемний? Я завжди послушний своїй матері.
Г р и ц ь. А мені можна з вами? Я теж не від мачухи...
Г а н н у с я. Перше йди вмийся і одягнися! Ми замурзаних не приймаємо! (Сміх).
Г р и ц ь. Ага! Які чемні зібралися у День Матері! Чи й цілий рік ви такі чемні?
Д і в ч а т а. Авжеж, що чемні! Чемніші від вас, хлопців.
Х р и с т я. Ми завжди мамі помагаємо, а що ви?
О л е к с а. Не сваріться! Ходім у ліс. Я знаю, де ростуть гарні квіти.
О р и с я (що увесь час прислухалася з-за кущів). Я також знаю...
М а р у с я. Так, але ти не підеш з нами.
О р и с я. А то чому?
М а р у с я. Бо ти боса. (Гурт регоче). Боса й нечесана.
С т е п а н. Ми босих не приймаємо.
О р и с я. То я піду додому і взуюся.
Г а н н у с я. То йди! Чого чекаєш? Біжи і швидко вертайся! (Орися вибігає).
О л е н к а. Як вона тут узялася? Ніхто її не кликав...
Л е с я. Орися не піде з нами.
І г о р. Чому? В неї теж є мама.
Л е с я. Так, але це не рідна в неї мама.
У с і (здивовано). Не рідна?
Л е с я. Так. Я підслухала, як мої батьки говорили, що Орисю маленькою знайшли в лісі. Ці люди, в яких вона живе, дітей своїх не мали і прийняли Орисю за свою. Орися була ще дуже маленькою і не пам’ятає цього...
Г у р т. Он воно як! А ми цього не знали...
Х р и с т я. Вона загублена, не знати, чия вона. Виросла в чужих, думає, що це в неї рідні батьки...
Г р и ц ь. Ну, що ж? Тож не ждім. Біжім прямо в лісок. А вона прийде, розглянеться, що нас нема і вернеться. (Діти засмучено похитали головами).
М а р у с я. Орися не пам’ятає своїх батьків. І не треба казати, що це в неї не рідні батьки, їй буде дуже боляче, коли довідається, що це в неї не рідні батьки.
І г о р. Справді. Уявіть собі, коли б нам хтось сказав, що в нас не рідні матері.
О л е к с а. Тоді ви йдіть, а ми з Ігорем і Грицем почекаємо на Орисю.
М а р у с я. Добре, але не залишіть Орисі. Хоч це і прибрана мама, але ж вона в неї мов рідна. Іншої матері вона не знає. Ходімте, а Ігор з Грицем і Олексою підождуть на Орисю. (Виходять, підспівуючи. Хлопці, що залишилися, лягають на траву).
О л е к с а. Оце так, Орися не подібна до своєї матері.
І г о р. Ну, що ж, трапляється. Кажуть, прибрана - не рідна. Не рідна нам і ця країна, в якій ми живемо, а називаємо її прибраною батьківщиною. Та чим вона нам не рідна? Піклується нами, мов рідними, тож треба нам шанувати її...
Г р и ц ь. А що ти думаєш про це, Ігоре? Знайшли люди дитину, прийняли за свою. А хто його знає, чия вона? Якого вона роду? Може, вона й не українка.
І г о р. Може, й не українка. Але от охрестили її, записали на своє прізвище. Посилали до школи, навчали української мови, виховували її. Вона так само почувається українкою, як і ми всі. Тож відчужувати її не треба.
О л е к с а. Правда, але все ж таки вона, як та сирота. А що, коли вона довідається, що це не рідні в неї батьки? Або й зголоситься рідна мати?
І г о р. Ну, це вже від неї залежатиме, чи ближчою буде їй матір’ю та, яка її виховала, чи та, що її породила.
Г р и ц ь. От уже й наші наближаються. Чудовий день! Люблю такі дні.
О л е к с а. Тепле, ласкаве сонце, як материнське серце. А пташки співають, співають!
І г о р. А ось і наша Орися біжить!