Хрестоматія української діаспорної літератури для дітей та юнацтва - М. В. Варданян 2018

Прогулянка на місяць
Гренджа-Донський Василь

Всі публікації щодо:
Ґренджа-Донський Василь

Дійові особи:

І в а н М о р о з е н к о, пілот космічного корабля

О л ь г а, його дружина

П е т р и к, їх син, літ 12

О к с а н к а, їх дочка, літ 10

П р о ф. Т а р а с М о р о з е н к о, вчений - астрофізик

Б о с и й, собака у Морозенків

Г у с ь о, старий гусак у Морозенків

Ф р о с я, мавпа

З л о д і й

Н і ч н и й с т о р о ж будинку при ракетовій базі

Діється в XXI столітті, на Землі і Місяці

Дія перша

(Площа ракетової бази, на ній скосом лежить тулуб космічної ракети з написом «Перемога». До входу приперті сходи, дверці ракети відчинені. Пілот Морозенко, одягнений у скафандр з відчиненим скляним кепом, вносить до ракети коробки, пакунки, йому помагає дружина.)

О л ь г а. І знов ти від’їзджаєш...

І в а н. (3 натиском) Від’їзджаємо, так, тепер не тільки я сам їду, але ЇДЕМО, люба жінко!

О л ь г а: І хто ж таке чув, брати з собою дітей у таку страшно далеку дорогу?! Задумав таке.

І в а н. Люба Олю, це тепер і не така то вже далека дорога, летимо тільки на Місяць, а це супроти Марса і Венери дуже близенько... Це ж перший наш сусід. Адже не по-перш туди керую космічний вантажний корабель, нашу славну «ПЕРЕМОГУ».

О л ь г а. За дітей боюсь...

І в а н. Покинь ти свої турботи, живемо в двадцять першому столітті, а не в двадцятому, коли батьки робили тільки перші дитячі кроки до космосу.

О л ь г а. Так, так... але діти...

І в а н. Дивись, люба жінко: діти в школі вчаться, працюють у гуртках і вдома помагають, і давно просять мене повезти їх на прогулянку на Місяць, до дідуся в гості, побути там принаймні кілька днів.

О л ь г а. А коли вони захворіють в дорозі? Сам знаєш, як то з дітьми...

І в а н. Вони здорові як бук, ними ти не журись!

О л ь г а. На всякий випадок візьми оці пілюльки, на опануваннях я понаписувала, що то за медикаменти. Оці (показує) проти болів голови, оці на шлунок, оці проти перехолодження. В плящині краплі на полоскання горла, адже в космосі холод...

Іван. (Сміється) .а теж і гаряч, але людям в нашій ракеті ні студінь, ні спека не пошкодять, адже я тобі говорив, що наша наука й техніка як і ракети вибудувала. Там температура така, яку собі самі забажаємо.

О л ь г а. Все ж, медикаменти візьми.

І в а н. Ну, добре, поклади мені в торбу до горішньої кишені, або... поклади краще в оцей чемодан... А тепер іди дітей приготуй на дорогу, одягни в скафандрики. Тих скафандрів є там більше, візьми найкращі.

О л ь г а. Виспались, добре їх нагодувала, щоб не голодували.

І в а н. Жінко, ти не крокуєш з часом, адже тепер у нас в ракеті є всі потрібні вітаміни в пілюльках.

О л ь г а. Ходи, ти краще зумієш їх одягнути в скафандри, ніж я.

І в а н. Ну, добре, ходім! (Відходять. На сцену входить собака, Босий, шерсть на ньому чорна, тільки тут-там біла плямка на хребті, теж і ноги з долини білі, через те якраз і прозвали його «босим». Босий підходить до тулуба ракети, оглядає, потім кличе свого приятеля, старого, білого гусака).

Б о с и й. Гав-гав-гав... Гусю! Гу-у-сю ! Ану, ходи, щось тобі скажу! Ходи-ходи, мерщій! (Почулося далеке ґеґання гусей, потім надходить Гусьо, з довжезним дзьобом).

Г у с ь о. Ґе-ґе-ґе-га-ґа-ґа... Чого ти мене кличеш, Босий? Я якраз гарно купався собі на потічку, ти знов придумав щось, знов щось загадав! Невже ж тобі так сумно самому? Ти радше пішов би викупатись і був би білим, наприклад я, а ти через те чорний, що не купаєшся.

Б о с и й. Не верзи дурниць! У мене шерсть така.

Г у с ь о. А водичка приємна, така приємна! Я люблю собі плавати, а ти весь день лежиш серед бліх. Ха-ха.

Б о с и й. Хіба ж я не переплавав ціле озеро з Петриком?

Г у с ь о. Тільки носа було тобі видно, ха-ха, але я як плаваю, то так, граціозно, неначе лебедина, і сюди і туди, а ти очі вилупиш, переляканий, ха-ха!

Б о с и й. «Хвали мене роте, їстимеш кашку!», - так і ти. А я кажу тобі, що був у воді.

Г у с ь о. Бачив, Петрик тебе кинув в озеро і ти вже мусів звідти виплавати.

Б о с и й. Це вже брехня, бо Петрик вкидав до озера палицю і я сам за нею скакав стрибком у плесо і виносив палицю... Але покиньмо вже цю розмову!

Г у с ь о. Ти кажи, навіщо мене кликав?

Б о с и й. Наш хазяй летить знову на Місяць.

Г у с ь о. І як воно так, що оця цигара без крил, а все ж таки летить, а в мене, дивись, і крила є (розмахує крилами), а летіти не потраплю? (Знову пробує крила, стрибає, але в повітря піднятися не може).

Б о с и й. Бо ти грубий, незграбний. Твоїх предків люди приручили, ти крилами не вправляв, потовстів, черево в тебе наросло і втратив здатність летіти, он що!

Г у с ь о. А ти хіба ж не став вигідним? Твої предки-вовки не служили покірно хазяєві, не чекали на голу кістку з їхнього столу, але самі, власними силами добували собі їжу, он що!

Б о с и й. Але в такому випадку я б тепер на тебе напав, зубами схватив тебе так за ногу, що ти ані не писнув би. Отак! (Зубами кусає йому ногу, гусак плаче).

Г у с ь о. Ге-ге-ге... га-га-га.. Ой, песику, друже мій, не дурій, а то я тебе дзьобну у хребет, отак! (Щипає його довгим дзьобом).

Б о с и й. Гав-гав-гав! Ой! Як ти мене за шкіру вщипнув! (На сцену вбігає Оксанка).

О к с а н к а. Геш, гусак! Вже знову сваритесь? Геш, Гусю, геш! Іди собі на поле або в свій курник, а то як візьму патика, то буде тобі, буде!.. Ходи, мій песику, ходи до мене і подай мені свою лапку на прочанин, бо довго не будемо бачитись. Я їду з Петриком і татом далеко, на прогулянку на Місяць. (Показує пальцем) На онтой, що ген-там світить, бачиш?

Б о с и й. Та я вже те давно знаю, що оця ракета і є корабель до космосу. Але чого туди дітям їхати?

О к с а н к а. Їдемо до дідуся в гості. Наш дідусь там працює, як дослідник, як вчений. Закладає шахти на Місяці на добування дорогих металів. Ну, але ти не знаєш, що то металь, а ми вже в нашій школі вчилися про металі... Оцією ракетою полетимо ген-ген небесами, вернемося тільки за два тижні. Прекрасна прогулянка, що?

Б о с и й. Гав-гав-гав... Оксаночко, візьми і мене з собою!

Г у с ь о. (Який це підслухав) Ге-ге-ге, га-га-га, і я хочу їхати, і мене бери!

О к с а н к а. Іди собі, Гусю! Навіщо ти нам на Місяці здався? Але нашого Босого я радо взяла б з собою, бо він і лапку вміє гарно подати, тільки... тільки не знаю, чи татко дозволить.

Б о с и й. Ти поговори насамперед з Петриком і потім вдвох попросіть вашого батька і він дозволить. А хіба ж, як виїдете на прогулянку в ліс або понад озеро, не берете і мене?

Г у с ь о. Ге-ге... і мене, і мене! Ми з Босим приятелі!

Б о с и й. Нехай і він їде з нами, попроси і за Гуся.

О к с а н к а. Тільки тоді, як і Петрик погодиться... Ну, прощай, Босий, їду додому добре наїстися і готуватися в дорогу, бо на нас дідусь чекає. (Відходить)

Г у с ь о (До Босого). Ти в дітей маєш більшу протекцію ніж я, возяться, пестяться з тобою, а мене відганяють. А я так хотів би летіти високо, високо! Поклопотайся і ти за мене, друже, то ми з тобою всім собакам і всім гусям оповідатимемо, що ми там бачили. Ходім, затанцюймо свій танок і заспіваймо свою пісеньку! (Беруться лапкою за крило і крилом за лапку, танцюють і співають):

Г у с ь о. Ге-ге-ге, га-га-га, нав’язали дружбу,

Б о с и й. Гав-гав-гав... хазяям зробим добру службу.

Г у с ь о. Га-га-га.

Б о с и й. Гав-гав-гав.

Б о с и й і Г у с ь о. Будемо летіти, позавидять нам усі, і дорослі й діти.

Г у с ь о. Гіп-гіп-гіп.

Б о с и й. Гоп-гоп-гоп.

Б о с и й і Г у с ь о. Сядемо в ракету і давай! Поганяй льотом на планету.

(Петрик входить на сцену, одягнений у свій дитячий скафандрик).

П е т р и к. Ви раз сваритесь, а раз братаєтесь. Мабуть, посварились і знову помирились, що так собі розтанцювались і розспівались.

Г у с ь о. Ге-ге-ге, це ми так з радості.

Б о с и й. Гав-гав-гав... з великої втіхи танцюємо, бо Оксанка приобіцяла, що поговорить з тобою і з своїм батьком і нас візьмете з собою.

П е т р и к. Куди, на Місяць?

Г у с ь о. Авже ж!

П е т р и к. Батько дозволив взяти тільки Босого, вже й скафандр йому пошили, а ти, Гусю, геш! Хто таке бачив, гусака брати на ракету! (На сцену вбігає й Оксанка в скафандрику).

П е т р и к. Правда, Оксанко? Беремо тільки Босого, гусак туди не годиться, це батько сказав.

Г у с ь о. А хіба ж білі миші не летіли в ракетах? А я кращий за мишу, і білий, і дужчий.

О к с а н к а. Особливо уважай на квоччині маленькі курчата, щоб їх шуліка або ворона не понесла. Як сяде котра з них на тополю і підкрадатиметься, щоб украсти курча, то ти підніми такий крик, як ти звик, щоб вона налякалась і полетіла геть від хати.

Г у с ь о. То значить, що ви мене не візьмете з собою?

П е т р и к. Десять раз тобі казати?! Сказано, що не їдеш з нами і готово!

О к с а н к а. Ходи, Босий, ми на тебе надінемо твій скафандр. (Крім гусака всі відходять).

Г у с ь о. (Сам) Ну, добре, коли не візьмете. А все ж таки я полечу з вами на Місяць! (Крадькома підходить до сходів, які приперті до відчиненого входу ракети). Отак!.. Вилізу в ракету, сховаюсь під сідак, а коли ви, голубчики, підніметесь, то вже мене не викинете на Землю. Ха-ха-ха... Сховаюся, ще й накриюся, так, що вони мене не запримітять. (Лізе входом і там зникає).

І в а н. (Входить на сцену, іде сходами і входить у тулуб ракети. Двері входу відчинені, так, що можна бачити його кожний рух і чути кожне слово. Маніпулює з апаратурою, потім кладе слуховий ріжок телефону на голову і говорить до телефонної трубки). Гальо, база на Місяці. Гальо, шахта номер один. Це ви, батьку? Тут говорить пілот космічного корабля... так, так тут ракета «ПЕРЕМОГА», ви, батьку, ну й добре... Землі здоровить Місяць, син здоровить батька... Здорові були, таточку! (Вибирає годинник).Так, от, ми сьогодн і, третього липня дві тисячі дев’ятого року, о годині сімнадцятій і вісімнадцять хвилин за нашим часом, отже через 12 хвилин, вирушаємо із Землі на Місяць. Сконтролюймо, батьку, свої годинники: у мене тепер сімнадцята година і шість хвилин ... У вас, кажете, на хвилину більше? Астрономічно точно, ну, добре, то я стрілку свого годинника посуваю на одну хвилину дозаду. (Направляє). От, уже і є. Слідкуйте і ви за нами і тримайте з нами радіосполучення... Гаразд, тату, до побачення... Батьку, не складайте ще трубки, бачу, діти біжать сюди. (На сцену вбігає Петрик, за ним Оксанка).

І в а н. Ходіть, діти , скажіть дідусеві кілька слів.

П е т р и к. (Бігом вистрибне на сходи, влізе, вже через поріг кричить до трубки) Дідусю, це я тут, Петро! Хотів вас спитати, дідусю, чи не понести вам ваш янтаровий мундштучок, який ви забули на етажерці... Той сам, в якому видно закаменілу мурашку. Що? Ви вже не курите, бо тютюн шкідливий?.. А що тоді з янтаровим мундштучком?.. До музею дати, якраз через мурашку... Що? З Оксанкою хочете говорити? (До Оксани) На трубку, дідусь тебе кличе.

О к с а н к а. Це я, дідусю, Оксана... Що кажете? Дактилі для Фросі, або радше п’ять кілограмів бананів. Добре, дідусю, принесу... До побачення, любий дідусю! (Віддає трубку батькові).

І в а н. Тату, так ми вже кінчили, бо поспішаємо... (До дітей) Біжіть, діти, скажіть матусі, нехай банани не забуде запакувати для Фросі.

О к с а н к а. Що то за Фрося? Дідусева жінка?

І в а н. Побачиш! (Діти відходять, він теж зістрибує з ракети і виходить вправо за куліси. На порозі входу до тулуба ракети з’являється Гусьо, випростовуючись).

Г у с ь о. Пішли... Ой, поперек у мене болить, горблений, скорчений лежав під сідаком, ноги затягнув під себе, щоб їх не було видно. А до того хазяїн ще якось мене, не хотячи, стуснув черевиком у живіт... Ой, під сідак я не сховаюся. (Розглядається). Он, стіл подовгастий, під столом мабуть буде краще... Так і буде, сховаюся я під стіл, на ньому скатерть довга, до самої долівки, там мене не побачать і ноги не треба буде корчити. (Зникає в ракеті. Незабаром Іван вертається, оглядає ракету, чи все впорядку. Теж приходять на сцену, готові в дорогу, Петрик, Оксанка,з ними їх матуся Ольга, за ними підбігає на чотирьох ногах Босий).

І в а н. (Із сходів, вибухає сміхом). Ха-ха-ха... Кумедний ти, Босий, з твоїм смішним скафандром, до якого не помістився твій хвіст! Ну, ходіть, діти, нам поспішати треба, але поперш попрощайтеся з матусею і сідайте в ракету. (Діти підходять до Олі і ніжно, з поцілунками прощаються. Босий у скафандрі бігає сюди-туди, видно, що й йому подобається ця його маска).

О л ь г а. (До дітей). Будьте слухняні, чемні і уважайте на себе і на тата. А на Місяці будьте дуже обережні. Без дідуся або без тата не виходьте ані на крок!

П е т р и к і О к с а н к а. Добре, мамочко, ми будемо слухняними.

О л ь г а. (До Петрика). А уважай на сестричку, ти старший і повинен бути розумніший.

О к с а н к а. Петро часом дурниці робить. Он і зараз ножем розпоров скафандр Босого і витягнув йому хвіст.

П е т р и к. Не більше як ти. Ти не хотіла на голову брати кеп.

О л ь г а. Не сваріться вже!

І в а н. (До Оксани). Принесла банани?

О к с а н к а. Тут вони. (Показує на мішок. Батько від неї бере).

І в а н. До ракети! (Діти сходами підходять, за ними і Босий біжить).

О л ь г а. Петрик прорізав скафандр Босого, втече кисень, він може задушитись.

І в а н. Не бійся, наша передова техніка придумала такий апарат в кабіні пасажирів, що вони собі кисень з чистесеньким озоном самі виробляють. Скафандри беремо тільки на всякий випадок і на гулянку на Місяці, де немає атмосфери.

О л ь г а. А як з тяжінням, коли опинитеся в безгравітаційному стані? Діти, мабуть, стоятимуть догори ногами.

І в а н. Ха-ха-ха, це так було на початку космічних летів в другій половині минулого сторіччя. Батько, сміючись, говорив, що води не можна було вилити із склянки, а людина не відчула рівноваги, ходила по кабіні шкереберть і сторчаком. Але наука і це питання вирішила. В леті ракета обертається без того, щоб пасажири помітили і витворює власну гравітацію, так, що можемо рухатись нормально і не сидіти прив’язаними в кріслах як колись.

П е т р и к. (Нетерпеливо). Тату, ходіть уже!

І в а н. (Дивиться на годинник). Ну, справді пора їхати. Жінко, бувай здорова і нами не турбуйся. А коли прибудемо на Місяць, етером тебе сповістимо, радіотелеграмою або телефоном. (Обнімає її, Іван сідає в ракету і замикає двері ракети. Ольга виймає хустку, киваючи їх прощає. Пілот мотор включив, він сильно гучить).

Завіса падає.

Дія друга

(Широкий тунель у скелі Місяця. Під стінами зелені рослини, кущі квітів та дерева, на стелі тунелю величезні люстра неонові, але вони тепер не світять, бо скляна завіса до тунелю перепускає світло сонця. В середині стіл з кріслами, на столі телефон, радіоприймач і сигналізаційна апаратура радіотелеграфії і телефонії, в стіні на дошці електропоказні прилади. Зліва два окремі входи - перший і другий, з арабськими написами, між ними умивальник з водоводом, справа килимом накрита канапа. Під скляною стіною стоїть на трьох ніжках телескоп, намірений на землю, в куті полиця з книжками. Коли відчинити перший вхід до паралельного тунелю, то чути гук моторів.

Старий вчений - астронавт професор Тарас Морозенко, лисий, з сивою бородою, на очах окуляри з сильним чорним обрамованням, в білому халаті, ходить нетерпеливо по долівці, виймає годинник, контролює з апаратурою, щось записує, трохи схвильований. Потім сідає, далі встає, підходить до телескопу і спостерігає, але нічого не бачить. Мавпочка Фрося жує хліб, але виплювовує, потім підходить до етажерки, за книжками знаходить яблучко, з нього з’їсть тільки половину, рештою шпурить на землю,потім підійме і кидає в професора).

Т а р а с. Фросю, ти знову погано поводишся! Фе!

Ф р о с я. Я хочу бананчик! Мені давай бананчика!

Т а р а с. Пожди трохи, привезуть. Доведеться хоч-би тільки для тебе виростити тут дактилі і банани. Цитрусові дерева в нас тут ростуть, але тобі цитрина не смакує.

Ф р о с я. Не люблю, але дактилі люблю, за ними вилізла б на пальму, аж у вершок... Але я зараз хочу бананчика, тепер, вже тепер!

Т а р а с. Не будь нечемною, а то буде зле, як розгніваюся. (Фрося трохи заспокоїлася, дивиться у дзеркало, робить гримаси, регочеться, вишкіряє зуби...).

Т а р а с. Фросю, ти знову робиш дурниці, уважай! (Погрожує прутом).

Ф р ос я. Я вже буду чемна. (Крокує по хаті поважно, руками робить собі окуляри і наставляє на очі, імітуючи професора, підходить до телескопу і виглядає, обертаючи на всі боки).

Т а р а с. (Сердито). Геть від телескопу! Ще звалиш і поламаєш!

Ф р о с я. Та йду вже, йду! (Знову робить гримаси, глумиться, потім ходить по долівці, поважно, наслідуючи задуманого і схвильованого професора, що часто заглядає на годинник, у телескоп, турбуючись внуками в ракеті. Потім Фрося покидає імітування, ходить по долівці руками і робить всілякі комічні фігури. Професор, не звертаючи на неї уваги, в розсіянні підходить то до телескопу, то до радіотелеграфії. Врешті опинився біля радіотелефонії, одержав сигнали і знову зрадів).

Т а р а с. Нарешті, сигнал! (Бере ріжок і трубку). Гальо, «ПЕРЕМОГА», обізвись!.. Гальо, гальо. Що, там «ПЕРЕМОГА»? От, знаменито! Це ти, Іване?.. Ну й добре! Що нового? Як діти маються? Кажеш, добре витримують дорогу? Ну, й добре, здорові, кажеш, а це головна річ!.. Яка неприємність? З яким гусаком?.. Що, гусака там маєте?.. Що собаку взяли, ну це добре, але гусака брати на ракету, це дурниця! Що? Кажеш, сам прийшов? Ніяк не розумію!.. Так, так, головна річ, що всі ви здорові... Так, слідкуватиму телескопом, дотепер вас не бачив, але апаратура точно показує, де ви знаходитесь. Ракету ти закеруй у паралельний тунель ракетової бази, а ми туди вганятимемо повітря, щоб ракеті було до чого зачепитись і загальмувати. Бувайте здорові!.. Цілую тебе, Петрику й тебе, Оксанко!..(Складає трубку, витирає чоло хусткою, потім на іншому телефоні викручує числа).

Ф р о с я. Що там таке, з ким говорив?

Т а р а с. Фросю, будь тихо, мовчи і не перешкаджай. (До трубки). Гальо, технічний відділ? Ігнате, відчиніть завісу на тунелі числа два і вганяйте туди повітря, бо за п’ять хвилин ракета «ПЕРЕМОГА» прибуде в тунель. Включіть всі мотори!.. Дайте повне світло! Це і всі. (Відкладає трудку, підходить до телескопу. Відчиняє вхід число 2, але зразу зачиняє, бо там дуже гучать мотори і віє вітер з поганяного повітря).

Т а р а с. Оце і добре. (Контролює апаратуру і знов біжить до телескопу). О, вже летять, скоро будуть тут. Ракета збільшується.

Т а р а с. Іди і не заважай мені! Сідай на канапу! (Непосидюща Фрося сідає на канапу, руками обгортає коліна і гойдається).

Ф р о с я. Гойда, гойда, гой-да... (Чути мотори щораз сильніше. Фрося налякано ховається в

кут).

Т а р а с. Вже вбігла ракета в паралельний тунель. (Відчиняються двері ч. 2 і вбігає Петрик, за ним Оксанка).

П е т р и к. Дідусю! (Вбігає прямо в обійми дідуся, за ним і Оксанка, яка з великого хвилювання і двері забула зачинити).

Т а р а с. Петрику, Оксаночко! Вітайте, любі внуки, довгенько я вас не бачив. Скидайте кепи з голів!

П е т р и к. А є тут у вас повітря?

Т а р а с. Є, Петрику, адже чуєш, вдалині гудуть мотори, машини виробляють нам повітря і трубами вганяють у кожне приміщення, де тільки його потрібно.

О к с а н к а. (Глибоко втягаючи повітря). О, яке це у вас повітря свіже, як легко дихається, неначе десь у лісі після дощу.

Т а р а с. Можеш його втягати повними грудьми... Але заждіть, діти, нехай на вас подивлюся, нехай вас поцілую, погладжу і налюбуюсь вами, бо давно вас не бач и в... О, Петро вже великий, та й ти, Оксанко, виросла геть-геть , відколи вас не бачив.

О к с а н к а. Дідусю, матуся казала, що вам тут сумно самому без нас. Чи то правда?

Т а р а с. Оксаночко, в мене тут дуже багато роботи, нема часу в мене нудитися, але, правду кажучи, за вами трохи мені скучно, тому я вас і запросив до себе в гості.

П е т р и к. На майбутні вакації знову сюди приїдемо.

Т а р а с. Побачимо, як воно вийде.

О к с а н к а. Дідусю, в ракеті є два пакунки для вас - це подарки від нашої матусі, від мене...

П е т р и к. ...і від мене, тато принесе.

Т а р а с. Значить: несподіванку для мене зробили. Дякую, дорогенькі! (Відчиненим входом вбігає в скафандрі на чотирьох ногах пес Босий).

Т а р а с. Невже це Босий? Про нього ваш тато з ракети мені говорив. Він ще був маленьким цуценятком-щенюком, коли я полетів на Місяць, а тепер він вже старий собака.

П е т р и к. Ану, Босий, знімай скафандр! (Діти стягають з нього).

Т а р а с. Такий, як і був тоді: чорний з плямками і в білих «туфлях» - босий тай вже! Його назва «Босий» зовсім до нього підходить.

Ф р о с я. (Яка дотепер сиділа в кутку непомітно, тепер вискочила на стіл). Ой, я боюсь, я боюсь цього звіра!

О к с а н к а. Дідусю, дідусю, це мавпа! Я таку бачила в зоопарку.

Т а р а с. Вгадала ти, це справді мавпа.

Ф р о с я. Яка я мавпа?! Я Фрося! Фрося!..

П е т р и к. А, та це та Фрося, про яку тато говорив.

Т а р а с. Фросю, геть із стола! Негідна твоя поведінка!

О к с а н к а. Не бійся нашого Босого, він добрий песик.

(В паралельному тунелі із-за куліс чути страшний крик Гуся).

Г у с ь о. (За кулісами). Ге-ге-ге... га-га-га... ой, я задушуся!.. Ге-ге-ге.. га-га-га..

Т а р а с. Що то за крик там такий?

О к с а н к а і П е т р и к. Це наш гусак, наш Гусьо. (Хочуть підійти до входу, але Іван в скафандрі вносить на руках в ганчір’я завитого гусака, кладе його на долівку і швидко зачиняє двері, стягаючи кеп з голови).

І в а н. Здоров, батьку!

Т а р а с. (Подаєруку) Вітай, сину! А це що за страховище?

І в а н. Та це той гусак, про якого я вам говорив телефоном... Він непомітно заліз у ракету, побачили його аж тоді, коли вирушили, а то ще й без скафандра. В ракеті міг дихати нами випродукованим повітрям, але в тунелі вже почав душитися.

Т а р а с. Ну, правда, бо ракета приземнилася в тунелі і наші техніки перестали туди вганяти повітря.

Г у с ь о. (Ще все повитий лежить на долівці). Ге-ге-ге, га-га-га..

І в а н. (Розпаковуючи гусака). Тепер вже не бійся, можеш вільно дихати. А це тобі поучення на майбутнє, щоб ти не закрадався туди, куди для тебе заборонено, що не робив того, що тобі не дозволяється.

Г у с ь о. (Ставши на власні ноги). От і добре, вже можна дихати! А я тобі сказав, Босий, що і я полечу на Місяць, хоч і не своїми крилами. Шкода, що не бився об заклад з тобою, ге-ге-ге, га- га-га!

Б о с и й. Гав-гав-гав! Хвалько ти, Гусю, та й годі! Долетів сюди не власною заслугою.

О к с а н к а. Ха-ха ха, дідусю дивіться на Фросю, яка вона смішна.

П е т р и к. Кумедна та й годі! От це вона і є - Фрося, несподіванка для нас.

Т а р а с. Фросю, ти вже багато виробляєш! Не вередуй, кажу!

І в а н. Я маю роботу, тату, іду в наш тунель-аеродром.

Т а р а с. Іди, іди, сину, тільки дітей мені лишай, нехай ними натішуся.

І в а н. Гаразд, діти! Будьте чемні, слухайте дідуся!

П е т р и к. Будемо слухняними.

О к с а н к а. І добрими, ми дідуся давно не бачили. (Іван виходить, натягаючи знову кеп скафандру на голову)

Т а р а с. (До Гуся) А чого ж ти такий неслухняний? Пускатися в таку велику дорогу та й ще без скафандра, без підготовки, за те будеш покараний: спатимеш під лавицею!

Б о с и й. Я казав, що кара тебе не мине! (Гусак пускається до нього дзьобом, Босий хватає його за ногу).

Т а р а с. Го-го, голубчики, тут мені не бийтеся, а то вижену без скафандра на спеку! (Іван знову входить з пакетами).

І в а н. Забув пакунки вам принести.

П е т р и к. Це вам, дідусю, подарки із Землі.

О к с а н к а. І від матусі є там.

Т а р а с. Гаразд, Оксаночко. (Відчиняє перший пакуночок). О, це окуляри ти мені приніс!

І в а н. На одну діоптрію сильніші.

Т а р а с. (Пробує). Якраз і добрі. А ось і нова бритва-машинка. Все приніс, що я просив. Дякую, сину.

О к с а н к а. Дідусю, той найменший - це від мене.

Т а р а с. (Розчиняє). Сім’ячко на квіти! Васильчики, незабудьки, чорнобривчики, то буде в мене тут квітник! Дякую, Оксаночко!

О к с а н к а. Уважайте на них, мама казала, що на Землі краще виростити поперш розсаду.

Т а р а с. А в мене є тут ще кращий спосіб промені, незабаром вони вже зазеленіють, потім і зацвітуть. Дякую, Оксанко, за сім’ячко. (Цілує її).

П е т р и к. А це від мене.

Т а р а с. (Розпаковує). Петрику, перо, вічне перо, для дідуся ти приніс! І як ти знав, що моє впало і зломилося?

П е т р и к. Це таємниця, дідусю!

О к с а н к а. (Шепче дідусеві на вухо).

Т а р а с: А, так воно, від батька довідався. Ну, дякую, Петрику!

І в а н. Ну, то я вже таки піду, зайду в шахту.

Т а р а с. Іди, іди.(Іван відходить).

О к с а н к а. А в цьому мішку я принесла банани для вашої Фросі.

Ф р о с я. (Почувши розмову про банани, як підстрілена зривається з канапи, але, боячись Босого, який спокійно ліг собі, і гусака, що лежить і чистить собі пір’я, вискочила на стілець). Мої бананчики!.. Мої солодкі бананчики! Сюди бананчики! (Оксанка їй подає мішок).

Т а р а с. (Вириваючи з мавпячих рук мішок). Не так, не всі нараз! (Вибирає і подає їй один). Ось, тут маєш один банан на сьогодні, а решту сховаю для тебе. Доведеться тут для тебе вирощувати і банани. (Фрося з великою нетерплячкою бере банан, чистить і запопадливо їсть. Але робить збитки: лупину з банана кидає то в Босого, то в Гуся. Ті, гавкаючи і ге-гекаючи, сердяться, Фрося регочеться; їх троє робить гамір, що професор береться за вуха).

О к с а н к а і П е т р и к. Х а-ха-ха, дідусю, от сварка!

Т а р а с. Заждіть тільки, ми собі з ними порадимо! (Підходить до телефонного апарату, викручує цифри). Там технічний відділ? Тут професор Морозенко, так, старим, з бородою, бо молодший Морозенко ще не є професором, а в наймолодшого Морозенка, що ось прибув до нас у гості, ні вусів, ні бороди немає... Слухайте, спустіть скляну завісу на вхід тунелю номер два і вганяйте туди повітря... Навіщо, кажете? Є тут у мене неприємні гості, приблизно такі, як і моя Фрося, то хочу їх вигнати, щоб нам тут не перешкоджали. (Складає трубку). Фросю, Босий і ти, Гусю! Не міститеся в шкірі, то геть звідси! (Відчиняє вхід номер два). Ну, геть, геть!

О к с а н к а. Так тобі треба, Фросю, за твою нечемність й інші терплять.

Ф р о с я. Але я боюсь оцих двох...

Т а р а с. Вилізеш на камінюку, а ти, Босий, і ти, Гусю, можете там собі поспати, там приємно, як і тут. Ну, геть! Швидко, швидко! (Звірята відходять, професор зачиняє двері, підходить до дітей). Може, ви втомлені, діти, то я вас заведу до спальні.

О к с а н к а. Ні, ні, дідусю, ми виспалися в ракеті.

П е т р и к. І наїлися досхочу.

Т а р а с. А все ж руки не помили. Ходіть до умивальникаі помийте руки, на полиш мило і рушник.

П е т р и к. (Умиваючи руки). В школі ми вчилися, що на Місяці нема атмосфери, отже нема й води, а осьде у вас водовод. Як то, дідусю?

Т а р а с. Ти знаєш хімічний склад води?

П е т р и к. Ще не вчилися, але глипнув у підручник і здається, ЦЄ H2O.

Т а р а с. Правильно, Петрику, отже з хімічних речовин ми і виробляємо тут на Місяці і воду, і повітря. В нас є на те в утробі Місяця різні майстерні. Там виробляють і воду, впускають у водоймища, а звідти не важко погнати мотором у трубу. Розумієш?

П е т р и к. Зовсім розумію, дідусю.

О к с а н к а. (Підстрибуючи). Дідусю, тут так легко підстрибується, мені здається, що я легонька, немов пір’ячко.

Т а р а с. Правильно, Оксаночко.

П е т р и к. Скажіть про те детальніше, дідусю!

Т а р а с. І Земля, і Місяць мають свою гравітацію, отже все тягнуть до себе. Ти підкинеш камінь, а він падає назад, Земля його притягає. А тому, що Земля далеко більша ніж Місяць, притягає більшою силою, то означає, що і ми важимо стільки і стільки кілограмів.

П е т р и к. Нам про це учитель оповідав.

Т а р а с. Ну, й добре, треба, щоб про це й Оксанка знала. (До неї). Оксанко, скільки ти важиш вдома?

О к с а н к а. Двадцять чотири кілограми.

Т а р а с. А тут важиш тільки одну шестину з того. Поділи двадцять чотири на шість, скільки

буде?

О к с а н к а. Буде чотири.

Т а р а с. Правильно. Отже твоя вага тут чотири кілограми, а моя тринадцять... Але про такі наукові речі іншим разом, а тепер ходіть до мого столу, я вам покажу помаранчу, яку ми виростили в нашому саду в утробі Місяця. (Виймає помаранчу, ділить на дві частини і подає їм).

П е т р и к. Ой, яка соковита!

О к с а н к а. І смачна! Краща, ніж на Землі.

Т а р а с. А тепер від мене для вас подарунки. (Виймає із стола). Оксанці наш майстер зробив оцей ланцюжок із щирого золота.

О к с а н к а. Ой, який гарний! Дякую, дідусю! (Цілує дідуся і причіпляє ланцюжок на шию).

Т а р а с. А тобі, Петрику, ось коробка зі збіркою мінералів, які знаходимо в утробі Місяця.

П е т р и к. (Оглядає). Це шматочок срібла, правда дідусю?

Т а р а с. Ні, це платина, або інакше: біле золото, дорожче, ніж саме щире золото... А оце срібло, оце грудка щирого золота, а отут різні мішанини, різні руди дорогих металів, про те довідаєшся, аж будеш вивчати мінералогію.

О к с а н а. А оце що таке, дідусю, оця блискуча грудочка, а отут лише крихітка? Це, може, коралі?

Т а р а с. Ні, дитино, це алмаз.

П е т р и к. Я знаю: його вдома майстри вишліфують і буде з нього брилянт, правда, дідусю?

Т а р а с. Правильно, Петрику.

О к с а н к а. Що то брилянт?

Т а р а с. Це такий дорогий цвіт, який блищить всілякими фарбами райдуги.

О к с а н к а. Я знаю! Такий у нашої матусі в перстні.

Т а р а с. Еге ж, Оксанко.

П е т р и к. А залізна руда є тут?

Т а р а с. Є, але ми її не беремо, її ще на Землі досить, врешті вона дуже важка. Копаємо тільки рідкісні і дорогі метали.

П е т р и к. Дідусю, я цю збірку мінералів подарую нашій школі.

Тарас. Добре, сину, роби як хочеш. (В паралельному тунелі счинився крик, двері відчиняються і входить гусак, сильно кульгаючи).

Г у с ь о. Ге-ге-ге, га-га-га.... Нога страшно болить!

Т а р а с. Що сталося?

Г у с ь о. (Майже плачучи). Та ваша паскудна мавпа мене намовила вистирчити плавець моєї плоскої, тоненької ніжки і мене щось там попекло... ой! (Фрося з’явилась на порозі, регочеться, тішиться і робить гримаси. Потім танцює, обертається. Діти сміються з кумедної мавпи).

Т а р а с. Фросю, в кут і навколішки! (Підходить до неї, бере її за вухо і тягне в кут та садовить навколішки. Мавпа там сидить, шкрябається, ловить блохи, а як їй навкручило стояти на колінах, сідає, заглядаючи, чи професор не бачить. Потім шепче на гусака,сміючись: «Ходи, я тобі подую і загоїться - ха-ха-ха... »).

Г у с ь о. Ой, нога, нога, мій плавець на правій ніжці! Ой!

Т а р а с. Будь терпеливий трохи! Ходи сюди, я тобі лікувальною пастою намащу і тобі стане краще. (Гусьо підходить до нього, професор із стола вибирає медикамент, смарує ним плавець, а Оксанка вибирає хустинку зав ’язати).

Т а р а с. (До Оксани). Оксанко, не хустинкою носа, але стерильною ґазою треба рану зав’язати. Он, ножиці, відріж шматок цього білого полотна, це і стерильна ґаза і завий ніжку гусакові. (Оксанка завиває).

П е т р и к. Дідусю, як то, що ногу, чи пак плавець на нозі гусака спалило сонце?

Т а р а с. А так, що коли тут сонце світить, то температура піднімається і до сто-п’ятидесяти ступенів Цельсія. Без скафандру і без скафандрового кепа нас сонце попекло б гірше окропу.

Г у с ь о. Дуже дякую, вже покращало трохи. Я вже більше не слухатиму мавпи. (Виходить, а за ним крадькома і Фрося).

Т а р а с. (До дітей). Діти, ви, може, втомлені, то я вас заведу до спальні.

О к с а н к а. А де тут ваша спальня?

Т а р а с. Он, там, під номером один, ходіть!

О к с а н к а. Ні, дідусю, ми спали в ракеті.

П е т р и к. І мені ще не хочеться спати, бо я ще багато хочу знати про Місяць. Дідусю, який великий цей Місяць?

Т а р а с. Ну, як би тобі сказати, щоб ти краще порозумів? Отже слухай: коли б ми Місяць провертіли, зробили в ньому тунель, то наш швидкий поїзд проїхав би від одного кінця до другого за наших двадцять чотири години.

О к с а н к а. То значить, так, як на Землі за одну ніч і один день.

Т а р а с. Правильно, Оксанко.

П е т р и к. Дідусю, коли ми приїхали, сонце прекрасно світило. А чому небо було чорне і видно було зірки?

Т а р а с. А тому, що на Місяці немає повітря, як кажуть, Місяць без атмосфери. Атмосфера на землі і є причиною того, що небо на землі, або, як кажуть по-вченому, горизонт, є блакитної фарби. (Оксанка підходить до прозорої завіси, щось оглядає і радісно гукає).

О к с а н к а. Дідусю, дідусю! Он, дивіться, який світлий бальон там видно!

Т а р а с. Ні, Оксанко, це не бальон, а наша рідна Земля. Ось, підходьте ближче. (Діти підбігають, дивляться в бінокль телескопу, раз одне, рад друге).

Т а р а с. Ну, що ти ба чиш, Петрику?

П е т р и к. Бачу так, як на карті в нас у школі.

Т а р а с. Ану зажди, я тобі направлю якраз на нашу країну, бо Земля, як знаєш, обертається, можна навіть спостерігати. Наша країна тепер якраз проти нас. Ну, що ти бачиш?

П е т р и к. Ясні місця і темніші плями. О, так як і на карті, тільки на карті ті плями намальовані синьою фарбою.

Т а р а с. Ти мені скажи як воно називається на карті?

П е т р и к. Це... це Чорне Море, на карті так воно й написано великими буквами.

Т а р а с. Правильно, Петрику, молодчина ти! З тебе буде непоганий астронавт.

П е т р и к. Я ним і хочу бути, полечу на Марс. на Венеру.

О к с а н к а. І я хочу бачити Чорне Море. Покажіть! (Дивиться біноклем і вона, але Петрик знову бере від неї бінокль телескопу).

П е т р и к. Дідусю, Чорне Море вже дальше, Земля обертається в напрямок сходу... он перед нами вже ясний чобіт.

Т а р а с. А чи ти знаєш, як той «чобіт» називається?

П е т р и к. Це... це Італія!

Т а р а с. Молодець наш Петрик! Ну, правда, тобі вже дванадцять років, ти це повинен знати, а навіть більше.

О к с а н к а. (Перед прозорою тюлевою завісою). Дідусю, сонце заходить.

Т а р а с. Так, заходить і от зразу і повна, темна ніч, та не тільки ніч, але і страшний холод. Треба засвітити неонові люстри. (Підходить до вимикача і зразу розсвічує).

П е т р и к: І то вже буде ніч?

Т а р а с. Довга Ніч, Петрику, триватиме два тижні, а так само і два тижні довгий день, бо Місяць довкола своєї осі обертається раз за чотири тижні і одинь день. А Земля як обертається, чи ти знаєш?

О к с а н к а. Та це і я знаю: раз на добу.

Т а р а с. Так і є, двадцять чотири години. Про це ти переконаєшся телескопом. Земля обертається і Чорного Моря вже тепер не побачиш, воно переходить на другий бік так, наче б яблучко обертав, ми його побачимо тільки завтра, через 24 години, в такий самий час, як сьогодні бачили.

О к с а н к а. Дідусю, ви казали, що тут ніч триватиме два тижні. То ми цілі два тижні спатимемо?

Т а р а с. Ні, дитино, спатимеш так, як і вдома, збудившся рано - о сьомій.

(За кулісами чути болісне гавкання собаки. Відчиняються двері і входить Босий, скавулячи, обертаючись з нарівнаним як патик хвостом. Фрося опинилась на порозі, регочеться, регочеться, танцює і робить гримаси).

Б о с и й. Гав-гав-гав-г а в... Мій хвіст!.. Хвіст мене задеревів, болить!.. Ой, мій хвіст, мій хвіст.

О к с а н к а. Дідусю, що сталося Босому?

Т а р а с. Нехай він сам нам оповість. Говори, Босий!

Б о с и й. Я спав собі в кутку біля скляної завіси. Мавпа підійшла і над долівкою через шпару запхала мій хвіст у щілину... Ой, ой, ой, болить!.. Болить!..

Т а р а с. (Сердито). Я вже казав, щоб технічний відділ герметично зачиняв скляну завісу, бо тут буде постійно клопіт за клопотом ... Гей, Фросю, сюди ходи!

Ф р о с я. (З порога) Я не йду, бо ти мене будеш бити.

Т а р а с. Кара тебе не мине, з тим ти мусиш погодитись. (Енергійно). Сюди, кажу! Раз-два, сюди! (Фрося нерадо слухається, але професор підходить до неї, ловить її за вухо). А тепер я тебе замкну до клітки, інакше не буде тут спокою! (Тягне її, вона кричить).

Ф р о с я. Професоре, я вже буду чемна...

Т а р а с. Не вірю! Гайда в клітку! (Виводить її через вхід номер 2).

Б о с и й. (Скавулить). Ой, мій хвіст... Мій хвіст!

П е т р и к. Це за твою необережність.

Б о с и й. Хіба ж я винуватий?

О к с а н к а. Бідний наш песик! Ходи, Босий, нехай тебе погладжу.

Т а р а с. (Входить. З етажерки бере вазу, квіти кладе на папір, підходить до водоводу, напускає свіжої води і підходить до Босого). Ходи, Босий, хвіст намочиш у воді і він поволі перестане боліти... Змерзнуть комусь руки або ноги - натирай холодним снігом. Потім дам тобі й інший медикамент, як хвіст розмерзне. Ходи, виведу тебе в гай, який ми виростили в утробі Місяця, щоб ти не був з тією мавпою разом. (Бере Босого і виводить входом номер 2, тримаючи в руці вазу з водою. Незабаром вертається назад).

П е т р и к. Фрося заслужила б, щоб весь час була клітці.

О к с а н к а. Скажемо дідусеві, щоб її вже не випустив з клітки, бо вона погано поводиться супроти своїх гостей, адже Гусьо і Босий це її гості, правда?

П е т р и к. Так, то правда.

Т а р а с. (Вертаючися). Все буде в порядку, йому не відмерзне.

О к с а н к а. Дідусю, я ніяк не розумію, як воно так - в тій самій щілині гусячу оболонку спекло, а собачий хвіст заморозило. Чому воно так?

Т а р а с. Це так, Оксанко: на Місяці, доки сонце світить, то страшна спека, а як сонце зайде, то дуже холодно.

О к с а н к а. Як і вдома зимно?

Т а р а с. Та де так! Спека - над сто ступенів Цельсія, а гарячіше, ніж окріп, а студінь до сто п’ятидесяти під нуль. Це Петрик певно розуміє

П е т р и к. Розумію - два тижні гаряч від сонця неначе в кітлі, а два тижні без сонця холод такий, що без скафандра хоч пропадай!

Т а р а с. Отак воно і є. (Побачив, що Оксанка починає позіхати). Ну, діти нам пора на вечерю, а потім спати. Ходімо! (Гасить світло і всі виходять дверми номер 1).

Завіса падає.

Дія третя

(Та сама сцена, що і в першій дії, з тією ріжницею, що із правого боку видно частину фасади будинку з входом і вікном. Над дверми написано «Нічний сторож». Ще завіса не знялася, а вже там чути сильний гук моторів. Коли завіса піднеслась, тулуб космічного літака «ПЕРЕМОГА» вже приземнився. Уніформований нічний сторож з револьвером на поясі тисне дерев’яні сходи під самі двері літака. Пілот, Іван Морозенко, відчиняє вхід; виходить він, за ним Петрик та Оксанка. Зліва стоїть Ольга і вже чекає своїх пасажирів з двома маленькими і одним більшим букетом живих квітів).

І в а н. Ну діти, ми вже вдома. А, он, і наша мамочка тут.

П е т р и к. Слава! Ми вже знову на Землі! Матусю, вітайте!

О к с а н к а. Мамочко! (Ніжно цілунками вітаються).

О л ь г а. Більше двох годин чекала на вас. Вітайте, любі!

П е т р и к. Бо ми, замість раз, двічі облетіли Землю.

І в а н. Доброго здоров’я, жінко! Не гнівайся, що спізнилися трохи. (Цілує її в чоло).

О л ь г а. Я турбувалась вами.

І в а н. А я ж тобі казав не турбуватись.

О л ь г а. Ви, певно, всі втомлені, виголоднілі, ходіть швидко додому.

О к с а н к а. Ходім, мамочко!

І в а н. Ідіть, а я тут все дам до порядку. До побачення!

П е т р и к. До побачення, тату, вдома!

О к с а н к а. До побачення! Ходім, мамочко!

С т о р о ж. Вітайте! Спізнилися на дві години і чотири хвилини.

Іван. Точно так, дядьку Петре, спізнились через дітей. А скажіте, металовиробня не прислала вантажного авта з людьми?

С т о р о ж. 3 металовиробні були тут люди, шофер чекав півтори години, потім пішов з тим, що завтра прийде по вантаж, коли ви не прибули на час.

І в а н. На час я не прибув тому, що діти хотіли краще ізблизька побачити «білу шапочку» на південному бігуні нашої Землі. Її, правда, як і всю Антарктиду можна було бачити і з Місяця, але не так детально. А ми Землю над південним бігуном облетіли двічі, наробили на фільм фотографічних знімків, але через те все і спізнилися... А що тепер? Хіба ж подзвонити за ними телефоном?

С т о р о ж. Навіщо? Ваш космічний літак замикається ключем, правда?

І в а н. Це правда.

С т о р о ж. Ну і замкніть та ходіть собі відпочити, а я допильную. Виспіться спокійно, а завтра раненько прийдете сюди, надійде і шофер з людьми і з вантажним автом і повезе скарби з Місяця на металюрґійну виробню. Привезли руду, чи вже виплавлений готовий металь.

І в а н. Руди мало, все здебільша виплавлене атомами ще на Місяці, щоб транспорт був дешевший.

Сторож. В такому випадку може й не потрібно на металовиробню, а просто до Державного Банку.

І в а н. О, ні, наші металюрґи повинні ще перевірити, точно зважити і тільки потім до банку... Отже, пильнуйте, я замкну, до скарбів можна дістатися тільки через цей єдиний вхід. (Замикає).

С т о р о ж. Спокійні будьте, сюди ніхто не прийде. А як і прийде, то лиш такий, на якого давно чекаємо. Моя сторожка зараз тут близенько, звідти все бачити. (Іван аж тепер побачив, що в літаку Босий і Гусьо.Знову відчинив двері).

І в а н. А ви що не вилізаєте, заспали?

Б о с и й. (Позіхаючи). Хіба і так хочеться... так хочеться спати...

І в а н. Ну, швидше вилізайте і справді лишити вас в середині допильнувати літак.

Б о с и й. Набридло вже в середині!

Г у с ь о. Га-га-га, і та довга дорога так і ніч і день плавав.

І в а н. Ну й добре, по-друге вже вас не візьмемо з собою.

Б о с и й. Ну й скажіть, чому людина шкрябається на онтой пустий Місяць?

І в а н. Бо людина - корона Природи, хоче пізнати всю Природу. Крім того і користи з того чимало, не тільки наукової, але й господарської: он, скільки плятини та золота привезли. Але вас вже справді не візьмемо на Місяць, там ви нам тільки заваджаєте, робите дурниці, провадите всякі примхи та витребеньки.

Г у с ь о. Хіба ж не мавпа Фрося була причиною всього лиха?

І в а н. Фрося ще з вас була найрозумнішою, а що робила собі з вас кпини і жарти, це ви є причиною, бо дурніші за неї. Але і Фросю профессор покарає. Найближчим транспортним літаком привеземо її на Землю назад.

Б о с и й. Гав-гав-гав, тільки не сюди, я їй не прощу за мій хвіст, гав-гав!

Г у с ь о. Я її вже не хочу ані бачити, кульгавим стану мабуть до смерті. Всі гуски з мене сміятимуться.

І в а н. Слухайте, ви обидва: залишитеся тут на цю ніч стерегти нашу ракету.

Б о с и й. Навіщо стерегти?

І в а н. Та хіба ж ти второпаєш, чи що? Адже казав тобі, що ми привезли скарби: платину, золото, срібло, алмази, вольфрам, уран і хто зна що ще там наша хімічна наука знайшла.

Б о с и й. Накажеш, то стерегтиму. Скажи й гусакові, нехай залишається зі мною, вдвох буде веселіше.

Г у с ь о. Я спатиму як ведмідь.

І в а н. Але ти, Босий, сонливий-дрімливий тільки вдень, а тепер настає ніч, будеш бадьорий як завжди.

Г у с ь о. А хіба ж не може допильнувати оцей дядько з окулярами та з револьвером? Мусимо і ми тут бути?

С т о р о ж. 3 тобою чи без тебе - все одно. Але мені йдеться про Босого, в нього очі вночі видющі, нюх гострий. А в мене, бачиш, окуляри. Крім того, в мене й інші об’єкти, і телефон. Залишайся, песику, я дбаю, хоч і під літак, але будь тут, а наш господар нехай іде собі відпочити.

Б о с и й. Гаразд! Залишаємось, правда, Гусю?

Г у с ь о. Нехай і так.

І в а н. То ж, добраніч вам, дядьку Петре, і вам, Босий і Гусю!

В с і. На добраніч! (Іван відходить, замкнувши на ключ двері).

С т о р о ж. Вікно моєї сторожки оце (показує), щоб ви знали. (Входить до сторожки, погасивши світло. Гусьо зразу лягає під літак і засипляє, Босий бігає сюди-туди, нюхаючи якісь сліди. Згодом вертається назад і констатуючи, що Гусьо глибоко спить, тягне його за крило гратися).

Б о с и й. Гусю, милий Гусю, ходімо, затанцюємо собі! (Обертає ним проти його волі, приспівуючи при тому):

Танцювала ріпа з маком,

А петрушка з пастернаком,

А з горошком бараболя,

І цибуля і квасоля ...

Г у с ь о. Дай мені спокій, я втомлений, сонливий, я хочу лежати, спати хочу!

Б о с и й. (Співаючи). А я тепер не спатиму.

Г у с ь о. Бо ти, неначе нічна сова... Так, так, ти сова... Сова, ха-ха-ха, ти нічний звір, як і лисиця... Ти хижак!

Б о с и й. Коли б я був хижаком, то я б тебе вже давно з’їв , отак: гав! (Хватає його за ногу).

Г у с ь о. Ой, боляча ніжка в мене! Ти грубіяне! (Із сторожки виходить сердитий дядько, нічний сторож свариться, лається).

С т о р о ж. Вже знов ви два сваритесь? А геть з аеропорту! Геть під три вітри, щоб я вас тут не бачив!.. Здіймуть такий крик, галас, гомін, то на кілометер чути. Я таких сторожів не потребую. Геть звідси, геть. (Перед сердитим дядьком вони тікають під літак, а нічний сторож вертається до своєї сторожки. На сцену вбігає Петрик, в руках довга палиця. Розглядається, шукає Босого, але його не бачить).

П е т р и к. (Свище на песика). Босий! Босий, де ти? Фіть-фіть-фіть-фіть... Босий, ходи сюди! (Босий прибігає).

Б о с и й. Петрику! (Лащиться).

П е т р и к. Де ти був?

Б о с и й. Нас двох з Гусем отой старий дід з окулярами на очах прогнав геть. Петрику, а ти не спиш?

П е т р и к. Не міг заснути і вернувся сюди. Рішив стерегти з тобой цієї ночі наші скарби, які ми привезли. Батько при кермі ракети всю свою увагу звертав на дорогу, щоб не відбочити, отже є втомлений, а я собі спав, в сон мене тепер не бере. Знаєш що, Босий? Будемо стерегти так, щоб ані ока не захмурити, адже ці скарби з батьківського транспортного космічного літака можуть викрасти.

Б о с и й. Добре, Петрику, будемо обидва пильнувати (сміється), а Гусьо нехай собі під літаком спить, ха-ха-ха... (Серйозно). Покличмо його. (Кличе). Гусю! Гусю, на, на!

Г у с ь о. (Під літаком). Га-га-га-га. Вже знову мені докучаєте!

П е т р и к. Ага, ти під літаком? Ну й добре, спи собі там!

Б о с и й. Знаєш що, Петрику?

П е т р и к. Що таке?

Б о с и й. Я обнюхав весь терен і знайшов сліди якоїсь чужої, дуже підозрілої людини. Зовсім свіжі сліди і свіжий запах, знаєш, такий, ну, просто трухливий сопух, немов із тюрми.

П е т р и к. Ну побачимо. А тепер сховаймося отут за ракету.

Б о с и й. Добре. (Прислухається і носом вітрить, потім обидва ховаються за літак. Павза). (На сцену крадькома, на пальцях, входить злодій, з чорнною маскою на очах. Надкрадається обережно, оглядаючись на всі боки. Потім на пальцях підходить під вікно сторожки).

З л о д і й. Ха-ха-ха. хе-хе-хе. Старий розмовляє телефоном, а доброго собаку прогнав. А я вже давно мрію дістати в руки хоч лиш одну коробку з тієї дорогоцінної посилки з Місяця. Завжди, як тільки привезли ті скарби, то зразу і навантажили на вантажні авта, а тепер цінності тут, в отій «цигарі». Сьогодні літак спізнився і скористаю. А потім - без праці жити!.. Монте- Карло. Але дістатися до цих скарбів не буде легка річ, але мушу, бо це моє завдання! (Обережно, крадькома підходить сходами, пробує відчинити двері літака). Го-го, але двері замкнені на патентний ключ. Не біда, я в злодійстві «майстер на всі руки», дам собі ради і з патентними ключами. В мене ключів досить, підберу один. (Вибирає з кишені зв’язок ключів і пробує в замку дверей). Ані один з них не підходить. Але в мене є пильник, треба трошки надпиляти, надрізати. Здається, оцей буде добрий. (Сходить вдолину, виймає пильник і пиляє, потім підходить сходами і пробує підроблений ключ). Не годиться, ані цей, ані оцей. Один завеликий, другий замалий. Ага, пластелин є в мене, візьму мірку. (Виймає, притискає до ключевоїдірки, потім оглядає). Так, а тут щербину зробити і піде! Обов’язково піде! (Таки там на сходах пиляє пильником, віддуває пил, пробує і врешті вигукує переможено). Браво, бравіссімо! Відчинив! Не дарма я міжнародний злодій, і то злодій-взломщик! Я відімкну кожний замок, кожну

касу, як не ключем, то різаком, електросвердлом або й динамітом... Я давно спостерігаю, що цей космічний транспортний літак з Місяця возить. А він возить платину, золото, срібло. Ха-ха-ха! Рідкісну руду, вольфрам, уран та інші я не візьму, але готову платину, золото - то вже так!.. Газети писали, що на Місяці знаходять не тільки малі грудки, але й великі камені щирого золота. Але є там й електропечі, в яких виплавлюється дорогий метал вже на Місяці, а потім золоті прути кладуть у коробки з легкої пластмаси і возять на Землю. (Входить у літак і виносить звідти коробку). Важкий! Що це може бути? Ага, тут є карточка з написом. (Бере і читає). Срібло. Ні, срібло дешевше золота, я веберу щось інше. (Вносить коробку назад і з літака виносить іншу, ще більшу і важчу, аж згорбився під нею. Сходить вниз сходами, кладе на долівку, склонюється над нею і починає читати напис). Золото! Щире золото! Двадцять чотири каратове чистісеньке золото, його дуже легко продати спекулянтам. Слава!

(В цьому моменті з одного боку вискакує Босий, з другого боку вистрибує Петрик, в одній руці палиця, в другій якийсь блискучий метал, ніби револьвер. Злодій не має куди тікати тільки горі сходами, але тут його Босий зубами схватив за штани понижче литки).

Б о с и й. (Гарчить). Гр-гр-гр. Гррр-гррр.

П е т р и к. (На злодія) Руки вгору!

(Злодій другою вільною ногою починає фиркати, бити Босого, але з-під літака вибігає гусак).

Г у с ь о. Га-га-га-га. дядьку, тут злодій! Ге-ге-ге-ге. Злодій тут, рятуйте! Ряту-у-уй-те! (Підбігає до злодія і він та своїм довгим, гострим дзьобом ударяє злодія у вільну ногу, щоб нею не копкав Босого. Петрик весь час тримає у жаху злодія з піднесенеми руками).

С т о р о ж. (Вибігаючи із сторожки з револьвером у руках, до злодія). А, спіймався, волоцюго! Наші скарби хотів викрасти! Забажав без праці жити на рахунок чесних людей! За це кара тебе не мине, погинеш у тюрмі! (Підходить до нього, обмацує і вибирає з кишені зброю). Дивися, Петрику, що за зброя в нього! (Зброю відбирає, кладе у свою кишеню, звідки вибирає ланцюг і злодієві звязує обидві руки. До Петрика). А в тебе, Петрику, звідки револьвер?

П е т р и к. Та це не револьвер, тільки кишеньковий ножик. Тримаю його в руках так, неначе револьвер.

З л о д і й. Ну, ще так мене ніколи не спіймали, як тепер. (На сцену вибігає Іван у піжамі).

І в а н. Петрику, ти тут? А ми налякались, що ти десь пропав з хати.

П е т р и к. З Босим та з Гусем ми пильнували дорогоцінні скарби.

С т о р о ж. Петрик молодець! Із своїм собакою спіймали злодія. (До злодія). Гайда вперед, до тюрми! (Виводить його).

Завіса падає.