Хрестоматія української діаспорної літератури для дітей та юнацтва - М. В. Варданян 2018
Їжачок
Дейко Марія
Всі публікації щодо:
Маленький їжачок вийшов з мамою і татом на прогулянку, їжачок був дуже радий: адже це вперше він вийшов із лісу в широке поле. У полі було багато м’якої трави і чарівних пахучих квітів, яких маленький їжачок ще ніколи не бачив.
Йому було всього два місяці і батьки мусили майже на кожному кроці робити йому зауваження:
- Обережно, тут яма!
- Це місце дуже небезпечне, його краще обійти.
- Дивись під ноги, не наступай на колючки!
Коли вони підійшли до горбочка, на якому росло багато білих квіточок-ромашок, мама сказала їжачоку:
- Зараз я покажу тобі, як треба скочуватись з горбочка, щоб скоротити шлях і час.
Вона згорнулася клубочком і - не встиг їжачок опам'ятатись, - була вже далеко від нього. Тато-їжак сів собі збоку на пеньок і спостерігав за наукою сина.
Маленький їжачок, так само, як мама, згорнувся клубочком і покотився вниз із горбка. Зразу він злякався трохи, та незабаром уже шкодував, що не міг котитись ще далі і далі...
Кілька разів підряд їжачок вибігав на горбочок і з радісними вигуками скочувався в м’які трави. Він був би радий бавитись так і цілий день, але мама сказала:
- На сьогодні досить! У тебе від незвички і так болітиме завтра спинка.
- Так, це правда, годі вже тобі скочуватися, - ствердив мамині слова тато-їжак, і вони пішли далі.
По дорозі їжачок згадав про високу гору з другого боку лісу.
- Мамо, чи ми коли-небудь підемо гуляти на ту гору? Я хотів би вилізти на саме верхів’я і покотитися вниз.
На це його бажання батько суворо відповів:
- Ніколи навіть і не думай про це! Біля тієї гори живе старий Лис, який вже давно має намір піймати нас. І взагалі з високих гір скочуватись небезпечно.
- Чому? - здивувався їжачок. - Адже це так цікаво!
- По дорозі ти можеш наскочити на камінь і поранитись. Найгірше те, що ти довго не зможеш зупинитися, скотившися з високої гори.
- Ти можеш закотитись аж у село, де тебе піймають люди і вже ніколи не випустять до нас, - стурбовано промовила мама, їжачок посмутнів...
«Шкода, - подумав він про себе, - що біля тієї гори живе Лис, а то б я обов’язково скотився з неї. Бодай один раз. Тоді б я котився довго-довго!».
Увечері перед сном маленький їжачок уявляв себе на самому верхів’ї високої гори. А коли зовсім потемніло і над лісом засяяв яскравий повнолиций Місяць, їжачок тихенько виліз із нірки і побіг в напрямку гори. Йому так хотілось вибратись аж на саме її верхів’я, потім згорнутись клубочком і швидко-швидко покотитися вниз!..
Ах, це було так привабливо, так захоплююче!
Про Лиса їжачок навіть і не згадував. Він був певний, що Лис тепер спить і його не варто боятись.
Їжачок біг щодуху. Ось він уже вибіг із лісу, біжить полем. Ще трошки - і він буде біля гори.
- Шур!.. Шур!... - почулося в нього над головою, їжачок згадав, що батьки вчили його в хвилину небезпеки згорнутись клубочком і сидіти нерухомо. Він так і зробив.
- Шур!.. Шур!.. - прошипіло ще кілька разів угорі і замовкло.
Їжачок підняв голову: величезна сова, покружлявши над ним, полетіла в ліс.
- Як добре, що вона мене не помітила, - подумав їжачок і ще швидше побіг до гори. Добігши до її підніжжя, він побачив, що гора була набагато більшою, ніж здавалася здалеку. Вилізти на її верхів’я було не так-то вже й просто. Але маленький їжачок був дуже упертим і вирішив за всяку ціну досягти задуманого.
Добравшись до половини гори, він відчув, що сили його слабіють. У нього майнула думка:
- А може, не треба лізти на саме верхів’я? Може, краще вже тепер згорнутись клубочком і покотитися вниз?
Їжачок трохи подумав і вирішив:
- Ні, я мушу обов’язково добратись до верхів’я!
Напружуючи рештки сил, він таки добрався до неї. Поглянув навколо і сказав сам до себе:
- Молодець, їжачок! Шкода, що зараз ніч і ніхто тебе не бачить, а то, напевне, всі тобі заздрили б.
Його радість поменшала, коли він поглянув униз. Гора була дуже високою і він міг закотитись хтозна-куди. Може, й справді аж у село, як колись казала мама?.. Але їжачок потішав себе тим, що він зможе завжди в потрібну хвилину зупинитись. Він згорнувся клубочком, промовив:
Раз, два, три
Я лечу з гори!
Чотири, п'ять, шість.
Мене Лис не з’їсть! -
і покотився вниз...
Він котився так швидко, що навіть вітер не міг би його наздогнати. Ось уже й гора кінчиться, а він все котиться, котиться далі... Ось уже й село недалеко, а їжачок ніяк не може зупинитися. Згадав він тоді батькові слова, але тепер вже було пізно. Якась дивна сила штовхала його все далі і далі. Він проминув село, викотився на шлях, покотився незнайомими полями і лісами... Перекотився через міст над річкою, через ярок і викотився на широкий шлях, де вже ніщо не могло його зупинити, бо шлях був рівний і такий довгий, що йому кінця-краю не було видно...
Злякався їжачок. Серденько його забилося тривожно, на очі навернулися сльози. Попробував ще раз зупинитись, та де там! Котився так само швидко, як і раніш... Ось перед ним великий, глибокий яр. Їжачок знав, що коли він упаде в цей яр, то покалічить собі ніжки.
- Мамо! - крикнув переляканий їжачок... - і прокинувся. Побачив себе вдома на м’якому листі, поруч мами і тата, які спокійно спали.
Їжачок також заснув незабаром, подумавши перед тим: «Тепер я вже ніколи навіть не згадаю про ту гору. Як добре, що все це сталося уві сні!»